Американський кухар Луї Лассен із міста Нью-Гейвен у штаті Коннектикут 28 липня 1900 року запатентував "закритий бутерброд із гарячою м'ясною котлетою й овочевим гарніром". Лассенів винахід фактично нічим не відрізнявся від сучасного гамбургера: розрізана впоперек пшенична булочка, цибуля, зелений салат, кетчуп і смажена яловича котлета. Кільканадцять років Луї Лассен торгував цими канапками в рідному місті з вагончика "Забігайлівка на колесах у Луї". Його клієнтами були переважно фабричні робітники.
До 1930-х американці у фаст-фудах усе ще надавали перевагу хот-догам, піцці та смаженим курчатам. Бутерброди, фактично приготовані за Лассеновим рецептом, стали популярними після того, як стали основною стравою в закладах White Castle Hamburger техасця Волтера Андерсона. У меню вони значилися як "гамбургер". Це слово підприємець "здер" у купця-аноніма з німецького міста Гамбурґа. На початку XIX ст. під час мандрівки він побачив, як татари-кочівники тримали м'ясо під сідлами коней. Під час руху воно відбивалося, від чого ставало м'якшим і смачнішим. По поверненні до рідного міста кухар став відбивати м'ясо для бутербродів.
Американці підсіли на гамбургери завдяки низькій ціні - $0,20-0,30 - та швидкості обслуговування у фаст-фудах. Кунжутом булочки стали посипати в 1960-х. Дієтолог Веслі Пондс переконав виробників, що це полегшить перетравлювання канапки.
"Ну, що - подібні ці люди на рабів комунізму?"
26 липня 1959 року перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов і віце-президент США Річард Ніксон вибралися на прогулянку Москвою-рікою. Час від часу сходили на берег, розмовляли з москвичами.
- Ну, що - подібні ці люди на рабів комунізму? - іронізував Хрущов.
Ніксон приїхав до Москви 24 липня відкривати Американську національну виставку в Сокольниках.
Далі в програмі візиту була поїздка американців до Сибіру. На зустрічі в Дегтярську Свердловської області Ніксон подарував робітникові свою ручку. Той обійняв віце-президента, подякував і віддав зі словами:
- У мене вже є одна.
Віце-президент США пробув у Радянському Союзі вісім днів.
26 липня 1708 року під Білою Церквою "скарали на горло" - відрубали голови - генерального суддю Василя Кочубея та полтавського полковника Івана Іскру. Вони надіслали Петру I донос, що гетьман Іван Мазепа готує зраду. Цар не повірив. Після тортур донощиків у кайданах відправили до його табору. Через декілька місяців Мазепа справді перейшов на бік шведського короля Карла ХІІ. Петро I звелів із почестями перепоховати Іскру й Кочубея в Києво-Печерській лаврі. І звільнив від усіх податків рід Іскри та Кочубея.
Рабинат юдейської общини Амстердама в місцевій синагозі 27 липня 1656-го виніс рішення у справі Баруха Спінози: "Хай буде він проклятий удень і проклятий уночі, проклятий, коли лягає й коли встає... Нехай Бог ніколи більше не вибачить йому і не визнає його!". 23-річний філософ постраждав від одновірців за критику Тори й розуміння Всевишнього як космосу, вселенської гармонії. Барухові заборонили використовувати його єврейське ім'я й вигнали з общини. Він став звати себе Бенедиктом. І мусив заробляти на життя шліфуванням оптичних лінз. У XVIII ст. Спінозу визнано одним із найбільших мислителів Нового часу.
Візантійський імператор Василій ІІ 29 липня 1014 року розгромив війська болгар біля гірського хребта Беласиці в Македонії. 14 тис. воїнів, які потрапили в полон, наказав осліпили. Потім їх поділили на сотні, кожній дали поводиря й відправили додому. Болгарський цар Самуїл помер від серцевого нападу, побачивши це видовище. Імператор Василій II отримав прізвисько Болгаробійця.
100 фунтів, тобто $12 800 за сучасним курсом, англійські поселенці в Америці пообіцяли за скальп убитого індіанця 26 липня 1722 року. Того дня ухвалили Бостонську декларацію, що проголошувала війну корінним жителям континенту. За голову верховного вождя племені делаварів обіцяли 200 фунтів. Коли Англія воювала в Північній Америці з Францією, індіанцям за скальп французького солдата платили 8 фунтів. У Каліфорнії практика зняття скальпів тривала до кінця XIX ст. Тоді "скальп дорослого індіанця з вухами" коштував $25 - нинішніх $562,5.
"Устава про учот населення в містах і міських оселях Української Держави" -
такий документ, ухвалений Радою міністрів, 31 липня 1918 року затвердив гетьман Павло Скоропадський. Усіх домовласників, орендарів будинків, господарів готелів, мебльованих кімнат, дворів постою, а також управителів громадських будинків зобов'язували мати домові книги й записувати в них усіх мешканців. Про їх прибуття та від'їзд протягом 12-24 год. слід було повідомляти Державну варту - департамент, що відповідав за державну безпеку й охорону правопорядку за Гетьманату. У всіх мешканців слід було обов'язково перевіряти документи. Статут цей впроваджувався в життя телеграфом. Далі задля доведення до загального відома документ мав бути опублікований у пресі.
2 
1
Комментарии