Нарушение президентом Конституции и война с олигархами – две мины, которые взорвутся в следующем году

У Зеленського є вибір між другим терміном і в'язницею. Сірі кардинали спалили за ним мости, – каже філософ Олексій Панич

Президент Сполучених Штатів Америки Джо Байден попередив Володимира Путіна під час відеоконференції про серйозні наслідки в разі вторгнення в Україну. Останній висунув вимогу не приймати України до НАТО.

– Гра почалася не сьогодні й завершиться нескоро. Сторони роблять ходи в затяжній шаховій партії. Захід адекватніше готовий відповісти Путіну, ніж 2014-го. Тоді мали ілюзії. Вважали, що Росію можна зробити європейською, втягнувши у взаємовигідні економічні відносини. Мовляв, якщо країни будуть пов'язані фінансово, не зможуть воювати між собою. Не спрацювало. Принаймні зрозуміли, що поступки лише заохочують Кремль до наступу.

Про яку відповідь ідеться?

– Відключення від глобальної системи банківських операцій SWIFT. Росія до цього готується, шукає інші канали грошового обміну зі світом. Наприклад, через Китай. Цей удар не здолає Москви, але буде дошкульний.

Ще одна грань – західне програмне забезпечення. Завжди є можливість керувати ним віддалено від виробника. Путін про це знає, закликаючи до співпраці російських і китайських виробників операційних систем. Але повністю відмовитися від західних продуктів неможливо. Втрати будуть значно більші за здобутки від нової агресії.

 

Які наслідки матимуть переговори лідерів?

– Надто багато невідомо. Не знаємо, чи керуються Путін і його оточення логікою. Справа Російської імперії історично програшна. Захоплює чужі землі, не асимілює їх, а утримує силою. Щойно з'являється можливість – ці території від неї тікають. Велика Британія колонізувала віддалені землі. Росія – сусідні, перетворюючи їхнє населення на не до кінця перетравлених росіян. У 1990-ті я питав тамтешніх колег: "Чеченці – це росіяни?" Якщо так, тоді війна в Чечні – громадянська. Але вона була антиколоніальна. Отже, чеченці – не росіяни. Що ж тоді вони роблять у складі РФ?

За будь-якого послаблення Північний Кавказ, Татарстан, Башкортостан, Калмикія починають думати про вихід.

У 1990-ті була реальна загроза демонтажу імперії. Кремлю треба було це зупинити – й Путін це зробив. Щойно в Росію повернеться лібералізм, проблема постане знову. Для Кремля свобода – смертельна загроза. Путін балансує: не може обірвати контакти зі світом, як і бути ліберальним. Не може перегнути палицю, коли від надмірної жорсткості все завалиться. Але й не має можливості бути м'яким. Маневруватиме, триматиме напруження, але не відступатиме.

Колись я казав про Януковича, що це бульдозер без заднього ходу. Так само й Путін – у разі відступу його владі кінець. Розрядки, про яку мріють Зеленський і Байден, не буде. Тиск на Україну триватиме, доки Росія не почне руйнуватися зсередини.

Якою має бути лінія України?

– Путін може використовувати "політичне айкідо" – застосувати силу суперника проти нього ж. Якщо простягнемо руку – поламає пальці. Поступки Кремля мають односторонній характер. Зеленський домовився про обмін Цемаха (бойовик ДНР, командував протиповітряною обороною Сніжного, коли бойовики збили малайзій­ський боїнг на Донбасі. Вважається головним свідком. – Країна) і решти полонених на українських моряків, хоча суд у Гаазі вже зобов'язав Росію відпустити наших. Путін був готовий їх передати, але виторгував бойовиків, яких Україна не була зобов'язана повертати. Й обміни припинилися.

Зеленський не лягає під російські вимоги. Але не надто успішно підтримує союз із Заходом, який не дозволить залишатися наодинці з Путіним. Що менше говорить президент і що більше міністр закордонних справ Дмитро Кулеба – то краще.

Перший заступник секретаря РНБО Руслан Демченко, якого призначив Зеленський, 2010 року наполягав на підписанні Харківських угод. Чому президент тримається таких чиновників?

– Поруч із ним – люди зі стрьомними біо­графіями. Декларує прозахідну орієнтацію, а будує авторитарний режим. Люди з близького кола не можуть сказати "ні". Не допускає колегіального ухвалення рішень, коли кілька персон мають різні позиції. За Порошенка могли сказати "ні" Аваков, Яценюк, Луценко. Змушений був рахуватися. Зеленський по­збувся таких. Геть недосвідчений у політичних питаннях. Йому треба спиратися на когось. Але якщо поставить прем'єром Яценюка – були такі чутки – той одразу стане першою особою в державі. Президент не потерпить поруч того, хто більше знає і має власні погляди. Тоді його влада розсиплеться. Шістки його теж не влаштовують. Залишаються регенти, сірі кардинали. Вони навіюють бачення, яке той щиро сприймає за власне.

Ця челядь, що грає короля, цього року розвела його на другий термін. Треба було рятувати рейтинг. Оточення підказало перетворити РНБО на чи не найвищий орган влади. Після санкції проти Медведчука й контрабандистів рейтинг Зеленського почав зростати. Навіть прозахідні журналісти йому аплодували. Але він порушив Конституцію і Кримінальний кодекс. Після завершення каденції суд йому гарантований – за узурпацію влади. Тепер у нього вибір між другим терміном і в'язницею. Сірі кардинали спалили за ним мости – хочуть правити за його спиною далі. Кожен крок до другого терміну перетворюватиме Зеленського на нового Януковича. Якщо захоче замиритися з Путіним коштом України – його знесуть.

Справа вагнерівців – це зрада, страх зірвати перемир'я, непрофесійність?

– Найпростіша версія – непрофесіоналізм. Забарилися, а тим часом білоруські силовики виявили підозрілих людей із російськими паспортами. Можливо, хтось попередив Кремль чи Лукашенка. Можливо, з відома Зеленського – як крок назустріч Росії. Можливо, без його відома. Василю Бурбі (колишній начальник розвідки Міноборони. – Країна) не дали провести розслідування. Отже хтось усе знає і чинить опір. Зеленський плутається у свідченнях – то боїться за перемир'я, то не хоче образити турецького президента Ердоґана. Можливо, недосвідчений президент наказав по-тихому злити операцію.

Як це діє на суспільство?

– Сильного впливу не було б, якби не закон про олігархів. Основні політичні події цього року відбувалися під його знаком. До ухвалення президенту влаштовували теплу ванну майже всі українські телеканали. Хтось не хоче потрапити до списку олігархів і намагається домовитися з Банковою. Якщо в реєстрі не буде Ахметова, Зеленського засміє вся країна. Чи буде там Коломойський – питання. Найбільше втратять від цього закону ті, чий бізнес орієнтований на Захід. Це удар по їхньому іміджу, чорна мітка. Галас довкола вагнерівців здійнявся, бо Ахметов і Зеленський не домовилися. Впливові гравці медіа-ринку цієї теми не висвітлюють. Крім Ахметова. Він використовує її як кийок у боротьбі з Зеленським. Закон про олігархів у руках Зеленського стає батогом, яким він може зруйнувати бізнес будь-кому. Це ще один крок до авторитаризму.

Чи може це спричинити відмову Заходу підтримувати Україну?

– Щойно Захід махне рукою, як завтра тут буде Росія. Чи захоче він мати її на своїх східних кордонах? Зеленський цим і шантажує – мовляв, не підтримаєте мене, вам же гірше. Захід змушений нас тягти. Проте Україна може перетворитися на валізу без ручки. Але жевріє надія на нові реформи. Відновили діяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Її члени матимуть вирішальний голос. У боротьбі Зеленського з олігархами бажаю обмеженого успіху обом сторонам, щоб утворився баланс. Зараз Україна хитається на вході у вузький коридор, де будується ліберальна демократія.

Який цей рік був для влади? Зеленський відбув половину терміну.

– Усе не так страшно, як боялися прихильники Порошенка. І не так добре, як очікували прихильники Зеленського. Серед досягнень – закон про землю, який гальмували попередники й агромагнати. А також – корпоратизація Нафтогазу. Потім президент усе зіпсував, поставивши там свою людину. Попри очікування Кремля, він продовжує озвучувати вступ до НАТО і ЄС метою України. Декларування проєвропейського курсу на всіх рівнях – великий позитив. Зеленський продовжує зовнішньополітичний курс Порошенка. Розвороту, який зробив Янукович, не сталося. Громадянське суспільство виставило владі червоні прапорці.

 

Як оцінюєте відставку міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, звільнення спікера парламенту Дмитра Разумкова, підозру в державній зраді Віктора Медведчука й закриття його каналів?

– Щодо останнього – це боротьба з каналами, які найбільше нищили рейтинг Зеленського. А ще це був найкращий спосіб продати патріотичній громадськості неправові способи вирішення політичних проблем. Заяви правозахисників про порушення Конституції не опублікували жодні провідні медіа.

Аваков і Разумков були останніми людьми в оточенні Зеленського, які не підкорялися. Це його дратувало. Побачили, що влада взяла курс на авторитаризм, і вирішили дистанціюватися.

Чутки про відставку Разумкова з'явилися ще влітку. Закон про олігархів став вододілом. Зараз він на каналах Ахметова гратиме на аудиторію сходу й півдня. Казатиме те, що там хочуть почути. Він – професійний політик. Діятиме після того, як чинна влада піде в небуття.

Аваков відкритий до нових політичних союзів. Людина без комплексів. За потреби домовиться навіть із Порошенком. У політиці немає вічних ворогів і друзів – лише інтереси.

Хто може стати Зеленському конкурентом на наступних виборах?

– Серед професійних політиків – Яценюк. Питання: який медійний образ йому зліп­лять. Порошенко й Аваков, попри неоднозначне до них ставлення, теж можуть конкурувати. Не вірю у президентські перспективи Тимошенко і Гройсмана.

Якщо в другий тур вийдуть Разумков і Зеленський – в останнього не буде великих шансів. Порошенко – видатний політик. Багато зробив для України – договір про асоціацію з ЄС, безвіз, томос. Проста констатація факту: в історії українського православ'я Порошенко стоїть третім – після князя Володимира і гетьмана Сагайдачного. Звучить дивно, але це так. Князь Володимир заснував митрополію в Києві. Далі вона розкололася і переїхала в польсько-литовські та московські володіння. Константинополь висвячував митрополитів водночас для Литви й Москви. Сагайдачний умовив патріарха Єрусалимського висвятити наново київського митрополита. Наступна знаменна подія – створення Православної церкви України як правонаступниці Київської митрополії. Це зроблено завдяки Порошенку. Але йому створили капітальний антирейтинг чорним піаром. Сильна Україна на той час не була потрібна ні олігархам, ні Заходу. Останній намагався замирити з Росією, а Порошенко його спонукав чинити опір Путіну. Зеленський прийшов на готове. Тепер межі компромісу з Москвою західним лідерам виставляє не українська влада, а громадянське суспільство.

Кастинг на роль конкурента Зеленського триває. Сергій Притула також пробує, говорить адекватні речі. Що вийде – побачимо.

У січні набув чинності Закон про мову.

– Оцінюю його позитивно, але наслідків не відчуваю. Мовна тема збурює суспільство, лише коли хтось наганяє хвилю. Зараз немає зацікавлених розворушити народ цим законом. У Києві в певних точках як обслуговували, так і обслуговують російською. Можна піти в інше місце, влаштувати скандал, викликати мовний патруль. Не вважаю насадження української корисним.

Проте у столичних супермаркетах зазвичай звертаються українською і це спри­ймається як норма. Я проти революційних дій і за тихий поміркований постійний тиск. Радіодиктант – чудовий засіб. Якщо чиїсь мовні права порушили, він звернувся до уповноваженого із захисту державної мови. Чудово, що є до кого. Різкий ривок уперед завжди викликає небезпеку відкату. Тут не можна ламати через коліно.

Низку українських фільмів цьогоріч відзначили престижними міжнародними преміями – "Мати апостолів", "Атлантида", "Цей дощ ніколи не скінчиться". Культура розвивається?

– Пандемія – важкий час для неї. Президентська тисяча, яку можна витратити на подорожі, музеї та книжки, – це дієва підтримка українського книговидання, реальна культурна подія.

Книжковий арсенал я записав би у плюс, але гіркий, бо його теж ледь не рейдернули. Одного голосу не вистачило, щоб його очолила людина, пов'язана з корупцією, Московським патріархатом і Януковичем.

Не вдалося відстояти Український культурний фонд. Влада діє обережно – де можна рейдернути, робить це. До деяких інституцій руки не дійшли. Зокрема, до Держслужби з етнополітики і свободи совісті. Вона чудово працює.

З оточення президента зникли люди, які активно лобіювали Московський патріархат.

З кінематографом гірше. Це медіа-­індустрія. Там є лобісти, яких прозорі конкурси не влаштовували, бо в них програвали фільми, які зараз виграють. Сумна історія з Довженко-центром – був на волосині від руйнування. Ганебна ситуація з Держкіно, його перетворили на керовану інституцію. Культура виживає радше всупереч цій владі.

Які враження загалом лишив 2021-й?

– Тривожний рік. Заклали дві міни сповільненої дії – порушення президентом Конституції й оголошення війни олігархам у найнезграбнішій формі, яка не обмежує їхнього впливу на економіку. Реальна деолігархізація – це Антимонопольний комітет, про який зараз не чутно. А там сидить близька до Зеленського людина. Відбувається піарна боротьба і під її прикриттям – становлення авторитарної влади. Боюся, в новому році це вибухне. Відкотити назад не вдасться. Чи вирішить великий бізнес, що Зеленського треба усувати, не знаю. Але це навіює песимізм.

У часи перебудови був анекдот: "Оптиміст зараз вивчає англійську, песиміст – китайську, а реаліст – автомат Калашникова". Так і зараз. Не думаю, що Захід нас зрадить. Але сьогодні громадянське суспільство – основний запобіжник, на якому тримається незалежність України.

×