Весь Союз показував фільм "Гараж", а у Львові зняли з прокату. Місцеві партійні боси вважали його наклепом на радянську дійсність

Вісім улюблених кінострічок Романа Давида

1."Тіні забутих предків", 1964 рік, ­Київська кіностудія ім. Олександра Довженка, режисер Сергій Параджанов

– Фільм про гуцульських Ромео і Джульєтту. Прем'єра відбулася у вересні 1965 року в київському кінотеатрі "Україна". Після показу встали Іван Дзюба, В'ячеслав Чорновіл, Василь Стус і виступили проти арештів інтелігенції, які якраз прокотилися Україною. Після цього стрічка потрапила під заборону.

Ми почали шукати її наприкінці 1980‑х. На студії Довженка не було, в інших обласних кінопрокатах – також. Знайшли в Москві, у Союзкінофонді. Дали нам без проблем. Стрічка була україномовна, лише субтитри – російською. Митці розуміли, що весь колорит тут – в українській мові, перекладати не можна.

З 1999 року почали з'являтися фільмо­копії в українських кінотеатрах. Із 2000-го фільм почали демонстрували на телебаченні.

 

2. "Білий птах із чорною ознакою", 1970 рік, кіностудія ім. Олександра Довженка, режисер Юрій Іллєнко

– На кінофестивалі в Москві 1971 року фільм здобув Золотий приз. Кінозал готелю "Росія" 10 хвилин аплодував стоячи.

Стрічка про долю буковинської родини. Бачив її дитиною у львівському кіно­театрі "Мир", зараз це Event-Hall Кіно. Але невдовзі картину заборонив обком партії в особі першого секретаря Віктора Добрика. "Ця стрічка особливо небезпечна для мешканців Західної України", – говорив він. ­Ішлося у фільмі про бійців УПА, звучали гасла "Слава Україні!" Дивина, вся УРСР показує фільм, а у Львові він – заборонений. Звісно, документальної заборони не могли видати. Лише усне розпорядження.

По телебаченню картину почали демонструвати під час перебудови, а ми копію отримали 2004-го.

Так само був заборонений у прокаті "­Вавилон ХХ", 1979 року, режисера Івана Миколайчука. А по телебаченню його показували. Усе – через переляканих львівських партійних чиновників.

3. "Гараж", 1979 рік, "Мосфільм", ­режисер Ельдар Рязанов

– Сатиричну стрічку про радянську дійсність мали демонструвати у львівських кінотеатрах із січня 1980 року, але обком партії її заборонив. Навіть у сусідніх Тернополі, Івано-Франківську показували, весь Союз дивився, а у Львові зняли з прокату. Обласні партійні боси вважали цю стрічку наклепом на радянську дійсність.

Весною 1987-го наш кінопрокат отримав чергові плани, які фільми транслюватимуться по телебаченню. Щоб ми планували свої покази, і вони не збігалися з домашнім екраном. Там був запланований "Гараж". Наше начальство поінформувало обком партії, і лише тоді дозволили показати стрічку в кіно­театрах Львова та області.

Але не було того ефекту, який фільм міг дати сім років до того. Йшла перебудова, гласність і ­висміювання радянських недоліків уже нікого не дивувало.

4. "Єсенія", 1971 рік, Мексика, режисер Альфредо Кревенна

– 1974 року в чергах по квитки на фільм вистоювали по 3 години. Це було перше кіномило. Задовго до "Рабині Ізаури" і "Дикої Рози". Двосерійну картину демонстрували цілий день і так доти, поки йшов глядач.

У 1970-ті індійські фільми й окремі мексиканські кінохіти "тримали" село. Ці стрічки там робили велику касу. До початку 1980-х популярним було навіть арабське кіно – Єгипет, Сирія, Ліван, Ірак. Люди йшли на все. Якби якийсь режисер екранізував телефонну книжку, її теж дивилися б.

На недільний сеанс квитки купували у п'ятницю. Для цього часто відпрошувалися з роботи.

5. "Звуки музики", 1965 рік, США, ­режисер Роберт Вайз

– У нас мюзикл демонстрували з липня 1971-го. Картина мала величезний успіх. Прекрасно віддубльована, чудовими голосами, естетична, мистецька, родинна, з християнською мораллю. Це – мій улюблений фільм. Передивився його понад 70 разів. І усім, хто не бачив, раджу. Переглядати можна всією сім'єю.

Кінотеатр "Дружба" в парку імені Хмельницького на цій стрічці безперестанку працював три місяці.

6. "Золото Маккени", 1969 рік, США, режисер Джордж Лі Томсон

– Кінотеатри "Мир" і "Львів" два місяці працювали на цьому вестерні влітку 1974 року. І це – у період відпусток. Шукачі золота, індіанці, погоні, перестрілки, землетрус. Фільм був на 70-міліметровій плівці. Зйомки відбувалися в американських національних парках в Аризоні.

7. "Одного разу в Америці", 1984 рік, США, режисер Серджіо Леоне

– Стрічка про єврейську мафію в Америці початку ХХ століття. Чотири серії, хронометраж – 3,5 години. 1989 року фільм вийшов у наш прокат. В Америці він був трохи скорочений – вирізали жорстокі сцени убивств, частину еротики, завуальований статевий акт. У Союзі ж показували повністю. Це вже були роки перебудови і гласності. Деякі фанати кіно з Америки прилітали до нас подивитися повний варіант стрічки.

Посипались скарги в місцеві органи влади: як таке можна показувати? Ми захищали фільм і себе через засоби масової інформації. Я виступав на телебаченні, написав статтю в газету "Молода Галичина". Пояснював: "Одного разу в Америці" – мистецький твір, і його показують по всій країні та в усьому світі. У нас було стовідсот­кове алібі: фільм закупила держава, він мав дозвільне посвідчення з Москви на право демонстрації.

8. "Легенда про Нараяму", 1983 рік, Японія, режисер Сьохей Імамура

– Через показ цієї стрічки 1988-го на нас писали петиції. У картині була сцена скотолозтва – людини із собакою. Але стрічка – філософська. На Каннському кінофестивалі 1983 року отримала Гран-прі. Публіка валила на фільм. Але під час сеансу дехто виходив. Бо сподівалися на еротику, а доводилося переживати, думати.

×