Четвер, 25 вересня 2008 17:19

Вийти заміж за іноземця можна за два місяці

  32-річна Олена та на 10 років старший Яцек познайомилися в київському шлюбному агентстві ”Єленас-моделс”. 19 липня 2008 року вони зіграли весілля в Швеції, на батьківщині Яцека
32-річна Олена та на 10 років старший Яцек познайомилися в київському шлюбному агентстві ”Єленас-моделс”. 19 липня 2008 року вони зіграли весілля в Швеції, на батьківщині Яцека

Чоловіка з-за кордону я почала шукати в кінці липня. "Повісила" своє фото на сайті одного із найбільших в Україні безкоштовних шлюбних агентств і анкету на сайти знайомств. Написала англійською, що розчарувалася в українських чоловіках. Що не хочу будувати взаємини із тими, кому до 30, бо вони ще діти. Люблю кінний спорт, дорогі авто та класичну музику. Не люблю брехні у взаєминах. У чоловіках ціную порядність. Мрію про дітей, бажано двох, і що родина в моєму житті на першому місці.

За півмісяця прийшло 206 електронних листів, 86 — із фотографіями. Більшість — із Америки, решта з Італії, Великої Британії, Туреччини, країн колишнього Союзу. Відсіюю одружених, зеків і тих, кого цікавить лише секс. Відписую англійською 80 чоловікам. Усім однаковий текст: "Шукаю такого партнера, як ти. Можливо, ми підійдемо одне одному. Але хочу із тобою листуватися, щоб з"ясувати, чи так це".

За кілька годин майже від усіх приходять відповіді. Майкл із США питає, чи погодилася б я пофарбуватися із рудої в чорну, бо такою була його покійна дружина. Сергій із Росії цікавиться, скільки я заробляю, погоджується переїхати до Києва. 65-річного британця Бена турбує, як я ставлюся до групового сексу. Таким відмовляю та починаю листуватися із сімома: чотирма американцями, італійцем, іспанцем і британцем.

Сергій із Росії погоджується переїхати до Києва

Джон із Нью-Йорка запитує: "Якщо в нас народяться діти, чи будуть вони католиками?". Відповідаю: "Ні". І Джон більше не пише.

Агент із нерухомості Бенні з американського міста Честертаун пише, що любить розважатися та знімати це на відео. Що кілька таких зйомок є на сайті www.youtube.com. Заходжу, бачу ролики "Бенні та дві блондинки", "Бенні та брюнетка", "Бенні та медсестра". Із цим чоловіком теж прощаюся.

Менеджер із Нью-Йорка Гаррі цікавиться, як я ставлюся до футболу. Відповідаю, що не розумію цієї гри. За півгодини Гаррі пропонує припинити спілкування, бо в нас усе одно нічого не вийде.

Лікар Майкл із американського міста Фенікс пише, що не може мати дітей. Запитує, чи погоджуся на штучне запліднення. Відмовляю і йому.

Тепер листуюся лише із трьома. Італієць Армандо працює офіціантом у ресторані, живе в місті Барі. Іспанець Дієґо заробляє у фірмі із продажу нерухомості в місті Маробелла. Британець Зік — гінеколог, мешкає в Лондоні. Усім надсилаю фотографії із видами столиці: "Ось мій будинок, офіс, друзі. Я не хочу, щоб, коли ти приїдеш до Києва, почувався чужим". Усі троє розпитують, які я люблю книжки, музику, кіно. Зік цікавиться моїм рівнем інтелекту. Відповідаю, що не знаю. Він просить пройти тест і надіслати йому результати.

Після п"яти-семи листів кавалери просять мій телефон. У мене на роботі й удома висить список потенційних наречених із переліком імен їхніх родичів, дітей від попередніх шлюбів, котів і собак. Розпитую про їхнє здоров"я. Вони цікавляться моїми котами Барсиком і Муською.

Усім трьом пишу: "Чула, що без попередньої зустрічі в Києві мені буде важко отримати візу для в"їзду в твою країну". Листів від іспанця більше не отримую. Італієць запрошує до себе. Відповідаю, що не маю грошей на квиток. Армандо обіцяє приїхати, але коли — невідомо. У середині вересня британець пише, що прилітає.
Відповідаю, що буду із подругою, бо не надто добре знаю англійську. Її я не знаю взагалі. Але нареченим про це не варто говорити, бо вони втрачають інтерес до жінки.

Домовляємося зустрітися на Андріївському узвозі в обід. Одягаю джинси із кросівками, із косметики — тільки блиск і трохи туші на вії. Йде сильний дощ. Зік приїжджає на орендованому "мерсі". Коли відчиняє двері, бачу, йому не 34, як писав, а значно більше. Чоловік у світлих кросівках, джинсах, легкому джемпері із сорочкою та бежевому напівпальті. Невисокий, лисуватий, в окулярах. Зауважує, що виглядаю краще, ніж на фото.

Сідаю на переднє сидіння, подруга — на заднє. Трохи говоримо про погоду. Потім запитую, чи справді йому 34. Зік поправляє окуляри.

Британця цікавить моє розлучення, скільки заробляю і на що витрачаю гроші

— Мені 46. Ти мені дуже сподобалася, — каже після паузи та бере мене за руку. — Я думав, якщо напишу свій справжній вік, не матиму шансів.

Показую альбом зі своїми дитячими та шкільними фотографіями. Зіка цікавить моє розлучення, скільки заробляю і на що витрачаю гроші. Кажу, що не зійшлися характерами, що заробляю достатньо, наприкінці місяця в мене завжди є копійка на чорний день. Йому це подобається.

Їздимо містом годину. Британець запитує, коли зможемо побачитися знову.
— Зік, ти дуже симпатичний, — відказую, — але в мене тато не набагато старший від тебе.
Потім зізнаюся, що я — журналіст. І познайомитися із ним — це було редакційне завдання. Зік спочатку червоніє, потім сміється:

— В Україні дівчата не тільки красиві, а й хитрі.

Каже, що приїхав на оглядини не тільки до мене, а ще до 15 наречених. Жартує:

— Сподіваюся, серед них більше не буде журналістів.

Зустрічаюся із кількома жінками, які намагаються вийти заміж за іноземців, і з власницями шлюбних агентств.

З"ясовую, що через агентство справу можна вирішити за кілька місяців. Але чоловік буде "неповноцінний": значно старший, або не може мати дітей, або мешкає в якомусь бараку.

Вийти за багатого можна років за п"ять-вісім, коли позустрічаєшся із десятком іноземців і наб"єш руку. Із ходу таланить мало кому, хоча такі випадки є.

32-річна Олена й Яцек, 42 роки, зійшлися через київське шлюбне агентство "Єленас-моделс". Він — бізнесмен із шведського міста Сведале. Олена за фахом інженер, але працювала спеціалістом із кредитів у одному із банків Запоріжжя. Яцекові сподобалося її фото. Вони листувалися три місяці, потім зустрілися в Україні.

— Я не знав мови, і моя майбутня дружина теж не дуже гарно спілкувалася англійською, — розповідає швед. — Але я закохався в неї ще в аеропорту, із першого погляду. Україна не схожа на Швецію. Люди тут невеселі, а будинки видаються старими та сірими. Однак ваша кухня надзвичайно смачна. Ми одружилися після двох років частих, але недовгих зустрічей. Весілля було 19 липня цього року в моєму рідному місті.

Зараз ви читаєте новину «Вийти заміж за іноземця можна за два місяці». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода