З майбутньою дружиною 19-річною Юлією з французького міста Ліон 25-річний Олександр Міщенко із міста Комсомольськ на Полтавщині познайомився через Інтернет. Він розмістив свою анкету на сайті знайомств. Улітку відгуляли весілля в Комсомольську. Восени пара виїхала жити до Франції.
— Доки вчився в Полтавському університеті споживчої кооперації, зустрічався з дівчиною протягом п"яти років, — розповідає Олександр. — Перед самим захистом диплома вона порвала зі мною стосунки. Не знаю, яким дивом зміг тоді захиститися, але захистив роботу на "п"ять". Ледве стримувався, щоб не плакати.
Після навчання влаштувався працювати на гірничозбагачувальний комбінат у Комсомольську. Каже, півроку страждав через депресію. Потім не витримав і звільнився з роботи.
— Сестра нагадала, що в Парижі в нас живе близька людина, майже родич, — згадує. — Так з"явилася ідея поїхати до Франції. Кинути все до біса й не думати, що зі мною буде. Почав збирати документи. І зареєструвався на сайті знайомств mail.ru, щоб знайти друзів у Парижі.
Поїздка до Франції з об"єктивних причини зірвалася. Олександр знову почав шукати роботу в Комсомольську. Якось зайшов на сайт знайомств, аби знищити свою анкету.
— У моїй анкеті спалахнуло нове повідомлення від дівчини на ім"я Юлія, — переказує. — Її анкета була без фотокартки. Інформації про себе дуже мало. Я до цих пір зберігаю на комп"ютері нашу історію знайомства. Вона мені послала знак симпатії. А я привітався та запитав, невже більше нічого сказати. Юлія відповіла, їй є що розповісти. Так почали листуватися.
Через Інтернет спілкувалися щодня з вечора до 4–5 ранку. Юлія знає російську, бо її мати росіянка. За півроку Олександр зрозумів, що закоханий у дівчину.
— Вона мені сама сказала, що кохає. Зізналася, що їй страшно, — продовжує. — Я не скажу, що був шокований. Але ми бачили одне одного лише на фото та через веб-камеру. Я сказав, що також її люблю.
Решту півроку Олександр намагався оформити гостьову візу. Хлопцеві не давали згоди в посольстві. Юлія їхати до України боялася. Вирішили зустрітися в Празі у Чехії.
— Погуляв Прагою та поїхав зустрічати Юлію в аеропорт, — згадує. — Крізь натовп побачив високу дівчину в темній спідниці й піджаку. Посмішка в мене була до вух. Я підійшов до неї, коли вона мене побачила — кинула валізи й міцно обійняла. Ми так простояли хвилин п"ять. І вже тоді я зрозумів, що ця людина цілком моя. Коли їхали в таксі, цілувалися, як безумні.
Юлія та Олександр жили разом у готелі. На третій день після зустрічі чоловік подарував Юлії каблучку та запропонував одружитися. Освідчувався в празькому ресторані, під живу музику.
Почав збиратися до Франції. Заочно вступив до інституту в Ліоні на мовні курси DALF. Заплатив за навчання, але одержав відмову в посольстві.
— Тоді вирішили усьому на зло запланувати весілля на літо, — говорить весело. — Щоб не ризикувати, запланували розписатися в Україні, а обвінчатися у Франції.
У липні Юлія приїхала до Комсомольська. Її батьки приїхати не змогли, бо матір була вагітна. Розписувалися в місцевому РАЦСі. Потім дівчина поїхала до себе додому. Олександр знову почав збирати документи на виїзд. Звернувся в посольство, де йому видали французьке свідоцтво про шлюб та французьку родинну книжку. На початку жовтня отримав дозвіл на виїзд та поїхав жити до дружини у Францію.
1 
35413
Комментарии