"Місце мого проживання засекречене, — каже 43-річний Микола Мельниченко, колишній охоронець екс-президента Леоніда Кучми. — Приїздіть на дачу в Васильків (райцентр за 30 км від Києва. — "ГПУ")".
Точної адреси не дає. Біля в"їзду в місто в білих штанях і шльопанцях на босу ногу виходить із сріблястого "Шевроле Лачетті".
— Я заскочу на базарчик, бо в хаті нічого їстівного нема.
Продавець кавунів тисне йому руку. Майор розраховується 50-гривневою купюрою. Торговець біжить слідом, щоб віддати решту. За майором іде охоронець у футболці з сердечком.
Микола Мельниченко відчиняє ворота, просить не фотографувати двір.
— Тут іще не все зроблене, — роззувається і босоніж іде на кухню. — Будував двоповерховий дім в американському стилі. Вітальня з"єднана з кухнею аркою.
Нарізає кавун без шкірки, кладе в морозилку. У ній нічого нема, крім недопитої пляшки горілки.
— У моєму холодильнику не буває м"яса. Я вже більше року вегетаріанець. Перші два місяці було важко, а потім звик.
У вітальні на каміні фотографія дівчинки з розпущеним волоссям. Це донька, 13-річна Леся. З матір"ю Лілею вона живе в Америці.
— Доця минулого року приїжджала. Я їй купив путівку в "Артек", поїхала з охороною. Там у неї поцупили айпод (медіаплеєр. — "ГПУ"). В Америці можна речі кидати на подвір"ї школи. Ніхто їх не візьме. Вона так розстроїлася, плакала: "Забери мене звідси". Зараз кажу: "Доця, приїдеш?" — "Ні".
Питаю, чим заробляє на життя.
— Я віце-президент американської компанії "Двері в Україну", — зважує кожне слово. — У свій час дуже допоміг Михайло Бродський. Дав вагому суму грошей, які тепер майже закінчилися. Я їх вклав у компанію з випуску будматеріалів. Після кризи прибутки впали наполовину. Прикро, що не дослужив рік до військової пенсії: отримував би тисяч п"ять гривень і міг іще працювати.
З"явилася думка застрелити Кучму
Із 1994-го Мельниченко пішов служити в охорону президента Леоніда Кучми.
— Курирував установлення сигналізації на дачах високопосадовців у Кончі-Заспі. Запропонували 15 тисяч доларів хабара на користь сигналізації певної фірми. Кажу: "Ні, там якась погана техніка". Я думав про безпеку президента. Мене викликає керівництво: "Підписуй, питання зверху вже вирішене". Я відмовився, хоча міг за ті гроші п"ять квартир купити. Обладнання встановили, а мене після цього підвищили.
Із 1998-го по 2000 рік майор робив магнітофонні записи розмов у кабінеті Леоніда Кучми.
— Спочатку було прикольно, що і я — біля корита. Бував на рибалках, полюваннях, міг подзвонити будь-якому губернатору і сказати: "Льоша, хочу те й те". А потім зрозумів: це банда, яка займається дерибаном і безпредєлом. Почався такий депресняк, що з"явилася думка застрелити Кучму. На роботу не хотів іти. Був у стані, який у лікарів називається маніакально-депресивний синдром. На таких кажуть — маніяк. Узяв диктофон і почав записувати. Я звертався до людей, які — по розмовах чув — не підуть на зговір із Кучмою. Це і Турчинов, і Мороз, і Тимошенко, і Марчук. Дякую цим людям, що не здали мене.
Кожного ранку цілував доню і казав: "Господи, дай, щоб я побачив її увечері". В Америці перебував цілодобово з охоронцями, спали в одній кімнаті. Тоді з ФБР надійшла інформація, що з України їде кілер. Мене попередив адвокат Скат Гортен. У нього працював помічником Михаїл Саакашвілі, нинішній президент Грузії. Тепер мене охороняє спецзагін СБУ "Альфа". Прибрати мене великої необхідності вже немає, хіба що з помсти. Але я почуватимуся безпечно, лише коли дам свідчення в суді.
Згадує, як 2003-го до Вашингтона прибули Юрій Луценко і Тарас Чорновіл:
— Приїхали як справжня опозиція: голі, босі, грошей нема на готель. Спали в моїй двокімнатній квартирі на одному ліжку. Ми мріяли, як в Україні зміниться влада, як розслідуватимуть кримінальні справи. А потім вони все забули. Влада паскудить людей. Мені подобається, як цинічно, нахабно працює влада Януковича. Як у фільмі "Кавказька полонянка": "Або я її веду в загс, або вона мене — до прокурора". Так і команда Януковича: чи вони поведуть народ в світле майбутнє, чи народ їх поведе в прокуратуру.
Сідаємо за столом під старим горіхом за хатою. У дворі є ще пара яблунь.
— Хочу зробити над столом із лавочкою другий поверх, щоб спати надворі. Зараз подобається спати на сіні, — показує купу сіна.
Пробігають два сусідські коти.
— У мене один котик був Муся. Якісь діти мажорів святкували в ресторані, напилися до свинячого виску і викинули його в річку. Він виплив, хоч і малий був, у долоні вміщався. Такий бридкий був. Я забрав його, він виріс і утік. Хочеться, щоб тут жили котик і песик. Щоб чекали, виглядали, бігли назустріч. Живу один. Завантажую себе роботою, бо інколи вить хочеться.
Взяв шефство над місцевим парком Слави, який депутати хотіли роздати під котеджі.
— Там пам"ятник Невідомому солдату, на ньому є прізвище і мого діда. Садово-паркові меблі для парку виготовлю сам. Люблю на столярному станку дошки оброблять. Мрію ще футбольне поле зробити, хочеться після себе щось залишити. Я родився в цих місцях. Батькам уже за 70, перевіз їх ближче до себе. Тепер раз на тиждень повинен відзвітуватися: де був, що робив, із ким.
Каже, хоче поїхати на Червоне море.
— Я ще жив у Америці, коли мені подзвонив Коля Рудьковський і сказав: "Приїжджай в Шарм-ель-Шейх". — А де це?" — питаю. Як мені сподобалося Червоне море! Не один раз потім туди літав. Коли був у еміграції, коли з Кучмою працював, побував майже в усіх країнах Європи. Дуже сподобався В"єтнам. Сайгон — це Європа, Хошимін — Азія ХІХ сторіччя, де люди на вулицях торгують, їдять, справляють нужду. Нас вісім чоловік поселили у президент-палаці. Жили в одному номері, зручності в коридорі.
2 
1
Коментарі