Кіносенсація — так назвали віднайдення в Маріупольському фільмофонді українського оригіналу стрічки "За двома зайцями". Режисер Віктор Іванов зняв її на Київській кіностудії ім. Довженка 1961 року за однойменною п'єсою Михайла Старицького. Нібито спочатку фільм планували показувати тільки на території Української РСР. Потім побачили, що добре кіно вийшло, переозвучили російською й пустили у всесоюзний прокат. А версію з оригінальною українською доріжкою відправили "на полицю" і десь "загубили". Тепер знайшли.
Коли її виклали в мережу, письменниця Оксана Забужко відзначила: "З того, що було Lost In Translation (втрачене в перекладі. — "ГПУ"), найбільше розчулила фінальна сцена: "Я не за ваші магазини йшла... я вас любила" — без кривляння, "мовою душі" сказане, — пробиває на сльозу, і ціла комедія "перевертається" з голови на ноги — стає теплою й доброю".
Ці слова у фіналі стрічки каже обдурена наречена Проня Прокопівна Сєркова, а насправді Сірко, — головна героїня фільму, яку зіграла Маргарита Криницина. Вона навчалася "в пенсьйоні" й пнеться говорити "по-панськи". Штовхає в пани і батьків — київських міщан Сірків, що в другій половині ХІХ ст. тримають крамницю "колоніяльних товарів" на Кожум'яках, коло Андріївського узвозу. Виявляється, Проня тільки перед Голохвастовим, якого втілив актор Олег Борисов, ламає язика, а з батьками говорить рідною мовою. От попереджає їх:
— Дивіться, щоб ваша тітка-хамка не прититюрилася, — куди соковитіше за "не припёрлась" у російській озвучці, та й не таке грубе.
А сестра Сірчихи Секлита Лимариха, що таки прититюрилася, накидається на родичів-скоробагатьків за намагання випнутися:
— Ох ви, недопанки чортові! Перевертні дурноголові! — значно природніше в устах колоритної київської перекупки, яку зіграла Нонна Копержинська, ніж: "Эх вы, прихвостни чертовы! Оборотни дурноголовые!".
— Ну, чого ви сидите?! — налітає Проня на матір.
— Засапалася, — видихає Сірчиха. Що більш у тему, ніж "заморилась" із російського варіанту. Бо вона таки засапалася, доки рачкувала по підлозі — задихалася тобто.
Навіть Свирид Петрович Голохвостий, він же Голохвастов, як йому наступають за хвоста, перестає випендрюватися з "учоною" мовою.
— Не сіпайте! — гукає до Лимарихи.
— Щоб я такого шилихвоста й не вдержала, — відрубує та.
У російському перекладі:
— Не смыкайте!
— Чтоб я такого вертихвоста не удержала.
Ніби й точно все, а от не те.
— Годі, нічого мені ману пускати. Частуй гостя. А я до комори. Поговоріть любенько, — велить Секлита доньці Галі (актриса Наталія Наум), певна, що вона тільки вдає нехіть до Свирида.
Прокручуємо російський переклад:
— Хватит, нечего мне туман напускать. Потчуй гостя. А я в кладовку. Полюбезничайте.
Пригадується анекдот, нібито пісню, яку солдати співають у "Війні й мирі" Толстого, — "Ах, вы сени, мои сени, сени новые мои" — французькою переклали "О, вестибюль, мій вестибюль".
У російській озвучці затерлися й деякі жарти. Сірко прорікає до Секлити з неповторними інтонаціями актора Миколи Яковченка:
— Ми щось інше, а ви — щось інше.
Кумедна "глибокодумність" цього вислову губиться у російському варіанті: "Мы что-то одно, а вы — что-то другое".
Між оригінальною українською та пізнішою російською версіями стрічки "За двома зайцями" є ще одна суттєва різниця. У тій, до якої ми звикли, — російській, комічні персонажі перекручують свою мову на український лад. А початково все було навпаки. Герої говорять чистою українською. Ті ж, хто намагаються ламати язика "по-панському", "по-модньому", звихують і мізки.
"Там є Київ 1870-х, населений автохтонними городянами з діда-прадіда — "старинним" київським міщанством, середньовічним "третім станом", який і збудував місто в XV-XVII ст., — станом із залишками ремісничих традицій і середньовічного етичного кодексу ("Та хіба ж міщанину пристало бути свинею?" — картає Секлита Лимариха Голохвостого). А 1870-ті — це початок масової, "планової" русифікації Києва (перед тим — міста переважно українського, з єврейською ремісничою і польською аристократичною частинами: до польського повстання 1863 року російською в Києві була тільки колоніальна адміністрація). Після повстання, яким і Валуєвський циркуляр було спричинено, почався курс на "обрусение края", і в гімназіях дітям за українську мову стали чіпляти на шию таблички "Мужичит".
Проня і Голохвостий — перше покоління, яке навчили, що мова їхніх батьків, гордих і заможних київських міщан ("Ваш батько шкури м'яв і з того хліб їв, я торгую яблуками і з того хліб їм — і нікого не боюся!"), — "мужицька", а "по-модньому" треба рівнятися на Липки, на "баришень з куделями" (на Липках якраз і жила колоніальна адміністрація — це, хто не знає, там, де Банкова). Сьогодні Проня з Голохвостим сидять на Банковій (і в телевізорі) — і читають не "Матильда, чилі францюзька гризетка", а Дар'ю Донцову і Оксану Робскі. Тільки Секлит Лимарих і старого Голохвостого за минуле століття історія "ліквідувала як клас". Смислів там — вагон із причепом, і дуже цікаво побачити, які з них "пройшли" на екран крізь сито радянської цензури 1960-х. Зрозуміло, що не всі з оригінально закладених у Старицького. Але, видно, і те, що пройшло, було сильно небажаним, раз українську версію сховали "на полицю".
Оксана ЗАБУЖКО, письменниця, записала на своїй сторінці у "Фейсбуку" 13 липня
5 
1
Комментарии
9