У мене така ж проблема: у мами величезна бібліотека, а вона "підсіла" на Донцову. Добре що хоч бабуся тим "попкорном" не цікавиться. Просить приносити щось із нормальної сучасної літератури, перечитує класику. Тільки "На західному фронті" Ремарка не змогла зараз читати - каже: "Важко, надто схоже на життя".
Наталка
Нам гуманітарна допомога теж не завадила б. Якби її не розікрали тут, на місцях. Згадався старий радянський анекдот про колективний лист від телеглядачів, у якому йшлося: "Шановна редакціє програми "Время"! Ви у своїх інформаційних випусках часто кажете про те, що більшість жителів Африки систематично недоїдають. У нас виникло питання: чи не можна хоча б частину того, що вони не доїдають, пересилати нам, у Орловську область?"
ALF
Та хіба це далеко ходити, якщо за годину вона встигає і дійти, і наговоритися? І, певно, ще й не з однією жінкою, бо ж усі ходять. Я коли піду до магазину й когось зустріну - хоч у один бік 5 хвилин ходу - раніше ніж за годину, а то й більше, мене не чекай.
Лора
Якщо ООН хоче допомогти тим, кому це справді потрібно - то нехай до нас на дачі приїздять і колодязі повикопують. Бо в нас чимало хто й досі не може собі це дозволити.
Вікторія, Київ
Україна унікальна у своєму запереченні нормальних суспільних тенденцій розвитку. В нас усе з ніг на голову. У Польщі інтелектуали готували революцію, й у Франції це було за 200 років до того. А українська інтелігенція не може виплодити щось революційне, бо зрощена з владою, як шкіра із салом у свині. Наші так звані інтелектуали насправді імпотентні. Для них головне бути Героєм України, депутатом. А про державні інтереси згадують лише після того, як відстояли свої приватні.
Назар
Шкода, що наша творча, наукова еліта мовчить. Чи всі "під ковпаком"?
Славко
Шахіст Михайло Ботвинник перед смертю передбачив, що всі країни, які утворилися після розпаду СРСР, будуватимуть не американський чи європейський капіталізм, а латиноамериканський. Здається, він помилився: те, що зараз відбувається, десь на рівні Сомалі.
Андрій
До світлини, де пані Забужко сидить у фотелі, проситься підпис - вірш Валерія Брюсова, що складається з одного рядка: "О, закрой свои бледные ноги". Якщо ж серйозно, то інтерв'ю показує, безперечно, обдаровану людину, якій, однак, дуже шкодить безмежне замилування собою і самовихваляння. Може, і справді "Польові дослідження..." були лідерами в продажу. Але цікаво, чи багато з тих, хто придбав цю нудну книжку, змогли дочитати її до кінця?
Андрій Єрмоленко
Людям нині важко навіть на таких книжках зосередитися. Читаємо те, що простіше, бездумніше, менш емоційне. А також відповідає нашим уявленням про світ, за якими жорстокість, бруд, бійки та смерті - невідворотний закон життя.
Анонім
Спробував визначити, чи "Країна" - мій журнал. Зрештою, за кілька місяців, вирішив, що він скоріше для жінок.
Михайло
2 
1
Комментарии