У Львівську лікарню швидкої допомоги із ножовими пораненнями потрапив 20-річний сирієць Ібрагім Дельшад. Він — студент-першокурсник Львівського медичного університету ім. Данила Галицького.
Ібрагім лежить у палаті першої хірургії. У нього смагляве обличчя, чорне волосся завдовжки до пліч, довга борода. На спині чотири пов"язки. Йому важко говорити, тяжко дихає. Розмову починає Осман Сідо, 20 років. Він прийшов провідати друга. Осман — також сирієць, трохи знає російську.
Сідо каже, 29 листопада під вечір Ібрагім із другом Медресом поміняли долари й ішли вул. Пекарською. Хотіли купити картки поповнення до мобільного. Майже 20.30 поверталися назад у гуртожиток. Хлопці відчули, що ззаду з"явилася група людей. Оглянулися. Побачили в тих ножа. Почали втікати.
— Нападаючих було близько десяти, — розповідає Осман. — Обличчя вони прикрили піднесеними хомутами гольфів. Ібрагім і Медрес кинулися в різні провулки. Було слизько, Ібрагім послизнувся і впав. Нападники накинулися на нього. Нічого не викрикували, нічого не забрали. Нанесли кілька ударів ножем по спині і щезли.
Сирійці перебувають в Україні менш як три місяці. До того, як приїхали у Львів, проходили підготовче відділення у Донецьку.
— Коли ми від"їжджали, викладачка попередила, що у Львові треба бути обережним, бо зразу б"ють, як почують російську мову, — згадує Сідо. — А ще в Україні один наш земляк має свій бізнес. Він теж казав: "Як побачать чорний волос — можуть бути неприємності". У Сирії поважають іноземців. Якби я, корінний житель, таке зробив з іноземцем, у мене були б великі проблеми.
Студенти говорять, що тепер будуть обережнішими. Ввечері не виходитимуть з гуртожитку, а вулицями ходитимуть по 4–5 осіб.
— Я думав, Україна — як Америка, — зітхає Осман. — Не знав, що Львів такий. Моє місто Дамаск набагато краще. А ще тут холодно.
Сирійці задоволені навчанням в університеті.
— Хорошо. Очень хорошо. Супер, — каже Сідо про медуніверситет.
Залишатися в Україні не хочуть.
— Дай діплом — і спасібо, — сміється Осман.
У Львівському медичному університеті навчаються 800 іноземців із 44 країн. Ще 200 — у "Львівській Політехніці". Їхня кількість цього року зросла на 15–20%.
25-річна фармацевт Іванка зустрічалася з арабом Ахмедом три роки. Вони ніколи не гуляли вулицями.
— Він боявся, що його поб"ють через мене. Зустрічалися у нього в гуртожитку. Ходили в "Біт-клуб", де по четвергах були дискотеки для іноземців. Додому араби завжди поверталися групами, навіть у таксі сідали по кілька людей. За межі території студмістечка вечорами старалися не виходити. Одяг для себе він купляв тільки у своїх — мав знайомих на Південному ринку, — розказує Іванка.
Із 22-річним радикальним расистом домовилися про зустріч на площі Ринок. Чоловік називає себе Вікінгом. Він високого зросту, кремезний, лисий. На ньому дута зелена куртка, військові штани, заправлені в "берци".
— Міліції не боюся, — зауважує. — Вони ліпше іноземців ловили б, які тут свій бізнес крутять, а не скінхедів щемили. Те, що ми бачимо на вулицях Львова, як чорні торгують шаурмою — це найбідніші з них. Насправді чорномазі утримують крупний гральний, готельний бізнес. А заодно розповсюджують наркотики, зброю. Ми проти цього.
За словами Вікінга, у Львові налічують майже 2 тис. расистів і скінхедів:
— Особливо відчуваю відразу до людей кавказької національності. Це звірі, бикота. Серед них порядних немає. Ми для них — ті, на кому можна нажитися. Образити білих їм — не гріх. Знаю дівчину, яка зустрічалася з чорномазим. А коли завагітніла, він її покинув із чорною дитиною й утік за кордон.
Скінхеди підстерігають іноземців переважно біля нічних клубів. Мовчки підходять до них і одразу б"ють в лице кастетами.
— Але то просто хуліганство, — вважає Вікінг. — От як би вдарити час од часу в якусь сильну точку. Наприклад, побити якогось чиновника або авторитета східної національності, довести його до каліцтва. Так можна явно показати, які настрої в місті. У Львові давно такого не було.
На іноземців нападають раз на рік
— Расизм чи ксенофобія не мають у Львові широких масштабів. Можна говорити про поодинокі випадки наруги над пам"ятками якоїсь національності. Наприклад, на Янівському цвинтарі познущалися над символічним єврейським каменем. Була наруга над російським культурним центром імені Пушкіна на вулиці Короленка. Це все провокація, — каже Тарас Гаталяк, 38 років, помічник міністра внутрішніх справ з питань дотримання прав людини. — Комусь вигідно зробити Львів містом ксенофобії та расизму. Бо ці настрої схожі з настроями націоналізму й патріотизму.
Напади на іноземців трапляються у місті приблизно раз на рік, повідомляють у прес-службі обласного управління міліції. Переважно з хуліганських чи корисливих мотивів. Про ущемлення прав росіян правоохоронці даних не мають. Трапляються поодинокі випадки пограбувань п"яних поляків у центрі Львова, Рави-Руської.
2 
1
Комментарии
1