Минулого тижня президент Франції Ніколя Саркозі заявив про провал політики мультикультуралізму. Вона мала б зберігати і розвивати культурні відмінності різних етнічних і соціальних груп у межах однієї країни. Раніше про те саме сказала канцлер Німеччини Анґела Меркель. Відтепер у цих країнах вживатимуть більше заходів для інтеграції іммігрантів і представників етнічних меншин у суспільство. Зокрема, наполягатимуть на вивченні державної мови.
— У Франції середини ХІХ століття приблизно половина людей навіть не здогадувалися, що вони французи, — каже публіцист Максим Стріха, 49 років. — І лише обов'язкове нав'язування французької мови через школу, військову службу врешті-решт витворило націю з конгломерату відмінних спільнот. Така політика брутально знищила місцеві етноси бретонців чи провансальців. І таке можна сказати про будь-яку європейську державу того часу.
Наступне сторіччя принесло ідею самовизначення націй, а згодом — унікальності кожного етносу. На хвилі загального торжества лібералізму ці ідеї набули дещо викривлених форм. Спочатку говорили про етнічні спільноти. Потім — про транссексуалів або гомосексуалістів. Нарешті — про іммігрантів. Така політика розмила стрижні, які об'єднують людей у націю. Французи, німці й інші задумалися: якщо приїжджі турки чи араби можуть жити біля нас і не інтегруватися в суспільство, то що робить нас європейцями? Маятник хитнувся в інший бік — люди почали дошукуватися власної національної ідентичності.
Тепер мультикультурністю часто оперує українська влада. Хоч країна до такої політики не готова. Людей досі розділяють надто багато речей: мова, ставлення до власного минулого, до моделі майбутнього тощо. Проте український варіант мультикультуралізму витлумачують як підставу затвердити статус російської мови. Та дозволити носіям цієї мови ніколи не вивчати української і не користуватися нею. При цьому не згадують кримських татар, іммігрантів-таджиків, азербайджанців. Для нашої влади всі спільноти ніби рівні, але деякі — рівніші від інших. В українців фактично забирають право на власну ідентичність. А без неї втрачає сенс існування української держави. Під час цивілізаційних розколів країна може розпастися на кілька частин, які далі самостійно визначатимуть своє майбутнє.
Комментарии
18