четверг, 07 августа 2014 15:15

Немає всемогутнього Ріната
2

Імперія Ахметова в її нинішньому вигляді є небезпечною для існування незалежної України

У Ватикані першим після Бога є Папа Римський.

В Україні – Рінат Ахметов. Хай не Папа – король.

Принаймні останні років із 10.

Змінюються президенти, тасуються урядові колоди, виникають і йдуть у небуття провладні партії – й лише Рінат стоїть, наче стовп віри. Над усім і над усіма.

Для простих смертних плине час, для Ріната – гроші. Й не повз течуть – до нього. Хіба що поодиноким скупеньким струмочкам дозволяється проминути бездонну калитку. З дозволу, звісно, і за погодженням.

Хоч би хто тримав президентську булаву, хоч би хто мав парламентську більшість, люди позирали у бік всеукраїнського Ріната. От хто, мовляв, реальна влада. От хто годує країну, дає мільйонам роботу. Впаде його бізнес – впаде й економіка країни.

Усі так думали чи ні, проте Ріната заведено було берегти, а його бізнесу – сприяти. Так чинили і президенти, й уряди. Незалежно від кольору і політичної платформи. Бо Ахметов – наше все. Наче для Росії Путін із Пушкіним.

Тому, коли на Донбасі почала розгорятися війна, погляди співвітчизників прикипіли до постаті донецького олігарха з найпрозорішою у світі біографією. Прагнули від нього слова, наче хліба у голодний рік. Адже були переконані: лише Ахметов може зупинити наявну і майбутню кров. Врятувати країну від розколу і загарбання підступним сусідом.

Не дочекалися. Ані слова, ані діла.

Періодично він таки поставав перед людські очі. Однак бачене й чуте в ці скупі хвилини не нагадувало ані рятівника нації, ані мудрого політика, ані прагматичного бізнесмена. Було щось невиразне і малозрозуміле. А від королівської мантії – залишки на далеко не богатирських раменах. Крізь які проглядалася некоролівська голизна.

І люди почали сумніватись у всесильності того, кого ще вчора вважали королем. Не за титулом – за можливостями впливу. А дехто почав навіть усвідомлювати: немає всемогутнього Ріната. Розвіяло на очах, наче привид ранковим протягом, чи й не існував ніколи.

Люди побачили такого ж, як і самі, розгубленого перед несподіваною війною чолов'ягу, лише більш нещирого і жалюгідного, обтяженого на додаток якимись своїми страхами. І облишили сподіватися на Ріната. І лише знизували плечима, читаючи повідомлення, що він то фінансує сепаратистів із терористами – то дудить проти них у дудку; то чіпляє над заводоуправлінням прапор самопроголошеної ДНР – то береться створювати проти бойовиків приватну армію з числа підлеглих працівників. І дедалі глибше укорінювалось у людських душах: Володимир Рибак дуже перебільшував, коли говорив, буцімто "Ахметов мудрий не за роками" і "здатний мислити по-державному". І є геніальним менеджером, який "створив у бізнесі за часів Радянського Союзу з його плановою економікою таке, що цілі міністерства не здатні були створити". Не в'язалися високі атестації давнього донецького друзяки з тією особою, якою постав Ахметов на тлі донецьких подій.

Та коли й пригадати читане, Рінат не мав потреби у змаганні з "цілими міністерствами" СРСР. Прийшов на вже готовий "перший мільйон": про нього подбав покійний Ахать Брагін, відомий у кримінальних колах на прізвисько Алік Грек. "Самостійні" кроки робив під наглядом і, головне, за сприяння і покровительства "ангелів-охоронців" з погонами спецслужб. Розквітав у тепличних умовах губернаторів Щербаня та Януковича, а фінансового піку сягнув за Януковича-прем'єра і Януковича-­президента. Від Ахметова в таких умовах не підприємницька геніальність вимагалася, а щось зовсім інше.

Проте я не хотів би кликати в іншу крайність. Мовляв, Ахметов – це не Ахметов, а уособлення. Такий собі зіц-голова Фунт, найнятий представляти на людях великі, але не дуже чисті гроші. Жодним чином. Він – не якийсь Курченко. Простояти стільки років на виду, приростаючи при цьому капіталами, не кожному до снаги. Навіть з високопрофесійною командою.

То чому ж тоді він, якщо такий розумака, збився на великі дурниці й нерозумні – з погляду бізнесових інтересів насамперед – кроки? Задачка ж була з не надто складних, коли дивитися збоку.

Під Росію йому разом з Донбасом іти не можна було. У Білокам'яній шанується лише один олігарх. І Європа не схвалить – а в Ахметова в Європі інтерес і гроші в банках. Заморозять, як уже зробили з Януковичем, а то й відберуть на користь України чи на власну.

Допустити незалежність Донбасу також не можна. Її ніхто у світі не визнає – з аналогічними сумними наслідками для бізнес-імперії. Він і без того вже практично невиїзний: навіть у лондонських апартаментах сховатися не має змоги, хоча там – і скло куленепробивне, і сервіс на п'ять зірок. Але ж може статися, як з Фірташем. Захід вивчає активи "сім'ї" – дивись, і його ім'я спливе.

Тож найприйнятніше – залишитися в незалежній Україні. Стати пліч-о-пліч з нею проти російського агресора та місцевих посіпак. У такому разі Ахметов зберіг би, ймовірно, практично все – крім хіба темпів збагачення, що були за Януковича.

Ахметов не міг не розуміти очевидної вигоди. Але…

Чому на першому етапі протистояння на Донбасі фінансував сепаратистів (за свідченням того ж Губарєва, так званого лідера так званої ДНР) – здогадатися нескладно. Нарощував власні ставки для торгів з новою українською владою, яка не дала Ахметову – принаймні на початку – гарантій недоторканності. А от чому не долучився до наведення конституційного ладу потім – коли у війну активно вступила Росія – здивувало. Навіть після того як "народні президенти" з "народними губернаторами", гуртом і поодинці, почали наступ на його бізнес, погрожували йому особисто, а потім – із ганьбою вигнали з вотчини, де йому належить навіть повітря.

А й справді: чому?

Напевне, є причини. І дуже серйозні. І коріння причин – у тому періоді життя Ріната Леонідовича, який заборонено досліджувати спеціальним рішенням лондонського суду. Тобто у буремній "бізнесовій" юності, коли закладалися підвалини нинішніх ней­мовірних грошей Ахметова.

Логічно припустити, що він не є одноосібним власником своєї бізнес-імперії. І володіє нею в парі не з Януковичем, як дехто стверджує, а з кимось могутнішим. Із тих, хто при силі й нині.

Є доволі стійка версія: Рінатові статки формувались і примножувалися за активного сприяння людей у погонах під цивільним одягом. Тобто – КГБ, наймогутнішого міністерства часів СРСР. Кагебісти (а серед них колишніх не буває) начебто опікали його й в буремні 1990-ті, й у подальші роки. А коли успішному бізнесменові наспів час ставати публічною людиною, дружною групкою, трохи перелицювавшись, увійшли з Ахметовим до Верховної Ради. Щоб не лише в бізнесі, а й у політиці бути разом.

А якщо це так, якщо бізнес-імперія створювалася за підтримки КГБ, ніхто ж не стверджуватиме, що всесильне відомство не заклало свого фінансового інтересу і не мало зиску від прибутків найуспішнішого українського олігарха. Кому перейшли права на відсотки від операцій таємничого радянського відомства і яку посаду обіймає у Кремлі колишній колега імовірних кураторів колись худорлявого донецького хлопчика, здогадатися нескладно. Путіну. Володимиру Володимировичу. Невідомі лише пропорції. Але, судячи з нинішньої алогічної поведінки Ахметова, контрольний пакет належить не Рінату.

І тоді його нелогічна поведінка набирає логічних обрисів. Всемогутній партнер по бізнесу та ймовірний утримувач контрольного пакета просто заборонив "молодшому братові" втручатися в "російську весну" на боці української влади.

А далі й зовсім сумний ланцюжок вимальовується…

А коли згадати, що Ахметов, вважай монопольно, володіє цілими стратегічними галузями України, серед яких і енергетика – чи не єдиний наш козир проти газового шантажу Росії, стає очевидним: імперія Ахметова в її нинішньому вигляді є небезпечною. Небезпечною для існування незалежної України.

Король хоч і показав на тлі війни в Донбасі свою державницьку і моральну голизну, проте не перестав бути королем. У сенсі, розпорядником величезних капіталів. І це не може не непокоїти.

Коли телевізійні канали починають працювати проти країни, їх вимикають. Редакції газет і журналів за те саме закривають. Партії та рухи за підривну діяльність забороняють. Ріната Ахметова не вимкнеш, не закриєш і не заборониш.

Але придивитися до нього слід. І дуже уважно. І не як до "основи основ" усього в Україні, як робили за недавнього президента. Придивитись як до олігарха з антидержавницькою, антиукраїнською позицією, під рукою якого, вважай, половина країни.

Фахівці кажуть, одних заяв він наробив щонайменше на підписку про невиїзд. І де вона? Бодай попередження винесене? А ще ж були свідчення про співпрацю Ахметова із заколотниками, які ніхто не перевіряв. Та й повнотою сплати податків навряд чи коли серйозно цікавилися. І чистотою виграних тендерів, і виконанням тендерних зобов'язань, і ще багато чим.

У вимогах самопроголошеного Губарєва олігарху окремий пункт відведено ("Ахметов має добровільно передати народу свою власність і збирати манатки") з припискою "я не жартую". А Україну наче все у Рінаті влаштовує.

Чи з подачі Юрія Луценка матимемо тепер Ахметова за "українського націоналіста" і попутника "революції"? Я б, приміром, не радив. Якщо Ахметов і пов'язує майбутнє свого бізнесу з Україною, то Україна з ним – не повинна. ­Роздоріжжя вони, на мою думку, вже проминули і мали б тепер розійтися.

Сейчас вы читаете новость «Немає всемогутнього Ріната». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Голосов: 1033
Голосование Андрей Шевченко покинет сборную после Евро-2020?
  • 1) да, вместе с итальянскими помощниками перейдёт в "Милан"
  • 2) нет, захочет сыграть как тренер на Кубке мира-2022
Просмотреть
Погода