Вдова назве доньку на честь чоловіка

"Сину 45 років, а досі не одружився, — пише вінничанка Ольга Григорівна, 68 років. — Він перебірливий. Зустрічається з жінками, а коли стосунки набридають, змінює їх. Шкода кожну дівчину, в яку він закохується, приводить до нашого дому, а потім кидає і за­вдає болю. Через це з ним регулярно сваримося. Була в нього Люда, яку ми з чоловіком полюбили. Вона хотіла сім'ю і дітей, а Женя злякався відповідальності, тому розійшлися. За пів року вона вдало вийшла заміж. А Женя лишився сам. Почав зустрічатися з молодшою на 20 років дівчиною. Вона його не кохає. Живе за рахунок мого сина. Купив їй машину, платить за оренду квартири. Ми проти їхніх стосунків, але Женю засліпило. Життя без неї не уявляє".

Листи коментує київський біо­енергетик Мирослав Олійник. Дістає з конверта фото Євгенія та його коханої Юлії. Чоловік худий і високий, жінка — на дві голови нижча, рудоволоса, у шкірянці.

— Якщо хочете, щоб син попрощався з парубоцтвом, підтримайте його ідею побратися з Юлею. Наступного року зроб­лять вас бабусею. Ця жінка — чи не єдина, хто зуміє втримати його біля себе. Бо не демонструє почуттів, а змушує щодня себе завойовувати.

"У мене дві доньки вийшли заміж і виїхали жити в Росію, — розповідає 59-річна Руслана із Сумської області. — Коли почалася війна, просила їх повернутися. Відчувала, що рано чи пізно зятів можуть мобілізувати. В останній момент вони втекли у Грузію. Чоловік Оксани планує повернутися до Москви, бо там у нього бізнес. Усіх його друзів мобілізували. Не розуміє, що він наступний у черзі. Має двох дітей. Оксана не працює. Не уявляю, що робитиме, якщо Гришу заберуть. У нього багато родичів і друзів в Україні. Він був проти війни із самого початку, а тепер з нами спілкуватися перестав. Боюся, щоб не накоїв дурниць. Обіцяв, що проти України не воюватиме".

— Вплинути на рішення зятя може тільки його мати. Зателефонуйте свасі. Обидві доньки залишаться жити у Грузії на невизначений термін. Діти встигнуть вивчити мову. Повернутися додому їм буде непросто навіть після закінчення війни. Задумаються над продажем нерухомості у Москві. Що раніше це зроблять, то краще. За кілька місяців ціни серйозно впадуть.

"Не можу заснути, — пише 46-річна Олександра з Харківської області. — Навіть коли втомлена, лягаю і кручуся до другої ночі. Безсоння з'явилося влітку. Сімейна лікарка виписала снодійне й заспокійливе. Але, думаю, причина в депресії. Донька з внуками виїхали в Британію. Зятя не випустили. Він ревнивий. Підозрює Таню у зраді, хоч вона ніколи приводу не давала. Погрожує їй розлученням, якщо не повернеться. А вертатися нікуди. Живемо в напівзруйнованому домі. Боюся, що розійдуться. Таня не готова сюди їхати. Бо діти малі, а тепла немає, над головою літають ракети. Сусідку вбило осколком, коли вийшла годувати кота".

Біоенергетик запалює свічку. Обводить нею навколо світлини родини. Жінка в махровому халаті сидить на канапі з двома онучками. Поруч у м'яких кріслах вмостилися її донька й зять. Останній в окулярах, тримає планшет.

— Не затягуйте з лікуванням депресії. Заручіться безкоштовною підтримкою психологів-консультантів. Із медикаментами допоможуть волонтери. Тоді зникнуть безсоння, головний біль і неврози. Запальний характер зятя помітили ще до весілля. Шкодуєте, що не вказали на це доньці. Що б ви не робили, вона все одно побралася б із чоловіком, у якого закохалася ще в школі. До Нового року їй доведеться повернутися в Україну. Подружжя поселиться на Київщині. Кликатимуть до себе. Та вам настільки набриднуть їхні сварки по телефону, що навряд чи погодитеся чути це щодня наживо. Та й покинути співмешканця не готові. Стосунки, які зародилися під час війни, будуть довготривалі й надійні. Поруч із цим чоловіком відчуєте себе захищеною.

"У травні невістка дізналася, що вагітна, — розповідає в листі 58-річна Лариса Олександрівна з Київської області. — Син пішов добровольцем на фронт. За годину до смерті дізнався, що стане батьком. Так радів, кричав у слухавку, що скоро прийде додому. Але їхні позиції обстріляли. Про смерть Саші нам розповіли його побратими. Боялися, що Оксана цю новину не переживе. Підтримували, як могли. Зараз вона на шостому місяці. Чекаємо на внучку. Назве її на честь тата Олександрою. Саша першим від нас узнав, що буде дівчинка. Наснився у своїй кімнаті. Я прийшла, як завжди, щоб його розбудити. А він устав із ліжка й дав мені голубку. Лікарі кажуть, що є загроза передчасних пологів. Поклали невістку на збереження. Вона після народження дитини хоче переїхати до батьків. Боюся, що цього не переживу. Бо нам Оксана як донька. Самі не хочемо доживати віку. Внучка — єдине, що залишиться нам від Саші".

Біоенергетик дістає з конверта фото Оксани й Олександра, зроблене 2020-го в Одесі. Подружжя в купальниках обіймається на пляжі. У жінки на голові капелюх, у чоловіка — морський кашкет. На звороті підпис "Медовий місяць".

— Поговоріть із невісткою відверто. Усе зрозуміє та піде назустріч. Внучка буде схожа на батька. Успадкує його характер і математичні здібності. Невістка надовго в декреті не затримається.

Педіатрів бракуватиме. Буде змушена вийти на роботу раніше. Виховання доньки доручить вам. Марно картаєте себе домислами: що було б, якби син лишився вдома. Не втримали б. Все одно подався б на передову. Любов до Батьківщини йому передалася від діда, який навчав історії та патріотичних пісень.

"Батько все життя прожив біля цвинтаря, — пише житомирянин Юрій, 49 років. — Торік помер. Ми хочемо хату продати, але знайти покупця важко. Спустили ціну на 10 тисяч доларів, але всі тут селитися бояться. Дім добротний, двоповерховий. Є все, що треба для комфорту. Ми планували переїхати сюди жити, коли син одружиться. Але діти виїхали в Німеччину, а доглядати за будинком нікому. Один скульптор хотів викупити і зробити на місці дому підприємство для виготовлення пам'ятників. Мали укласти попередню угоду. Але наснився дід. Лаяв мене. Продавати скульп­тору хату передумав".

Вкладає в конверт фото будинку з коричневим дахом. У вікнах віддзеркалюються пам'ятники, встановлені навпроти.

— Хату найближчим часом не продасте, бо самі задумаєтеся над бізнесом. Разом із дружиною відкриєте біля цвинтаря ритуальний магазин. Він потребує мало капіталовкладень, але швидко окупиться. Годі терпіти біль у шлунку. Якщо не почнете лікувати виразку, будь-якої миті може відкритися кровотеча. Прислухайтеся до поради дружини. Зверніться до перевіреного лікаря. Не наполягайте, щоб діти залишилися в Німеччині. Повернуться в Україну, щойно переможемо. Тоді й питання про продаж дому відпаде. Документи, які вважали втраченими, знайдете у схов­ку в підлозі.

"Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×