81-річна Ганна Дорошенко із Котельви щороку до Різдва випікає для колядників і вечірників святкові пряники. Вони мають форму коників, дівчат, півників. Зверху — рожеві й розписані. Ці різдвяні ласощі в селищі називають панянками.
— Господи, я вже й отпекла в молодості тих панянок по всьому району. Цілий день біля печі стояла. Як конвеєр працювала: на одному столі тісто замішую, поряд розкачую, на жаровню кладу, і вже треба швидко діставати, — пригадує жінка. — Раньше дуже було по селах замовляли. Це вже пришло таке врем"я, що із магазина все купують. А тоді тільки такі й були гостинці на різдвяні дні. А скільки я на базар попоносила, попопродала!
Запрошує на веранду, де на столі вже стоять кольорові печені коники: прості й із вершниками, півники, дівчатка різних розмірів. Деякі із панянок можуть уміститися й на долоні, а деякі — займають усю жаровню. Великі Ганна Михайлівна дає за традицією найближчим родичам, а маленькі — чужим вечірникам та колядникам. Печених панночок отримують дівчатка, коників — хлопчики, а півників можна давати й тим, й іншим. Каже, найкраще випікати панянки до Нового року. Тоді й посипальників можна пригостити.
— У мисці розбовтую два стакани сахару із стаканом перевареної, холодної води, — розповідає рецепт Ганна Дорошенко. — Туди ж кидаю сірникову коробку амонію (розпушувач тіста. — "ГПУ"). Дехто розбиває ще й яйце, але я не ложу. Тісто має бути прісне, бо саме піст. Муки по потребності треба класти. Вимішую тісто на столі. Воно має получитися таке, як на вареники — ні круте, ні рідке.
Потім жінка розкачує на столі шматок тіста товщиною 1 см. Видавлює фігурки металевою формою. Їх колись із заліза вирізав і скрутив нині покійний чоловік Іван Серафимович. Деякі із формочок куповані.
Фігурки укладає на жаровню. Її обов"язково притрушує борошном. Перед випіканням покриває пряники рожевою харчовою фарбою, яку розчиняє в кип"яченій воді. Запікає в духовці.
Нерідко ці вироби ставлять у серванти й залишають як декоративну прикрасу
Коли пряники підрум"яняться, дістає із духовки. Ще гарячими лазарує, тобто розписує.
— Цього разу лазаровку я робила, — приєднується до розмови донька Надія, 54 роки. Вона живе із матір"ю. Переїхала з Полтави доглядати за нею. — А так мама завжди рукою збиває. Спочатку треба просіяти муку та крохмаль через марлю, щоб не було грудочок. Добавити туди води. Лазаровка вийде як крем. Поділити на три частини. Залишити білу. В одну добавити голубу, в другу — жовту фарбу. Розписувати не дуже вмію, бо виявляється, це не так легко.
Розписує Ганна Дорошенко пряники ріжечком із паперу. Не хоче користуватися кондитерськими кульочками, щоб не порушувати давніх традицій. Візерунок виводить швидко і з голови. Каже, на панянці-дівчинці не обов"язково малювати ротик чи очі. Усе це може бути умовним.
Зберігати пряник можна навіть рік. Він висихає і стає, як сухарик. Із гарячим молоком чи чаєм тане в роті, мов солодка вата.
У Котельві нерідко ці вироби ставлять у серванти й залишають як декоративну прикрасу. Надія каже, на вікні в мами стояла велика панянка 10 років. Коли міль її поточила, викинули.
Випікати різдвяні пряники Ганну навчила мати в 16 років. Усе життя вона потім куховарила в колгоспних кухнях. Люди з усього району на весілля, проводи та похоронні обіди запрошували готувати. У селищі пригадують, особливо смачними та пухкими були її пироги.
Своє вміння випікати різдвяні пряники Ганна Дорошенко передала 25-річній онуці Оксані із Котельви.
— Часто чужі люди прохають купити панянку, — розповідає Ганна Михайлівна. — Та я вже на базар не ходжу. Вони додому приходять. Торік узагалі москвичі приїжджали. Кажуть, їли тульський пряник, а ще хочемо скуштувати котелевський. У мене тоді тільки для своїх лишилося. Але пару знайшла. Дала. Уже небагато печу, бо пошти нічого не бачу. Важко розписувати. До онучки зі спокійною душею можна буде посилати.
2 
1
Комментарии