"Казала, жінкам не місце на війні. А вона: "Це справа мого життя"

6

Фото: facebook

Пішов на службу до ЗСУ 2015-го. Був командиром відділення та бойової машини. Залишилися дружина та 5-річний син.

6 листопада під час виконання бойового завдання на Луганщині загинула молодша сержантка 24-річна Тетяна Алхімова. 2019-го вона закінчила Херсонський державний університет за спеціальністю "туризм". Того ж року пішла на військову службу до 57-ї окремої мотопіхотної бригади ім. кошового отамана Костя Гордієнка. Спочатку була на посаді радіотелефоністки. Загинула у званні командира відділення безпілотних авіаційних комплексів розвідувальної роти. Її поховали в Новій Каховці.

— Тетяна була відмінницею, кращою ученицею, — розповідає класна керівниця Алхімової Ганна Поет. — Коли почалася війна, вона говорила, що хоче стати снайпером. Бути на передовій і допомагати своїй країні. Я її відмовляла, казала, що жінкам не місце на війні. Але Тетяна заперечувала: "Це справа мого життя".

Поблизу села Ново­званівка загинув військовий 24-ї окремої механізованої бригади, головний сержант Віталій Павлисько. 7 листопада перебував на бойовій позиції, коли ворог почав обстріл. Павлисько з побратимами переміщалися в укриття. Ворожа міна розірвалася поряд з ними. Віталій отримав осколкове поранення. Два тижні не дожив до 48-річчя.

Був на фронті з 2015 року. В нього залишилися дружина, син і донька.

Між селищем Станиця та містом Щастя на Луганщині 12 листопада на російській протитанковій міні підірвався автомобіль із військовослужбовцями 79-ї окремої десантно-штурмової бригади Русланом Прусовим і Вадимом Федосєєвим. Підполковнику Прусову було 44 роки, майстру-­сержанту Федосєєву — 51 рік. Обох поховали в Миколаєві.

Вадим Федосєєв з 14 років грав на барабанах у військовому оркестрі. Пішов на службу 1992-го. Був у Югославії в складі миротвор­чої місії, там потрапив у полон до сербів. 2009 року вийшов на військову пенсію. Керував майстернею з ремонту спорядження повітряних десантників.

— Умів відновлювати парашути, за які ніхто не брався, — говорить побратим Олександр. Прізвище просить не вказувати. — Люди тяглися до Вадима, особливо молоді солдати. Вмів знайти підхід до будь-кого. Був доб­рий і веселий, але мав сталевий характер. Усі знали — якщо щось доручити, він точно виконає.

Вадима Федосєєва мобілізували в березні 2014-го. З дружиною виховав сина.

Руслан Прусов очолював повітряно-десантну службу. У лавах ЗСУ був майже 20 років.

— Він був гіпервідповідальний, не любив пустословити, — каже волонтерка Антоніна Селіна. — Можна дзвонити в будь-який час, і він завжди був готовий прийти на допомогу, вислухати, дати пораду. Не терпів корупціонерів.

У Руслана Прусова залишилися дружина та донька.

19 листопада поблизу села Причепилівка на Луганщині від кульового поранення помер старший солдат 33-річний Уберт Мрачковський. Служив у 8-му окремому полку спеціального призначення.

Його призвали на військову службу 2006 року. 2014-го брав участь у боях за Савур-Могилу на Донеччині. Був поранений. Після одужання повернувся на фронт. Його поховали у Хмельницькому. Залишилися дружина та двоє дітей.

Від кулі ворожого снайпера 26 листопада загинув старший солдат 29-річний Алі Наіб Алхаслі.

Він народився в Азербайджані, жив у Харкові. Воював з 2018 року. До служби професійно займався спортом. Був бійцем змішаних єдиноборств. На рингу виступав із написом українською мовою "Воїн". За час кар'єри мав 13 перемог та одну поразку. В нього залишилися мати й дружина.

×