26-річний Богдан-Олег Горобчук родом із Житомира, живе в Києві. Автор двох поетичних збірок — "Місто в моєму тілі" та "Немає Жодної Різниці" — і спільної з Олегом Коцаревим і Павлом Коробчуком книжки "Цілодобово!".
Кумачка — те, що в літературній мові називають "картопляне пюре" — товчена картопля з додаванням сметани або засмажки зі шкварок і цибулі. Цю страву я страшенно любив у дитинстві, і мені її часто готувала бабуся. Так досі її називають усі в нашій родині: і бабуся, якій 88 років, і батьки із сестричкою, які живуть у Житомирі, і дядько-військовий, який об'їздив увесь СРСР, і моя тітка-москвичка. А от "Ґуґл" цього слова не знає.
Товкачка — предмет, яким товчуть кумачку. Ці два слова є сіамськими близнюками — адже ні кумачки без товкачки не приготуєш, і товкачка ні для чого більше не потрібна, окрім товкти варену картоплю.
Бельбас — до першого класу я тільки так і називав великий палець руки. Мама показувала мені кожен із пальців і називала так: мізинчик, безіменний, середній, вказівний, бельбас. І яке ж було моє здивування, коли в першому класі на одному з уроків, отак перелічуючи пальці, я викрикнув "бельбас!", а всі інші спокійненько собі хором назвали: "великий".
Стодвадцяті — це реалія моєї виробничої молодості. Так називаються залізобетонні плити, на їх виробництві я брав участь, коли свого часу працював на житомирському заводі "Агробудіндустрія". В одному з віршів я досить докладно описав процес виробництва цих плит: на першому етапі краном із печі дістають великі металеві форми, в яких "спеклася" плита. Потім розкручують, плиту з неї дістають і відвантажують на склад, а форму чистять від залишків бетону. Далі — почищену форму заармовують металевими штирями і сітками, а тоді — заповнюють бетоном, перемішаним зі щебенем. Усе це утрамбовують за допомогою вібрації й далі на ніч поміщають у піч. "Стодвадцяті" вони, здається, через їхню довжину — 12 метрів. А може й ні.
Царьок і кріпиш — ці слова мають харківське походження. Їх у вжиток в українському літературному середовищі 2000-х увів поет Олег Коцарев. "Царьок!" — вигук схвалення, що найпозитивнішим чином характеризує якийсь предмет або ситуацію. "Кріпиш" — спочатку так називали кріплене вино, а потім — усе, що можна назвати і "царьок", для різноманітності.
1 
1
Комментарии