До мого знайомого Павла Зуб"юка, 24 роки, приїхало шестеро студентів із Мінська — п"ятеро хлопців і дівчина. Зранку він виганяв їх на екскурсії Києвом, аж доки не просилися їсти. Ми зустрілися на Андріївському узвозі. Студенти стомлено спускалися із офісу "Пори", несучи біло-червоно-білий стяг. Офіційний прапор лукашенківської Білорусі — червоно-зелений. Він не змінився ще з радянських часів, хіба перестали малювати серпа з молотом.
— Не набридло стяг по холоду носити? — питаю.
19-річний Я?ген (Євген) із Мінська, який саме курить цигарку, жбурляє її у смітник.
— А дзе б мы яго яшчэ панасілі? — відповідає холодно. — На Беларусі ён забаронены. Зьявішся з такім на вуліцы — дзьве хвiлiны, і калі не па?яжуць, дык з унівэрсітэту викінуць.
Білоруси потяглися узвозом. Роздивлялися дерев"яні гребені на ятках, каски часів Другої світової та старенькі каганці.
— Живє Бєларусь! — вигукнув гурт молоді, що проходив повз них. Мінчани здивовано закивали. До них підійшов дідусь у поїденому міллю пальті та кролячій вушанці, зав"язаній тугим вузликом на підборідді.
— Парніша, ти мнє скажи, как там у вас народ — Лукашенка уважаєт? — витягши шию, звернувся до 18-річного Антося. Антось був у сірому півпальті та шапці, з під якої визирало чорне фарбоване волосся. Хлопець скривив нижню губу зі срібною сережкою.
— Нє-є, — обтрусив сніг із національного стяга.
Розчарований дід не відступав і роздивлявся компанію.
— Вообщє нє уважают, — гучніше повторив білорус. Старий поправив вушанку й, накульгуючи, пішов геть.
Наступного дня ми домовилися попити кави в "Купідоні". Але вільних місць там не знайшли.
Купивши два величезних пакети віденських булочок, рушаємо до парку навпроти університету.
Мінчанин Сержук, 19 років, розмовляє по-українськи.
— Мій тато з-під Тернополя, — пояснює. — Нас із братом на канікули з Мінська до баби відправляли.
Середня зарплата 260 долярів, а пенсія — сто
Ми сідаємо посеред дитячого майданчика, під каштанами.
Блакитноока білявка, в чорному пальті та червоно-білій шапочці, тримає сумочку з надписом: "Я ♥ Беларусь".
— Я па-украінску дрэнна разумею, — опускає очі. — Думала, ва ?краінє, як у нас — после Савецкага Союза. А тут ?се па-украінску разма?ляюць... Я ? шоку! — аж підстрибує.
Вона називається Волею і каже, що має 19 років. А от прізвище просить не вказувати.
— Гэта небязпечна, — кидає переляканий погляд.
Сержук пояснює, що тепер за "дискредитацію" Білорусі та її президента за кордоном передбачена кримінальна відповідальність.
І посадити можуть?
— Ну-у, нас ще не сажали, — нервово сміються, — та можуть пришити справу. Он Тетяна Хома з економічного університету з"їздила у Францію. Там її прийняли сябром до правозахисної організації. Тепер дівчину виключили з університету, хоч вчилася на "відмінно". Вона подала скаргу до суду.
Сержук каже, що батьки перед від"їздом наказали йому в Києві зайвого не балакати.
— І мої, — надуває губки Воля. — Лякали, що потім не випустять за кордон. А я виконую пісні під гітару, скоро маю їхати у Вільно... — У вас тут така дземократія! — змінює тему. Машини їздять, де хочуть!..
А анекдоти про Лукашенка є?
— О-о, — Воля корчить гримасу жаху. — Про бульбу знаєте? — наважується.
— Не кажи їй цього — є інші анекдоти... — кричить 19-річний Ірвін. Але вона затуляє хлопцеві рота рукавичкою.
Дзвонять до клубу із КДБ, погрожують. І чим далі, то гірше
— Це ж старий! — махає рукою. — Сидить Лукашенко в кабінеті. У нього дзвонить телефон. Він відповідає: "Альо. Хороша, хороша, погана, хороша...". "Вось народ, — вішає слухавку, — без бацькі не могуць і бульбу перабраць".
А зарплати у людей які?
— Середня — 260 доларів, а пенсія сто, — каже Сержук. — Зате у вас ціни нижчі. У Львові та Києві харчі дешевші, ніж у Мінську. У вас за 15 гривень можна сходити в кафе, — перебиває Воля. — А в нас цього досить лише на кубишек кави і якусь таку штуку, — крутить ріжок віденської булочки.
Готуєте національні страви?
— Білоруська кухня схожа на українську. І борщ у вас є, і "мочанка", — розповідає дівчина.
Мочанка? Вперше чую...
— Сурйозно? — сплескує в долоні. — Це ж така тушеня з курки. Із води та борошна роблю соус, додаю овочі, спеції...
Сержук стенає плечима.
— Якщо чесно, я "мочанку" тільки по літературних творах знаю.
— Ты ня е? яе? — дивується дівчина.
— У нас робили гуляш із сільської ковбаси. Клали туди моркву, цібулю, спеції, борошно, сметану, заливали водою і смажили, — виправдовується він.
Білоруси просять показати їм книгарню.
— Мені Прохасько дуже подобається, — розповідає Сержук. — Люблю "Піккардійську терцію". І "Океан Ельзи" нічого... Зате у нас гурти, які до 10-річчя правління Лукашенка виступили на акції протесту, заборонені. Концерти відміняють: дзвонять до клубу із КДБ, погрожують, — іронічно кидає Сержук. — І чим далі, то гірше.
2 
1
Коментарі