Вчився і починав читати при гасовій лампі. Тепер я – редактор інтернет-видання. Втім, читати волію книжки. Вони мають багато приваб, яких ніщо не замінить.
Через обставини й особливості характеру мушу займатися кількома справами водночас. Я з тих, хто "розкидається".
Література змалку була частиною мого життя. Проте, думаючи про університет, вагався. Любив математику – давала мені естетичну насолоду. Розв'язування задач завершувалося солодким відчуттям гармонії. Все до ладу, все сходилося у чарівному сплеску досконалості. Яку розкіш переживав у цю щасливу творчу мить осягнення математичної краси.
У кожному віці є свої переваги, але немає нічого солодшого за молодість. На щастя, вона має не лише календарний вимір. Важливо очікувати від себе несподіванок, неймовірних ідей, бути жадібним до життя, вічним учнем.
З дитинства книжки так вражали, що прочитане намагався втілити в життя. Прочитав "Скарб Вовчої криниці" Лариси Письменної про дітей, які займаються археологією. І теж зібрав друзів, клас п'ятий. Ми пішли розкопувати Маєвську гору в нашому селі. Це пагорб, де колись стояв будинок панів Маєвських. Ходили легенди про льохи зі зброєю, шаблюками, золотом. Може, щось і знайшли б, але на тачанці приїхав сільський ветеринарний фельдшер і прогнав нас. Сказав, ще якусь чуму викопаємо, бо неподалік був колгоспний скотомогильник.
Книжка завжди до чогось спонукає, якщо пропущена через душу.
Школярем і студентом написав кілька десятків поезій. Коли виповнилося років 18, зрозумів, що всі свої вірші вже створив.
Вступав до університету влітку 1970-го. Після іспитів Одесу закрили на карантин. Оголосили, що в місті – епідемія холери. Але нас, першокурсників, відправили прибирати територію університету. Потім на 10 діб зачинили в гуртожитку для "обсервації". Так уперше почув слово, яке часто вживав Іван Франко.
Не люблю серпень. Історія свідчить, що в цьому місяці відбувалося чимало лихого. Починалися війни, влаштовувалися політичні перевороти, організовувалися великі провокації.
Кіровоград припав до душі. Це брати Тобілевичі, Кропивницький, Тарковські, юний Чикаленко, Кароль Шимановський, "гніздо" Нейгаузів, Юрій Яновський, Маланюк, Бочковський, Ярослав Івашкевич – гімназист, художник Олександр Осмьоркін. Цікавий старий архітектурний осередок центральної частини міста.
Україна має бути сильна. Світ не шанує слабких. Він підтримує тих, хто відбивається.
Перебування у парламенті дозволило зсередини побачити політичну кухню, дало досвід. Господи, скільки я написав тоді й пізніше політичних документів – звернень, заяв, відкритих листів.
Коли в романі чи повісті немає стрижня чи магніту, це означає, що авторові нічого сказати читачам.
Горджуся, що 24 серпня 1991 року голосував за незалежність України. Хоча тоді можна було зробити значно більше. Багато хто, і я, вважали, що після грудневого референдуму потрібно приймати Конституцію й проводити нові вибори до Ради. Хвиля йшла вгору, можна було оновити політикум. Проте цього не сталося. Навіть такі, як В'ячеслав Чорновіл, казали: "Навіщо? Влада й так у наших руках, а комуністи тепер нас слухатимуться". Тяжка помилка.
Викладання – це публічність, діалог з аудиторією. Ціную в ньому саме зворотний зв'язок, творчий компонент. Із писанням простіше, бо залишаєшся наодинці із собою.
В Україні з поезією справи значно кращі, ніж із прозою. Хочеться суворішої прози, глибокої, без мелодраматичних ефектів. Авторам заважають автобіографізм, калькування дійсності, композиційна аморфність.
Історія інших націй свідчить: усі вони боролися за свободу й сплатили за неї високу ціну. Спільна боротьба, пролита кров, героїчний пантеон – важливі чинники консолідації. Тому досвід, який ми так тяжко здобуваємо, є неоціненним.
Наш порятунок – у максимальному ослабленні Росії. Це вже відбувається.
Не можна доїхати до пункту призначення, маючи лише автомобіль або водія. Непогано, щоб було ще й дорожнє покриття. Копіювати досвід розвиненіших потрібно, але шлях має бути комплексний. Якщо Україна всі сили витратить на підготовку кадрів та їх плекання, не створюючи екосистеми, де ці люди могли би працювати, втратимо і матеріальні, і людські ресурси.
Символи мають колосальне смислове навантаження. У них сконцентрована пам'ять про предків, про боротьбу, про героїв, про жертв. Тому за прапор помирають, коли цього вимагає історія.
Варто помічати неординарних людей. Це потрібно не стільки для них, скільки для нас. Додають упевненості, віри у власні можливості. Якщо хтось зумів, то і ти зумієш. Поряд із ними й інші стають кращими.
Коли дізнався про хворобу, перше, що собі сказав: "Господи, я ж так багато речей ще не закінчив!"
Треба знати свою історію. Вона дає відповіді на багато питань. Міністр оборони України здивував мене фразою: "І хто б міг подумати, що Росія на нас нападе?" Багато хто так думав.
Мудрість – це насамперед простота. У словах, судженнях, думках. Водночас у ній – величезна глибина. Мудрість – вершина розуму, спрямована на добротворення. Великодушна, багато може прощати, не злопам'ятна. А розум може бути і холодний, і злий.
Україна переживає культурну революцію. У часи лихоліття людині хочеться перемкнутися на вічне, прекрасне і цінне.
У нас, хоч кого обирай президентом, виходить Янукович. Кожен починає з того, що каже: "Хочу багато зробити, але бракує повноважень". Потім президенту не подобається публічна критика. Далі він втрачає відчуття реальності. Закінчується це погано для всіх – суспільства, держави. Але й для влади. Всі наші президенти закінчили погано. Кравчук пішов достроково, Кучму заблокували в Кончі-Заспі, Ющенко залишився з п'ятьма відсотками підтримки, Янукович утік.
Якість політичного класу – наша історична проблема. Її суть – у відсутності державного мислення. У розбраті, чварах, невмінні консолідуватися, жадібності. Єдиний вихід – аби суспільство не дозволило своїй "еліті" те, що дозволяло досі.
Зачаровуватися народом не варто. Народ, як людина, – теж може робити дурниці. Більшість далеко не завжди має рацію. Проте є активна меншість. У певні моменти історії її голос стає вирішальним.
Моє рідне село розташоване на перехресті автотрас Київ – Одеса і Кишинів – Полтава. Чи отой вічний рух не спричинився до моєї стихійної житейської філософії – любові до води, що тече, і нехоті до "лежачого каменя"? Можливо. Мандрувати люблю. Приваблюють динаміка життя, його вічний неспокій.
Природа влади завжди одна. Влада й багатство – ось чого вона хоче. Це страшна річ. Так викручує людину, що та й сама від себе не сподівається того, що доводиться робити.
У моїй голові стільки планів, що хворіти не варто. Краще втішатися кожним днем, який нам дарує Всевишній. Мав цілих 65 років, аби пересвідчитися: жити – страшенно цікаво.
Одещина – різна. Неподалік моєї Демидівки – Криве Озеро й знаменита Врадіївка на Миколаївщині. І до Молдови недалеко – якщо їхати на захід. До Кіровоградщини й Черкащини рукою подати. І нижня частина Поділля близько. Тож у Демидівці – етнографічний, мовний і ментальний "мікс". У мові трапляються полонізми. У нас кажуть не "бильце", а "поренче".
Період після виходу книжки називаю погладжувальним. Її хочеться роздивлятися, гладити. В ліжко взяти і там ще погладити.
Декомунізація – це не перейменування вулиць, а повернення почуття власності громадянам. Створення сильного прошарку середнього класу. В нас він крихкий і слабкий. Два Майдани – це історія його боротьби.
Інколи озираюся назад на 30 років, і сам дивуюся, як разюче змінилася Україна. Це драматичний процес. Але чи буває по-іншому? Мабуть, ні.
Мета навіть у теорії не виправдовує засобів. Якщо використовуєш абиякі, зокрема й жахливі, тоді й мета стає жахливою.
У нашій ситуації політика – це не лише "мистецтво можливого", а й "мистецтво неможливого". Нам треба демонструвати неможливе. Знайти ключі, що дозволили б розмотати цей клубок, де є європейський, російський, наш український інтерес, – аби нічого не втратити.
Юрій Шевельов 1954 року писав про трьох головних ворогів України, одного зовнішнього і двох внутрішніх. Перший – це Росія. Другий – кочубеївщина, тобто зрадники. Третій – провінціалізм. Це досі так.
З усіх випробувань ми виходимо сильніші. І цього разу вийдемо.
За матеріалами Електронного архіву Національного університету "Києво-Могилянська академія", журналів "Країна", "Український тиждень", газет "День", "Дзеркало тижня", "З перших уст", порталу "ЛітАкцент"
30 
1
Коментарі