Собака Рауля Чілачави має дипломатичний паспорт

 

Дипломат і літературознавець 64-річний Рауль Чілачава живе з дружиною 62-річною Ією у п'ятикімнатній квартирі на київських Позняках. Сини 37-річний Рауль та 35-річний Тимур — телеведучі. Мають власні помешкання.

— Сини в мене дорослі і навіть перерослі, — Рауль Шалвович вмощується на дивані у вітальні й оглядає кинжал на стіні. — Про одруження їм з дружиною вже навіть не говоримо. Даремно. А я дуже хочу внуків.

Рауль Чілачава приїхав в Україну з Грузії на початку 1970-х. Вступив на філологічний факультет Київського університету. Одружився з українкою.

— Познайомилися банально. Ми вчилися в університеті. Я був курсом старше. Зіштовхнулися у 38-му автобусі, що їхав з гуртожитку до університету.

— Він мене смикнув за волосся. Посварилися і зараз 43 роки сваримося, — заходить до кімнати дружина Ія, худорлява, з підстриженим під каре волоссям.

Ія Чілачава запрошує до заскленого балкона-лоджії. Стіни завішані фотографіями.

— Ми п'ять років були в Латвії. Приїхали, тут аж грибок у квартирі почався. А ми ж принесли нову бібліотеку. Книжок у нас тисячі. Все мусили вивезти в Березань на дачу.

— У мене самого за 40 років власних книжок вийшло 100. Цього року якраз сота, — каже Рауль Чілачава.

Подружжя запрошує у вітальні до столу. Там є канапки з червоною ікрою, шинка, запечена картопля, груші, ананаси, грузинський сир сулугуні. Господар відкорковує червоне сухе вино.

— У нас усе вино в ящиках зберігається. Пляшок 150 маємо на дачі. П'ю тільки грузинське.

Знімає зі стіни півметровий закручений турячий ріг.

— Тут понад літр вміщається. П'ють тільки чоловіки й тільки за ритуальним столом. За грузинським столом п'ють багато. Говорять декілька тостів, а потім вино наливають в ріг й одним махом випивають.

У мене в сім'ї було шестеро дітей. У найкращі часи, коли всі були живі, 12 чоловік сідали за стіл. 1956 року нас у школах змусили купити портрети Хрущова. Я приніс додому оце собаче рило Хрущова, поклав його поряд з іконою. Третьокласник, що з мене візьмеш. Зайшов дідусь. Як побачив: "Ти що, цього безбожника поставив поруч з Христом?" Був страшенно злий та обурений. Допитувався: "Може, тебе намовили спеціально, щоб мене образити?"

Коли їхав в Україну, батьки намагалися зупинити. Тато помер, не дочекавшись мене з Києва. Я встиг приїхати тільки на його похорон. У нього на грудях лежав мій лист. Я писав, що скоро приїду.

Рауль Чілачава чотири роки працював послом України в Латвії.

— Коли повернулася в Україну, за місяць схудла до 44 кілограмів, — каже Ія. — Були одні ребра. Нічого не могла їсти. У Європі ми купували все у магазині для дипломатів. Приїхали сюди. У магазинах лежить десь приблизно те саме. Але все підробка.

До столу підходить домашній улюбленець Манюня. Йому 7 років. Веде носом. Господар простягає шматок шинки. Манюня не бере.

— Він дуже любить смажену курку, тому на шинку не завжди згоден.

Ми його сім років тому витягнули з того світу. Була помаранчева революція. Він жив у дворі нашої багатоповерхівки. Раз увечері змок на дощі, а вранці вдарив мороз. Рано я йду на роботу, бачу, пес лежить, очі навикоті.

Ми його з дружиною на руках віднесли у ветклініку через дорогу. Там виявили двостороннє запалення легень. Взяли під крапельницю. Лікування Манюні обійшлося нам у 2,5 тисячі гривень. Промили шлунок, прочистили вушка, зуби. Куди ти його вже відпустиш.

Потім мене послали в Ригу. За деякий час дружина разом з ним у посольському "пежо" приїхала за тисячу кілометрів. У нього є дипломатичний паспорт. У Ризі дорого коштують послуги ветеринара. Але в посольстві всі носяться зі своїми любимчиками. Грошей ніхто не рахує.

×