Одна частина суспільства підтримує рішення поховати трагічно загиблого президента Леха Качинського у Кракові, інша наполягає на Варшаві. Треті кажуть, що їм противно слухати цю дискусію.
Польський президент Лех Качинський та його дружина Марія спочинуть у підземеллі краківського Вавеля - замку-резиденції польських королів. Ухвалив рішення в середу кардинал Станіслав Дзвівіш, який тепер керує Краківською дієцезією, а давніше був найближчим співробітником папи Івана-Павла II. Президентське подружжя поховають серед королів, генералів і таких національних геніїв, як поети Адам Міцкевич та Юліуш Словацький. Поховають поруч із маршалом Юзефом Пілсудським - творцем польської держави 1918-го після 123 років поділів країни між сусідами.
- Після рішення про Вавель, уважаю, період трауру для нас уже минув, - висловилася про це польська філософ і феміністка професор Маґдалена Сьрода.
Із середи і в теперішній польській столиці Варшаві, і в колишній королівській Кракові відбуваються демонстрації під гаслами: "Варшава - так, Краків - ні!", "Варшава президентів, Краків - королів!". Є і благальні, типу: "Пане президенте, залиштеся у Варшаві". Це останнє гасло найумотивованіше. Бо Лех Качинський був з крові й кості варшав"янином. Виріс в інтелігентському кварталі Варшави, на Жолібожу. Тут ходив до школи. Зрештою, був мером Варшави перед тим, як його вибрали президентом Польщі.
Поховають поруч із маршалом Юзефом Пілсудським - творцем польської держави 1918-го після 123 років поділів країни між сусідами
Професор Сьрода вважає, що то не кардинал Дзівіш стоїть за тим рішенням, а брат-близнюк президента Ярослав Качинський - політичний мозок цього трагічно перерваного президентства:
- Не можу збагнути, як хтось по смерті близьких так швидко починає мислити політично й приймати такі рішення. Я обурена.
На її слова швидко зреагував один із функціонерів партії братів Качинських "Право і справедливість". Сказав, що Ярослава треба було навіть умовляти, щоб погодився на поховання брата та братової на Вавелі.
Публіцист ліберальної "Ґазети Виборчої" Пйотр Пасевич написав, що рішення про таке поховання "вириває нас, поляків, зі стану піднесеного співчуття, а в багатьох пробуджує здивування, злість".
По Другій світовій на Вавелі нікого не ховали. Останнім був генерал Владислав Сікорський - польський прем"єр на вигнанні, який загинув у катастрофі над Ґібралтаром 1943-го, одразу після відкриття масових поховань у Катині. Вавель відтоді став символом польської держави, привласненої комуністами.
Важливо, окрім того, що жоден президент відновленої по Першій світовій незалежної Польщі не похований на Вавелі. Пантеон президентів почав зароджуватися у кафедральному соборі Св. Яна у Варшаві. Там стоїть саркофаг першого президента Ґабріеля Нарутовича, який загинув від руки фанатичного політичного противника через п"ять днів після обрання. Є тут і саркофаг третього президента Іґнація Мостицького. Другий президент міжвоєнної незалежної Польщі, Станіслав Войцєховський, помер після війни, 1953-го, саме під час найстрашнішого сплеску сталінського терору. Його поховали в родинному склепі й недавно у варшавському кафедральному соборі з"явилася присвячена йому пам"ятна дошка.
Не можу збагнути, як хтось по смерті близьких так швидко починає мислити політично й приймати такі рішення. Я обурена
Чи таке місце у Варшаві не було би найдоречнішим для покійних президента Леха Качинського та його дружини Марії? Звісно. Але це би суперечило бажанню привласнити історію Польщі лиш однією політичною силою, яка хотіла б і надалі керувати країною.
У чому суть цього нині трохи підзабутого проекту братів Качинських і їхньої партії "Право і справедливість"? Держава повинна діяти виключно на засадах, вироблених братами Качинськими, завжди підозрілими до чужих. Брати мають бути надзвичайно патріотичні й задавати тон свого патріотизму іншим. Вони виопуклюють так звану історичну політику. При тім не мають довіри до інших - до світу, якого не знають, і своїх політичних супротивників, серед яких винюхують змову. Обидва стверджували, а Ярослав особливо, що Польща, здобувши незалежність після комуністичного панування, не стала прозорою. Самі ж боялися братися за економічні виклики. Коли Лех Качинський керував Варшавою, практично застопорив міські інвестиції, включаючи новий і потрібний міст. Це все було заважке, заскладне для нього.
Та водночас є правдою, що коротке прем"єрство Ярослава Качинського, а передусім президентство Леха Качинського продемонструвало порядність їхніх намірів щодо вшанування багатьох забутих сторінок польської історії, із Варшавським повстанням 1944 року на чолі. Для підкреслення героїчності останнього покійний президент зробив усе, щоб постав сучасний мультимедійний музей повстання. Молодь це цінує. Теперішні жалобні натовпи на вулицях теж. Аби схилися перед труною Качинського та його дружини, треба було вистояти в черзі 13 годин. І стояли!
Але все одно... Не можна вимагати від нації згоди на нагинання таких символів, яким є Вавель. Чи маємо справу з цинічним, бо політичним, рішенням брата президента, який жодного разу після трагедії не висловився публічно, що зрозуміло? А може, Ярослав уже вирішив стати кандидатом на передчасних президентських виборах? Чи не боїться докорів, що використовує з політичною метою свою особисту, родинну трагедію?
Коли Лех Качинський керував Варшавою, практично застопорив міські інвестиції, включаючи новий міст. Це все було заважке для нього
- Делікатне це все, бо здогадуємося, що за тим рішенням стоїть щире братерське почуття Ярослава, - трохи послаблює тон Пйотр Пасевич із "Ґазети виборчої"
А одна з провідних соціологів і політичних аналітиків професор Ядвіґа Станішкіс пише, що поховання президента Качинського у королівських підземеллях Вавеля є слушним:
- Був першим президентом вільної вітчизни і трагічно загинув на службі вітчизні. Його доля добре підходить для Вавеля. Там лежать не тільки наші королі, але й трагічні постаті нашої історії.
І наостанок про всію цю дискусію довкола Вавеля, що вибухнула посеред національної жалоби:
- Але ж можна не бути великим президентом і бути великою людиною, - пише віце-редактор щоденки "Факт" Томаш Контек. - Такою людиною поза сумнівом був Лех Качинський. Суперечка про те, де повинен спочити трагічно померлий президент, викликає в мене огиду.
І далі задумується, чи рішення, що він буде похований на Вавелі, розділить поляків.
- Ні, - відповідає. - Ми вже драматично поділені й цього ніщо не змінить. Амінь.
Томаш ПІВОВАРЧИК,
журналіст газети Fakt,
спеціально для Gazeta.ua,
із Варшави
1 
1
Комментарии
3