Коли в Росії почалася україноманія? Важко сказати. Пам'ятаю, приїжджав я до Києва в 2000-му, робив репортажі про акції "Україна без Кучми": намети на Майдані, експресивний Луценко серед них метається, говорить про неминучість революції. Проте відчувалося, що росіянам байдуже, з Кучмою Україна залишиться чи без Кучми: своїх проблем вистачало.
Напередодні нового, 2006 року мій товариш пішов у лазню. А потім скаржився: ніякої насолоди не отримав. Що в парильні, що за пивом усі розмови тільки про Україну. Про те, почому їй продавати газ, як "эти хохлы обнаглели", відключати чи не відключати.
Що найбільше цікавило росіян в Україні за останні рік–півтора? Зачіски Тимошенко, хвороба Ющенка, судимості Януковича. Здавалося, закінчаться вибори, і про все забудуть. Де там!
Коли в новинах повідомляли про відставку уряду Тимошенко, я саме снідав. І мало не вдавився, почувши від няньки своєї дитини: "Вот сейчас и будем смотреть, как они перегрызутся, эти оранжевые". Сказано це було уїдливо, з неприхованою зловтіхою і передчуттям захоплюючого видовища. Навіть якби Путін відправив у відставку уряд Фрадкова, це не викликало б і десятої частини тих емоцій.
То чи звалить це президента Ющенка чи ні?
У тому-то й річ. Непереборний інтерес російського обивателя до України — це компенсація за відсутність своїх політичних "розваг". У середині 90-х публіка дуже зацікавлено спостерігала, як федеральний центр воював із всенародно обраним губернатором Наздратенко, а той у свою чергу — зі всенародно обраним мером Владивостока Черепковим. Тепер вибори дедалі більш передбачувані. Ось і доводиться спостерігати за іншими "війнами". Наприклад: перекрили ми газ Україні — то чи звалить це президента Ющенка чи ні?
А незабаром в Україні вибори до парламенту. Відчуваю, що до березня пересічний росіянин буде орієнтуватися в українському політичному розкладі не гірш за будь-якого українця.
1 
1
Комментарии