Які головні археологічні багатства України?
- Україна - археологічний клондайк. В усі часи вона була транзитною територією. Євразійський степ, що тягнувся від Монголії до Дунаю, був коридором, через який постійно тягли всілякі скарби й досягнення, роздаючи їх направо й наліво. Нам пощастило - без степу не мали б культури ні скіфів, ні сарматів.
Наша країна також входить до так званого поясу розписних культур. Люди, які до них належали, мали досить вільного часу - мабуть, через стабільне життя, відсутність війн, аби займатися розписом, творити красу. У багатьох європейських країнах копати набагато складніше через законодавство, і дорожче. На гроші, за які ми можемо тут провести великі розкопки, у країні ЄС можна розкопати хіба що 2 квадратні метри. Там конкуренція, багато археологів, яким ніде застосувати свої навички. Вони їдуть сюди.
Справжня українська перлина - це трипільські поселення-гіганти. Вони мали до 450 гектарів площі, їх населяли понад вісім тисяч жителів. Ніде в усьому світі таких пам'яток III-IV тисячоліття до нашої ери немає. Вони лише в Черкаській області.
У чому трипільці випереджали своїх сучасників?
- При розкопках цієї культури маємо справу з рештками жител із дуже добре обпаленої глини. Є дві теорії щодо цього. Прибічники першої вважають, що трипільці, покидаючи виснажені землі, спалювали свої домівки. Дехто навіть припускає, що хати були двоповерховими. Згідно з другою, і я її прибічник, трипільські глиняно-дерев'яні будівлі були подібні до українських хат ХІХ століття й мали один поверх. Але трипільці вміли так обпалювали глину, що вона фактично перетворювалася на прообраз цегли. Як вони це робили - досі невідомо. Ми проводимо експерименти, будуємо зменшені моделі трипільських домівок і спалюємо їх. Потім порівнюємо залишки. Досі в такий спосіб не вдавалося обпалити глину так, як це робили носії трипільської культури. Для тих часів це справжній технологічний прорив.
У них худоба ніколи не була в колективній власності. Це все вигадки комуністичних ідеологів. Невже ви думаєте, що все молоко зливали у спільну бочку десь у селі, а потім усі ходили й черпали собі потроху?
Чи було подібним життя трипільців і українських землеробів?
- За часів цієї культури типових українських чорноземів ще не було. Земля була жовтувато-червонуватою. Але трипільці вирощували приблизно те ж саме, що українці зараз: пшеницю - одно- і двозернянку, ячмінь, просо, овес. Мали до 12 різновидів злакових. Гречки тоді ще не було. Тримали при дворі худобу - корів, биків, свиней, кіз, овець. За єдиного землеробського господарства однаково формувалися певні архетипи - наприклад, культ відродження. Можливо, трипільці навіть колядувати ходили.
Як і чому занепала ця культура?
- Із початком так званої суббореальної доби - це порубіжжя ІІІ-IV тисячоліття до нашої ери, на зміну теплому м'якому атлантичному клімату приходить сухіший і прохолодніший. До речі, в цей період починають формуватися чорноземи. Але зниження температури на кілька градусів означало для трипільців зміну всього їхнього агрономічного календаря, який базувався на місячних циклах - в орнаментах часто зустрічаємо зображення молодого повного або старіючого місяця. Тобто, за календарем начебто вже й час висаджувати, а земля - суха, дощі не йдуть. Що робити? Міняти богів, бо ж саме вони у первісній свідомості дають урожай. А з іншими богами - зовсім інакша культура.
Трипільці поступово змінюють систему господарювання із землеробсько-скотарської на скотарсько-землеробську: хліб уродить - не вродить, а вівці завжди поряд. Північні трипільці селяться ближче до лісу, а південні йдуть у степи. Пізніше, вже у складі інших культур рухатимуться аж до Уралу і згодом повернуться на наші землі у зовсім інакшому вигляді культур бронзової доби.
Чи відомі археологам легендарні скарби, що досі в Україні не знайшли?
- Нема в Україні такого села, у якому не було б закопано скарбів, і жителі не знали, де вони лежать. Приїздиш в експедицію, ставиш десь на околиці села намети - тут же приходять місцеві й кажуть, де точно заритий скарб. Я завжди питаю: чого ж ви його не відкопали? У відповідь лише плечима знизують. Звісно, скарбів ніяких там немає.
Якось копали скіфський курган, до мене підійшов батюшка, каже: давай освячу. Я йому: кого? Вони ж народилися іще до Христа!
Я за свою практику знайшов два справжні скарби. Вони були закопані під підлогою двох сусідніх трипільських хат, які ми відкопали у селі Косенівка Черкаської області. У кожній зі схованок було по 10-15 довгих кременевих пластин. Кремінь із Тернопільської області. Його, скоріш за все, видобували неподалік раннього трипільського поселення Бодаки. Він дуже високоякісний, із нього робили найкращі знаряддя праці, зброю. Оце справжні скарби! Дуже коштовні для людини, яка їх ховала. Напевне, вона загинула раптово й не встигла нікому розповісти про них.
Наскільки в Україні поширена чорна археологія?
- Світових масштабів чорна археологія набрала у ХІХ столітті. Тоді під час воєн держави-переможці вивозили культурні й історичні цінності із завойованих країн. Лондонський музей, Лувр, Ермітаж на 90 відсотків складаються з таких експонатів.
Кілька років тому була виставка "Тобі, Україно" в Софійському соборі й Лаврі. Цинічною є сама її назва, адже приватні власники колекцій нічого не віддали державі. Грубо кажучи, вони показали країні, що в неї вкрали. Грабіжницька археологія полює насамперед на визначні предмети давнього мистецтва. В Україні чорна археологія набула розмаху із середини ХІХ століття, коли грабували кургани й античні пам'ятки. За радянських часів за цим досить серйозно пильнувала міліція. А на початку 2000-х один із наших археологів відпочивав у Криму і натрапив на розкопки чорних копачів. Зробив їм зауваження: це, мовляв, злочин. Сім'ю, з якою він прогулювався, поклали на землю, навели автомат і наказали не рипатися.
Чорна археологія набрала розмаху зі здобуттям Україною незалежності?
- Кожна нова держава потребує формування міфологеми. Мене мало обходить, коли по телебаченню волають, що ми - українці - походимо з трипільських часів, існували раніше за слов'ян. Ця піна з часом зійде. Але міфотворці зробили археології ведмежу послугу. Вони привернули увагу можновладців і багатіїв до скарбів, які лежать в українській землі. Склалася ситуація ХІХ століття, коли не обтяжені освітою купці хотіли похизуватися один перед одним, що в них удома є незвичайного.
Сьогодні грабіжницька археологія має всі ознаки мафії. У неї свої керівники, координатори, виконавці й навіть своя система безпеки та покровителі у владі й міліції. Незаконно викопані старожитності потрапляють до підпільних реставраційних лабораторій і майстерень. Далі їх продають приватним колекціонерам. Я назвав би їх баригами - скупниками краденого. Скажімо, Олександр Поліщук, збирач трипільського начиння, щоб відхреститися від чорних археологів, сказав, що все його добро куплене в євреїв, які давно виїхали в Ізраїль. На нього, звісно, можна подати в прокуратуру. Але він - референт народного депутата Петра Ющенка.
Якщо я візьму лопату, зроблю підкоп під Нацбанк, проб'ю стіну, наберу трошки злитків у кишені, вилізу й піду на чорний ринок продавати це золото? Упевнений, що сидітимуть усі: і той, хто купив, і я. Але яка різниця між викопаним мною злитком із-під НБУ та золотою гривнею з кургану? І те, й інше належить державі. Люди, які організовують виставки "Тобі, Україно", відбирають у нас і всього світу право вивчати стародавню історію.
Хто ще з віп-персон колекціонує археологічну спадщину?
- Рік тому в Польщі проходила трипільська виставка Сергія Тарути. Відкривав її Віктор Ющенко. Далі ця колекція помандрувала до Ватикану. Організатори експозиції попросили румунів і молдаван надати свої матеріали трипільського періоду й пообіцяли, що будуть матеріали з України. Ватикан видав прекрасний каталог, в якому Україна постала безликою. Адже в ньому біля кожного предмета повинен бути напис - де його знайшли, коли та за яких обставин. Румунські й молдавські експонати такі назви мали. А українські - лише напис "Україна", а решта - "невідомо", "не встановлено". Світ був шокований.
Скільки за кордоном дають за наш антикваріат?
- Трипільський горщик можна купити в Парижі або на Північноамериканському аукціоні за 300 доларів. У нас це купують за тисячу.
Чи часто трапляються підробки старожитностей?
- Унікальні речі не знаходять щогодини. Розкопки - величезна й марудна робота. Тому, окрім реставраційних підпільних майстерень, виникла ціла індустрія підробок. Я зі втіхою кажу нашим олігархам, що 60-70 відсотків предметів з їхніх колекцій - це підробки. Із новітніми технологіями майстерно можна підробити буквально все.
Вікторові Януковичу на церемонії інавгурації на палець надягли золотий перстень Всеволода, сина Ярослава Мудрого, вручений візантійським імператором. Фальшак! Немає такого персня, його просто не існує у природі. А президент так його цілував! Перстень із колекції Тарути. Януковичу його вдягнув патріарх Кирило. А він би міг і проконсультуватися з експертами перед цим.
Яку наукову цінність має розкопаний чорними археологами курган чи городище?
- Нам, на відміну від грабіжників, цікаво, як лежать скелети, у яких позах, яка завглибшки яма, яка конструкція поховальної споруди та багато іншого. Усі ці показники працюють на історичні концепції. Можна визначити життєвий шлях людини, що вона їла. "Чорних" цікавлять лише цінні предмети із золота-срібла або череп'я склеїти й винести на ринок. Хочу їм сказати, щоб залишили кургани в спокої - більшість скіфських могил пограбовані самими ж скіфами через два-три тижні після їх спорудження. Нещодавно сам розкопував такий курган. У ньому людські останки були розкидані. У проході лежить окремо нога, далі - нижня щелепа. Грабіжник виніс усе, що зміг, разом із частинами тіла небіжчика. Шукав золоті сережки, ланцюжки. Ми відновили і картину поховання, і пограбування. Усе відбулося в ІV столітті до нашої ери.
А взагалі в нас є закон про охорону археологічної спадщини. Слід спитати в колекціонерів: "Де ви взяли всі ці речі?". Треба не так уже й багато - дві-три показові судові справи. Але ж у нас серед колекціонерів є й колишній президент. Його дружина має брошку з сарматського поховання. А такі речі не можна навіть одягати на себе - не те що носити чи зберігати вдома. Це принаймні неетично - носити прикрасу з могили.
В Україні є спеціальний антропологічний фонд?
- Кожна кісточка зберігається окремо. Якщо в майбутньому будуть додаткові способи визначення ДНК, то кожен зможе здати з пальця кров і тоді науковці скажуть цій людині: "Ось у ящику номер 46 на 32-й поличці - ваш пращур, забирайте". Я, звісно, фантазую, та це - реально.
Які є забобони серед археологів?
- Серед археологів багато романтиків. Борис Мозолевський, який знайшов скіфську пектораль, писав чудові вірші про скіфів. Він міг залишитися на ніч біля скіфського поховання, побути поряд, помріяти. А на ранок казав: "Знали б ви, скільки вони мені за ніч розповіли".
У 1980-х їздив в експедицію із своїм науковим керівником. Завантаженою машиною - разом із каструлями, спорядженням, наметами, поїхали спершу на поселення, де мали працювати. Науковий керівник вискочила з кабіни, наказала всім сидіти тихо й не виглядати. Сама перевдяглася в легеньку ситцеву сукню чи то 1948-го, чи то 1952 року - це було її "щасливе" платтячко. Вважала: якщо не вийде в ньому на розкопки, сезон буде невдалий. Походила хвилин 15, потримала в руках черепочки і дозволила нам вийти. Потім платтячко зняла, обережно склала - до наступних експедицій.
У мене є щасливий розкопочний ніжю Із ним я постійно щось знаходжу. Зокрема, кременеві пластини під трипільськими хатами. Також маю солом'яний капелюх, яким відганяю дощ. Якщо збираються хмари, походжу табором у ньому, зніму, помахаю. Годин за 2 хмар нема, світить сонце.
Журнал "Країна" N17 від 23 квітня 2010 року
3 
1
Комментарии
1