1. Оксана Забужко "Музей покинутих секретів"
Спочатку трохи злякалася обсягу книжки, словами криміналістів, цього "великого тупого знаряддя нападу". Однак воно хоч і велике, але не тупе. Оксана в інтерв'ю говорила, що українській літературі бракує епічного роману про життя людини на тлі епохи, і сама методично втілювала це завдання.
Читаєш перше речення "Музею", і розумієш - ніхто інший так не може писати. У Забужко дуже насичений стиль. Основні знахідки для мене були не в самому сюжеті, не в меседжі твору, а в побіжно висловлених ідеях, ліричних відступах - про свою роботу, про світ, про друзів. Це примушувало зупинитися, порівняти з власними спостереженнями. У романі кожен знайде щось цікаве для себе: історія, ідеологічні колізії, секс, політика, яка не буває без насильства, життєві драми, гострі сюжетні повороти.
2. Антологія "Сновиди"
Антологію уклав Тарас Малкович, син директора видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" Івана Малковича. Є текст Григорія Сковороди, решту написали сучасні автори спеціально для цієї книжки. Ідея суперцікава й нова: 80 літераторів описують свої сни. Жодних указівок щодо формату не було. Тому одні порозважалися на тему, яка хороша річ - сон, інші описували сновидіння та їх наслідки в житті, ще хтось просто згадав, як його уві сні вкусила собака.
Мені сподобався сон Андрія Бондаря. У ньому він був Пушкіним, який приймає молодого зеленого поета Бондаря.
3. Анна Гавальда "Мені б хотілося, аби мене хтось десь чекав"
Це - збірка новел. Далі авторка писала повісті, які принесли їй шалену популярність.
Книжка нагадує О'Генрі увагою до почуттів, до ситуацій із несподіваними розв'язками. Але, на відміну від американця, Анна Гавальда - жорстка тітка, всі її незвичайні ситуації будуються на брутальних убивствах, відчутті провини, нещасному коханні. Наприклад, сільську ветеринарку викликають нібито лікувати корову, а насправді - щоб зґвалтувати.
4. Отець Ксаверій Кнотц "Секс, якого не знаєте. Для подружніх пар, які люблять Бога"
Була на презентації книги. Автор здався таким собі сонечком у сутані, надзвичайно позитивним дядьком. А як він мудро підходить до інтимних питань! У сучасній культурі суцільна зацикленість на сексі - з одного боку, і сприйняття цього явища як чогось брудного, що викликає сором - з іншого. Католицький священик реабілітує секс, але подружній, у його книжці про інший не йдеться. Він говорить, що для подружжя любов і секс - це не тільки підтримання стосунків, а й спосіб спілкування з Богом. Тому практикувати його треба якомога частіше.
Наші чоловіки дивляться в очі жінкам. У Японії ж вони не тільки нижчі, ще й виховання забороняє сприймати жінку як рівню
5. Роберт ван Ґулик. Цикл повістей про суддю Ді
Голландець ван Ґулик мав якусь офіційну посаду в Китаї, дуже довго там жив, цікавився культурою, історією, зокрема детективами Х століття. Вони мали свій формат, правила побудови сюжету. Голландець так захопився, що зробив стилізацію під давній китайський детектив: написав кілька повістей про суддю Ді, який справді був дуже відомий слідчий, такий собі китайський Шерлок Холмс.
Дуже ненав'язливо описується матеріальна культура стародавнього Китаю, навіть рецепти страв. Одна героїня, на яку ось-ось мав напасти маніяк, нічого не підозрюючи, готувала локшину з овочами. І це так детально описано, що я все повторила й вийшло дуже смачно.
Зазвичай суддя Ді розслідує стандартні вбивства чи пограбування. Екзотичними для нашого часу є мотиви й мета злочинців.
6. Ольга Хоменко "KTLS. Японська історія"
Ольга Хоменко - киянка, яка навчалася в Японії. У книзі багато цікавих фактів, побутових деталей. Наприклад, у Токіо майже неможливо довго утримати одяг чистим, бо поруч гора Фудзі. Із неї виходить вулканічний пил, який дуже важко відтерти. Багато симпатичних замальовок, спостережень - як говорять японці, що читають, які в них стосунки між собою.
Не сподобалося тільки, що значна частина книжки - про розлучення пари. Хоча дуже цікаве пояснення його причини з погляду чоловіка головної героїні. Вона живе на два доми - в Києві й у Токіо. І хоч стосунки з українцем у неї не склалися, визнає, що наші чоловіки - кращі. Хоча б тому, що дивляться в очі жінкам. У Японії вони не тільки нижчі, ще й виховання забороняє сприймати жінку як рівню.
7. Олександр Ірванець "Хвороба Лібенкрафта"
Це антиутопія, в якій багато жорстоких сцен - убивств людей, собак. Світ Ірванець описує з жорстким сарказмом, упізнаєш багатьох із сучасників.
Роман нагадав братів Стругацьких - подібна похмура атмосфера й сприйняття хворих людей як пророків і навпаки - пророків як хворих.
8. Володимир Лис "Століття Якова"
Оксана Забужко сказала про цей роман, що нарешті в нашій літературі описаний справжній чоловік, такий, яким він має бути. Типаж дійсно яскравий. Життя людини від юності до столітнього віку в глухому волинському селі. Автор прекрасно попрацював із мовою, створив атмосферу. На цій території весь час щось відбувалося: то одна влада, то інша, війна, друга, партизани, повстанці. Усі ці події проходять через героя, він їх переживає, пристосовується. Має фантастичну здатність закохувати в себе й закохуватися. Не зупиниться перед насильством, навіть убивством, якщо виникне загроза для рідних. А багато жінок шукає в чоловікові саме захисника. Герой фактично не має жодної ідеології, чим грішать історичні романи, які з'являються останнім часом. Заради щастя коханих він здатний пристати до будь-якого табору, зрадити друга. Все інше, поза коханням і родиною, для нього не важливе.
9. Слава Се "Сантехнік, його кіт, дружина й інші подробиці"
Видавці копирсаються в інтернеті - шукають тексти, на яких можна заробити. Так література, про яку кажуть, що вона пішла в мережу, повертається на папір.
Автор - справжній російськомовний ризький сантехнік, але з вищою освітою. Людина, яка пережила зниження соціального статусу, сприймає це позитивно, з гумором, самоіронією. Пише веселі тексти. Тим більше, після кризи в Латвії представники його професії заробляють більше, ніж лікарі.
Слава Се описує клієнтів, а також свою сім'ю і кота, як члена родини. І все це - мудро, з погляду людини, яка пізнала істину.
10. Елізабет Ґілберт "Їсти, молитися, любити"
Книжка про те, як жити після розлучення. Сама назва і є рецептом, коротким підсумком того, як досягти щастя. Фізичне задоволення, потім - духовне пізнання істини й нарешті - знайдене кохання.
Авторка пише яскраво, соковито, особливо про їжу. Чимало точних спостережень щодо ментальності жителів острова Балі, їхньої віри в духів і про те, що всі свої справи вони узгоджують із померлими предками.
А от середня частина, де Ґілберт описує свій шлях до просвітління, здалася мені нецікавою. У третій частині вона знаходить коханця, й наступає щастя.
Роман для тих, хто любить терапевтичні казочки.
3 
1
Коментарі