У піцерії "Іль Патіо", що на Набережно-Хрещатицькій, раніше працював офіціант Олексій Войценко, 18 років, — повновидий, усміхнений, уважний. А потім кудись зник. Сказали, що звільнився. Я випросила телефон хлопця.
Вас турбує клієнтка. Приходила якось, ви ще пропонували нову піцу спробувати, — плутано пояснюю.
— А, ви та дівчина, що в середині грудня замовила собі апельсиновий сік із морозивом? — озвався приємний баритон.
Зустрітися в піцерії він відмовився. Я підійшла у чайний магазин. Олексій, без звичного брунатного фартуха і "тигрової" італійської хустинки, сидів за великою чашкою вишневого напою. Одягнений був у сіро-зелену спортивну футболку.
— Я давно хотів звільнитися, — випередив запитання. — Дуже важкий графік. Два дні через два, але в піцерії треба бути з 8-ї ранку до 1-ї ночі. Дві години поспиш — і знову вставати. А я так люблю поспати! Мені б на 11-ту на роботу...
Войценко розповів, що народився на Полтавщині, в Кременчуці. До 16 років професійно займався футболом.
— Я тоді був не такий товстий, — показав на черевце. — Уявляєте, у Києві мене навіть у команду взяли — "РВУФК" — Республіканського вищого училища фізкультури. Схуд на 10 кіло. Але тренування закинув: хотілося пива попити, з дівчатами погуляти. Тепер шкодую... А в ресторан потрапив випадково. Відпочивав у Ялті і побачив класного бармена, — стиснув кулаки Льоша. — Подумав, а чом би не спробувати?
Я давно хотів звільнитися — дуже важкий графік
Олексій закінчив річні курси барменів-офіціантів. Заплатив за навчання 2000 грн. У Києві влаштувався в один з ресторанів на Бессарабці. Не сподобалося: офіціанти навіть не знали меню. Навесні пройшов співбесіду в піцерії, але на роботу взяли тільки з вересня — чекали, поки виповниться 18.
— У мене було сім улюблених клієнтів, — розповів хлопець. — Річ не в розмірах чайових, а в тому, що обслуговувати приємних людей — завжди радість.
А які мають бути чайові?
— 10 відсотків від замовлення, — не замислюючись відповів. — Якщо попили кави на десятку, залиште гривню, я буду вдячний. Найбільше якось дала компанія дівчат, які святкували день народження. Погуляли на 500 гривень, а залишили 105. А є клієнти, які ніколи не залишають здачі — з однієї відомої компанії, не казатиму якої. Їх ніхто не любить. А вони обурюються: чому офіціанти не уважні, піцу довго готують... Який мені сенс ходити перед ними навшпиньки?
Напевно, ходити навшпиньки взагалі нелегко?
— Спочатку — так, — закивав головою. — Навіть дівчатам соромився зізнатися, ким працюю. Казав, що бармен. А потім звик. У мене класна професія: все, навіть зарплата, залежить від тебе. Якщо завітала компанія, можна й анекдот розказати. А якщо прийшли закохані, то твої "мусі-пусі" їм і задарма не треба. І нікого не цікавить, який у тебе настрій. Називається це "ефект маски", — Льоша надпив чаю.
Зате, мабуть, накуштувався піци...
— Я ніколи не любив ресторанну кухню, — відмахнувся. — Краще вдома щось приготувати або з друзями випити пива в нічному клубі.
Кохана не просить удома подати їжу чи сервірувати стіл?
— У мене немає постійної дівчини, ще рано, — знітився хлопець. — Але якщо з кимсь зустрічаюся, приємно щось їй подати. Та дівчата цим не користуються. Цікаво, що не маю жодного друга чи знайомого, якому не подобалася б моя робота. Напевно тому, що я сам ловлю від неї кайф.
Погуляли на 500 гривень, а залишили 105
Навіть якщо клієнти дістають?
— Гості, а не клієнти, — поправив Льоша. — Якщо гість почне відверто грубити, маю право покликати менеджера і відмовитися від столика.
У ресторанах помічаєш, коли персонал щось неправильно робить?
— Так, відзначаю: оце правильно подав, а це неправильно поставив, — розсміявся він. — Але головне, з яким обличчям підходять. Спитали смачна страва чи ні, запропонували новинки меню. А коли підвалює щось таке, — скривився, — стоїть, насупилось і мовчить... Жах! Але на помилки я не вказую: не хочу бентежити...
Яка у тебе перспектива? Адже не будеш до старості тарілки подавати?
— У піцерії був хороший кар"єрний ріст, — знизав плечима хлопець. — Офіціанти стають менеджерами... Можна пройти шлях від прибиральниці до директора. Все начальство колись працювало тут барменами, офіціантами, адміністраторами. Тільки я не хочу. Менеджери отримують менше, ніж ми. Офіціант живе завдяки "чаю", а "чай" залежить від харизми. Нормальний заробіток — це 450–500 доларів.
Романи з офіціантками заводиш?
— Не люблю плутати роботу та кохання, — замахав руками Войценко. — Борони Боже мати дружину-офіціантку!
Після розмови Олексій мав їхати на співбесіду в ресторан. Кілька років змінювати професію він не збирається. А тоді хоче спробувати себе в туристичному бізнесі. Навіть мріє про телебачення, хоче стати ведучим ток-шоу. Тільки не кулінарного.
2 
1
Комментарии