Після аварії на Чорнобильській АЕС рідних братів Михайла та Івана Туменків, 76 років. разом з іншими вивезли за межі зони. Та вже за кілька днів разом із дружинами вони повернулися у Чорнобиль.
У майже безлюдному містечку відкрили Свято-Іллінський храм. Тоді нині покійного Михайла Мойсейовича Туменка церковна громада обрала старостою. А Іван Мойсейович, як і раніше, майстрував рибальські човни.
— 1997 року до мене у супроводі двох міліціонерів під"їхав якийсь начальник. Не привітавшись, наказав: "Якщо через три дні не залишиш із дружиною свою хату, то я дам команду — і її знесуть бульдозером!". Я саме майстрував нового човна. Підійшов із сокирою, кинув йому під ноги, показав руки із скоцюрбленими пальцями і сказав: "Подивися — пальці не згинаються, як клешні у краба. Вранці я вкладаю у них мокру тряпку — щоб умитися. Я цими руками чотирьох синів вигодував і більш як 300 човнів змайстрував. Хату до останнього цвяха звів. Я шість років підводним мінером на Балтійському флоті прослужив. Ще з війни зберігаю три протитанкові гранати. Якщо ти пришлеш до моєї хати бульдозер, то першу гранату я кину під бульдозер, другу — тобі в кабінет, а третю — собі під ноги".
Іван Мойсейович сміється. Ми сидимо на перевернутому човні на березі затоки Річище. Раніше низинну частину Чорнобиля називали як один із київських районів — Подолом. До берега припнуті сім човнів. Неподалік ремонтує свого сусід Туменка Іван Маркевич, 70 років.
— Ще до служби на флоті я закінчив будівельне ремісниче училище, — веде далі Іван. — Працював теслею. Але у травні 1957-го, коли будували гуртожиток у Чорнобилі, я впав з риштовань. Переламав обидві ноги. Ще й викрутилися ступні: де були п"яти, опинились пальці, а де були пальці — стали п"яти.
Туменок тримає на колінах великого сірого кота, якого приніс із собою. Гладить того по спині.
— Пенсія мізерна, а роботи — по горло: корова, свиня, кури, город, і наша хата недобудована стоїть. І саме після тієї біди моя дружина Валя народжує трьох синів-близнят — Володю,Толю і Діму. А годувати їх нічим. Немає навіть 50 копійок, щоб манки купити. Валя щавель у лісі рвала і продавала на базарі. А який за той щавель виторг? Із флотського бушлата дві подушечки пошив, поприв"язував їх мотузками до колін і почав по хаті ходити. Хоч якась поміч дружині є — посуд мию, квасолю вилущую зі стручків, картоплю чищу. Але хіба ж то чоловіча робота!
Не було 50 копійок манки купити
Він устає глянути, чи все правильно робить біля човна Маркевич. Іде, накульгуючи на праву ногу.
— Замість одного довгого закрути два коротших шурупи, — повчає м"яко. — Вони будуть міцніше тримати. Бригадиром у нашій бригаді був хороший чоловік, Пахом Іванович Лисенок, — продовжує. — Він умів майструвати чотиривесельні "дубки" — швидкі човни для ловлі риби неводом. На "дубках" у Чорнобилі возили з плавнів сіно, дрова з лісу, плавали по Прип"яті в гості до родичів. Тоді ж моторів не було. "Дубок" — це човен гострої форми, — розтлумачує. — Довжина його 9 метрів, а ширина — один метр 5 сантиметрів. Розрахований на чотирьох рибалок: двоє на веслах, а двоє невід викидають у воду. Бригадир узимку, коли роботи не було, брав мене до себе в помічники, човни робити.
А тоді я вже сам позичив трохи грошей у людей. Купив дошки, цвяхи, соснову смолу і сталевий дріт для скоб. Зробив креслення на папері, перехрестився тричі і взявся до роботи. Валя хотіла мені допомагати, а я їй кажу: "Е ні, не треба. Це я екзамен проходжу на будуще життя". Човник вийшов козиристий.
До берега підходить іще один самосел Павло Ведерников, 54 роки. Несе два дубових весла. Сідає, закурює.
— Бог почав поправляти моє здоров"я, — привітавшись, продовжує Туменок. — Поламані кістки зрослися, ступні повернулися на місце. Я щороку десь по 12 човнів майстрував. Якось підрахував: за 27 років до аварії зробив 324 човни та ще 7 після неї — усього 331.
— Мій човен робив інший майстер, — гасить цигарку Павло. — Дуже тяжкий у ходу, до води прилипає, бо неправильно зроблене дно. А човни Івана Мойсейовича тримаються на хвилі, наче качка.
Туменок бере у Павла весла, відв"язує човна, сам сідає на корму, а "ГПУ" садовить на ніс. І гребе від берега. Показує, як розвертатися — управо, вліво, швидко здати назад. Потім крутиться на місці, наче стрілка годинника.
— У Чорнобилі усі човни, які мають добру плавучість і маневреність, називають козиристі, — пояснює. — Їхні ніс і корма трохи підняті.
Пристаємо до берега. Сходимо з човна. Іван Мойсейович узутий у грубі черевики. По перевернутих днищах легко переплигує 7-річна донька Ведерникова Марійка у яскравому рожевому платтячку. Кататися на човні не хоче.
— Побіжу понесу козеняті трави, — каже.
Журиться, що після аварії на ЧАЕС хлопці пороз"їжджалися Дмитро живе в Яготині, Анатолій — у Вишневому, Володя — в Узині, а старший, Микола, — в Обухові.
— Але щороку всі четверо приїжджають у Чорнобиль. 9 травня ми всі йдемо на могилу Валентини Миколаївни.
Як кажуть чорнобиляни, та могила у зразковому порядку.
1930, 3 листопада — народився в Чорнобилі
1958 — одружився з Валентиною Голіченко
1950 — п"ять років служив на есмінці "Отличный", на Балтиці
1951 — народився син Микола
1956 — Іван зламав на будівництві ногу
1959 — народилася трійня — Дмитро, Анатолій, Володимир; виготовив перший човен
1989 — померла дружина
2001 — відійшов у вічність брат Михайло, колишній староста Свято-Іллінської церкви
Має шестеро онуків. У Чорнобилі живуть сестра Валя і двоє племінників, обидва — Віктори
2 
1
Коментарі