У Нью-Йорку зафіксували найбільшу кількість бездомних із часу Великої депресії, економічної кризи у 1929–1933 роках. У серпні на вулицях міста ночували понад 48 тисяч людей. З них майже 15 тисяч – діти

Джеремі СТІВЕНС, 46 років, поліцейський, Нью-Йорк:

– За останні три місяці сталося кілька неспровокованих жорстоких нападів. 37-річний Аарон Гарсія порубав сокирою чоловіка, який знімав гроші в банкоматі. Медсестру 58-річну Марію Амбросіо вдарив бездомний 26-річний Джеремейн Фостер. Вона впала й отримала важку травму мозку. Померла в лікарні. 27-річний Сантьяго Сольгедо на вулиці намагався викрасти 3-річну дитину. 29-річна жінка штовхнула перехожу під потяг метро. Обійшлося зламаним носом і підборіддям.

Гарсія – колишній військовий. Був в Іраку. Родичі підтверджують, що в нього посттравматичний розлад. Час від часу страждав від галюцинацій. Фостер має психіатричний діагноз. За ним наглядав батько. Коли той помер від коронавірусу, Джеремейн опинився на вулиці. Ліків не п'є. Родичі кажуть, у нього ніколи не було нападів люті. Вони знали, що жебракує. Час від часу провідували.

Напади без причини викликають відчуття тривоги в жителів. Слід вирішити, що робити з людьми, які мають проблеми й потребують лікування. Вони небезпечні і для себе, і для всіх. Поки що напрацьованого механізму немає.

Бездомні кажуть, що з початком пандемії їм важко виживати. На початку місяця чоловік розбив шість вітрин у магазинах, доки його схопили. Пояснив: хоче до в'язниці, бо голодний.

 

Тереза ФІР, 33 роки, соціальна працівниця, Нью-Йорк:

– Працюю з тими, в кого є шанс змінити життя. Домовлялася з кількома закладами. Ті брали на роботу бездомних, а ми добивалися для них пільг. Зараз пекарні чи готелі такої можливості не мають.

Зазвичай без даху над головою опиняються через безробіття, конфлікти з рідними, насилля вдома. Прийшла по допомогу жінка з двома дітьми. Після початку пандемії могла собі дозволити лише кімнату в будинку, де ледь не відкрито торгують наркотиками й працюють повії. Заїжджати туди з доньками було небезпечно. Вирішила пожити кілька днів на зупинці. Я зустріла їх, коли почався восьмий місяць без дому. Притому вона відправляла дітей у школу. Прала одяг у туалетах. Там же мила доньок. Спали на якомусь складі, куди пускав давній знайомий. Знайшла їй роботу, забезпечила дівчат одягом і їжею. Все більш-менш налагодилося. Орендують невелику квартиру, звідки їх не виженуть.

Однокласниця шукала колишнього чоловіка. Припинив сплачувати аліменти, не виходив на зв'язок із сином. З'ясувала, що живе на вулиці в Чикаго. Втратив бізнес, став наркоманом. Допомогти йому нема кому.

Не беруся за людей із психічними розладами й підлітків із синдромом бродяжництва. Одна дівчина втекла з дому увосьме чи вдев'яте. Коли ми знайшли її в липні, довелося одяг спалити на місці. Мала вошей і ще якихось паразитів.

Люсі АМАР, 61 рік, фотограф, Нью-Йорк:

– Їздила до сестри. Планувала побути там трохи, а застряла на три тижні. За цей час у дім заліз бездомний. Відключив сигналізацію. Поїв консерви й усе в холодильнику. Прав свої речі. Вимив вікна й усе на кухні. У мене з цим проблеми через артрит. Я замовила догляд за котом у місцевій клініці. Вони виставили мені рахунок, хоч усе робив цей чоловік.

Він написав великого листа зі своїми даними, якщо захочу висунути звинувачення за проникнення. Йому 55. Опинився на вулиці після розлучення та смерті сина. Вилікувався від алкоголізму. Але заробляти достатньо не може. Писав, що не заходив у спальню й не рився у шафах. Не поцупив жодного долара. В підвалі знайшов ящики з одягом мого покійного чоловіка. Перерахував, що взяв звідти.

Я знайшла його. Домовилася про роботу в нашій церкві. Вдень працює в саду, вночі сторожує. Із суботи на неділю ночує в мене в будинку. Відремонтував сходи. Сусідці допоміг відвезти на кремацію пса. Відмовився взяти гроші за це. Люди знають, що має золоті руки. Зараз зібрав понад 2 тисячі. В церкві відкрили для нього рахунок. Там уже солідна сума. Тричі його просили здати тест на алкоголь. Завжди тверезий.

Лайонел ДУРГАМ, 51 рік, представник служби охорони метро, Нью-Йорк:

– Транспортна компанія не може сама впоратися з цією проблемою. Ми навіть не змогли підрахувати, скільки бездомних живе в основних транспортних хабах.

Кілька разів робили спроби вивезти людей. Санітарний вагон забирав їхні візки й мішки з речами. Мали після того проблеми із соціальними службами. Для хворих це означало загострення і нервовий зрив. Здорові ж втратили все майно.

Підписували контракт із соціальною службою. Але їм нема куди подіти бездомних.

Клінінгова компанія працює щодня. В жовтні здали на аналіз зразки з кількох закутків метро. Там знайшли сечу понад 40 людей.

Кевін АЙСЛ, 26 років, електрик, Нью-Йорк:

– Я був наркозалежним. Чистий вже понад два роки. З початком пандемії запропонували пожити в готелях. Вони стояли порожні. Розселили понад 8 тисяч бездомних.

Це допомогло мені почати все з чистого аркуша. Ділив кімнату зі старшим чоловіком. Міг помитися й залишити спокійно речі. В нічліжках це неможливо. Там багато залежних і небезпечних людей. Двічі за ніч всіх будять. Заселитися маєш до 17-ї, тому на роботу влаштуватися важко. Ще й у душах то наркотиками торгують, то не можна помитися, бо забито фекаліями.

За час у готелі я підтвердив документи і пройшов випробувальний період у магазині неподалік. Платять непогано. Ще й можна брати протерміновані продукти. Дівчата з другого поверху влаштувалися у пральню. Компанія з дератизації охоче наймала. Хто хотів, мав тоді непоганий шанс.

Нас виселили раптово. В деяких готелях не дали забрати речі. Хтось щойно купив собі одяг чи якусь техніку. Думаю, власники були не в захваті від нашого перебування там, хоча мерія все оплачувала.

Знайшов старий двокімнатний дім. Домовився з власницею, що найближчі три роки не проситиму поліпшень і все сам ремонтуватиму. Забрав свого сусіда. Йому 78 років. У притулках на нього не чекає нічого хорошого. Одного разу ночував знайомий по готелю. Зранку хотів нас обікрасти.

Підписатися на журнал "Країна" можна ТУТ

×