49-річний Михайло Павлик із села Минай, що поблизу Ужгорода, 26 років полює на лисиць. Тримає півсотні мисливських псів.
Добротна сільська хата нічим не відрізняється від сусідських: дерев"яна хвіртка, заасфальтований двір, бетонний гараж. На клумбах ростуть півники, нарциси та лілеї, за якими доглядає дружина — 44-річна Еріка. У подвір"ї стоять білі "жигулі" і "бобик". На задньому дворі видніється невеличкий хлів, позад якого починається садок і город.
— Зачекайте, я собак закрию, — гукає Михайло і зачиняє двох чорно-білих псів у клітці біля гаража.
Піднімаємося на другий поверх. На дивані лежить кілька газет і мобільник. У шафі за склом — 70 кубків, на декоративному цвяху, вбитому в стіну, висять медалі. На найбільшому кубку читаємо напис: "За перше місце у міжнародних змаганнях з кінології. Чернівці". На золотій медалі — "Найпрудкішій собаці України. 2004".
— 35 років тому батько подарував мені жорсткошерстого фокстер"єра Нікі, — розповідає господар. — Потім я купив іще одного — Лео. А через рік старий мисливець Михайло Ціцик запросив мене на лови. Як я радів, коли Лео витяг з нори лисицю, — затягується сигаретою "Мальборо". — Хвалився перед усіма знайомими. А 1980-го купив ще кілька фокстер"єрів.
Він поправляє на собі чорний светр, із-під якого визирає футболка. Озивається мобільний телефон.
— Ет, пізніше подзвонять, — махає Михайло. — Першу зловлену лисицю я тримав два роки. Годував курми, доки не втекла. А 12 років тому відкрив удома розплідник "Пал-Грет". Доти був адміністратором в обласній філармонії: керував розкладами концертів.
Східцями хтось спускається.
— Це мій син, — каже Михайло.
Дружина покинула роботу економіста на заводі
Високий хлопець у спортивці наливає собі кави і знову піднімається нагору.
На задвір"ї стоять 20 дерев"яних саморобних кліток, обтягнутих дротом. У кожній — двоє-троє псів. Де-не-де є щенята. Собаки спираються передніми лапами на дріт, спостерігаючи за нами.
— Тримаю фокстер"єрів, лайок західносибірських, ягдтер"єрів, велштер"єрів, такс, — каже господар. — Назву приплідника придумав, з"єднавши початок свого прізвища та імені собаки Грети, першого чемпіона. Мій розплідник — такий найбільший в Україні. 2003-го за сезон уполював 56 лисиць, — хвалиться. — А взагалі маю на рахунку уже понад тисячу рудих.
Він гладить лайку, що висунула морду з клітки.
— Зимують лисиці часто у борсучих норах, — розповідає. — Я впускаю до нори собаку. Буває, три години на морозі стою, доки пес витягне лисицю. Якось фокстер"єр дві доби сидів у норі й чекав на лиса, що звідти втік. Довелося їхати додому — нести йому їжу.
Починає накрапати. Ми повертаємося в будинок. Михайло показує альбом з фотографіями.
— Це дружина? — бачу серед фотографій лисиць і собак знімок повновидої блондинки.
— Так, це Еріка, — каже. — Покинула роботу економіста на заводі. Допомагає мені. На одному цуценяті можна заробити 700 доларів. Щоб прогодувати пса, потрібно 15–20 гривень на день.
— Ваш син теж мисливець?
— Михайло — комп"ютерник, чекає повістку до війська. А 25-річна донька Андріана працює в міськрайонному суді. Буде суддею.
Михайло затягується сигаретою.
— За 20 років пропали 20 псів: лізли в нору і не поверталися, — додає сумно. — Зате маю 15 собак-чемпіонів України. Найтитулованіший — 9-річний гладкошерстий фокстер"єр Серджо. Їжджу із ними на виставки до Києва, Чернівців, Рівного, Львова. Був у Польщі, Угорщині, Словаччині. А деякі мої собаки зараз у Португалії та Колумбії.
1957 — народився в селі Холмок, що на Закарпатті, в сім"ї залізничника і колгоспниці
1972 — батько подарував першого собаку Нікі
1973 — уполював першу лисицю
1980 — одружився з Ерікою
1981 — народилася донька Андріана
1985 — народився син Михайло
1995 — пес Серджо переміг на змаганнях у Чернівцях
1999 — уполював п"ять лисиць з однієї нори
2 
1
Коментарі
3