— Страшно переїхати за тисячу кілометрів від дому і все покинути. Розумію, чому багато українців залишились у Криму, — каже Олексій КУШНІР, 21 рік. Він переїхав із Сімферополя в Київ у березні 2015-го.
Два роки навчався на факультеті філології та журналістики у Таврійському національному університеті ім. Вернадського в Сімферополі. Перевівся в Інститут журналістики КНУ ім. Т. Шевченка. Отримав диплом бакалавра.
— Таврійський університет став Кримським федеральним. Викладачі почали нав'язувати проросійську думку. У ті дні мало хто розумів, що діється. Ми слухали, — розповідає Олексій. Розмовляємо в кав'ярні. — Після анексії журналістику на півострові почали знищувати. Пару місяців писав під псевдонімом. Це було видання, яке ми робили з дівчиною з факультету. Декан випитувала про мої плани. Відмовчувався. Після кількох місяців підпільної роботи зрозумів: нічого доброго мене не чекає там ні у професії, ні в навчанні. Вирішив їхати в Київ.
Олексій родом із кримського селища Гурзуф. Там лишилися батьки. Брат виїхав у російський Сургут.
— Батьки відмовляли мене, — Олексій дивиться у вікно. — Потім відпустили, на перший час дали грошей, просили бути обережним. Речей мав — рюкзак і сумка для ноутбука.
У Києві почав працювати журналістом. Навчання не кидав. На електронну пошту столичного вузу надіслав скановані копії документів. Далі потрібно було закрити академрізницю. Іспити з 30 предметів мав скласти за місяць-два. Здавалося, що це космічна кількість. Якби не встиг — залишився б ще на рік на третьому курсі. Але я всі предмети закрив добре, навіть на стипендію вийшов.
Перші два місяці були найтяжчі. Не міг звикнути до стрімкого ритму життя в Києві. У гуртожитку не сподобалось. Зняв квартиру. Підтримували кілька товаришів із Гурзуфа, які тут живуть. Потім усе стало на свої місця.
Спершу додому їздив раз на місяць. Зараз — раз на півроку. Часто буваю на тренінгах і майстер-класах з професії. Цим Київ і примітний — тут море можливостей.
4 
1
Коментарі