Ексклюзиви
Четвер, 25 лютого 2021 10:00

"Ми багато пропускаємо. Проспав, провисів, пролінувався, переймався. Мірило якості життя – скільки ти в ньому присутній"

Театр – це музика, яку можна бачити.

Жила, як метелик, доки не зустрілася з бідою. Раптом розумієш, наскільки смерть близько. Зараз свідомо спрямовую думку "туди", щоб бути готовою.

Студенткою приїхала на прослуховування до Марії Тарнавецької (викладачка Львівської консерваторії, донька архітектора Петра Тарнавецького. – Країна). Вона стояла на підборах між двома роялями, серед старовинних меблів і картин, не випускаючи з рук цигарки, – така велична, що відтоді я не вагалася, ким хочу стати. Хотіла вчитися музики в неї.

Мати по буковинських селах записувала народну музику. Я засинала під звучання хорів, троїстих музик, цимбалістів.

До зйомок у фільмі "Брати. Остання сповідь" думала, моє – тільки спів і театр. Хоч кликали на головні ролі не раз. Відмовляла.

  Наталія ПОЛОВИНКА, 55 років, співачка, актриса. Народилася 27 липня 1965 року в селі Ольгопіль Чечельницького району на Вінниччині. Батько – вчитель фізики, мати викладала українську мову та літературу. Дитинство провела в Кіцмані на Буковині. Навчалась у Львівській музичній академії імені Миколи Лисенка. Акторської майстерності вчилася в Центрі Єжи Гротовського в італійському місті Понтедера. Відвідувала театральні курси Володимира Клименка і Сергія Ковалевича. Працювала акторкою й музичним керівником Театру імені Леся Курбаса у Львові. Була солісткою й педагогом капели ”Дударик”. Виконує давні духовні наспіви, традиційні пісні, канти, псалми, романси, класичну та сучасну академічну музику. Засновниця мистецького центру ”Майстерня пісні”, театрального центру ”Слово і голоС”, міжнародного театрального фестивалю ”Традиції ДРЕВО”. Авторка музично-театральних проєктів. Веде майстерні голосу та співу в кількох американських університетах. Музичний режисер вистав Івано-Франківського драматичного театру ”Солодка Даруся”, ”Нація” та ”Вона – земля”. Зіграла головні ролі у фільмах ”Брати. Остання сповідь”, ”Повернення”, ”ТЕРА”, ”Поза зоною” і ”Мати Апостолів”. 2006 року отримала Шевченківську премію за головні ролі у виставах філософського змісту. Заслужена артистка України. У шлюбі вдруге. Перший чоловік, інженер-конструктор Василь Половинка, загинув 1999-го. Донька 25-річна Ганна – медик. Другий чоловік – 57-річний Олег Цьона, художній керівник Театру імені Леся Курбаса. Живе у Львові
Наталія ПОЛОВИНКА, 55 років, співачка, актриса. Народилася 27 липня 1965 року в селі Ольгопіль Чечельницького району на Вінниччині. Батько – вчитель фізики, мати викладала українську мову та літературу. Дитинство провела в Кіцмані на Буковині. Навчалась у Львівській музичній академії імені Миколи Лисенка. Акторської майстерності вчилася в Центрі Єжи Гротовського в італійському місті Понтедера. Відвідувала театральні курси Володимира Клименка і Сергія Ковалевича. Працювала акторкою й музичним керівником Театру імені Леся Курбаса у Львові. Була солісткою й педагогом капели ”Дударик”. Виконує давні духовні наспіви, традиційні пісні, канти, псалми, романси, класичну та сучасну академічну музику. Засновниця мистецького центру ”Майстерня пісні”, театрального центру ”Слово і голоС”, міжнародного театрального фестивалю ”Традиції ДРЕВО”. Авторка музично-театральних проєктів. Веде майстерні голосу та співу в кількох американських університетах. Музичний режисер вистав Івано-Франківського драматичного театру ”Солодка Даруся”, ”Нація” та ”Вона – земля”. Зіграла головні ролі у фільмах ”Брати. Остання сповідь”, ”Повернення”, ”ТЕРА”, ”Поза зоною” і ”Мати Апостолів”. 2006 року отримала Шевченківську премію за головні ролі у виставах філософського змісту. Заслужена артистка України. У шлюбі вдруге. Перший чоловік, інженер-конструктор Василь Половинка, загинув 1999-го. Донька 25-річна Ганна – медик. Другий чоловік – 57-річний Олег Цьона, художній керівник Театру імені Леся Курбаса. Живе у Львові

Сцена – наркотик. Я не була його свідома. Помітила, коли пішла з театру Курбаса. Почала хворіти. Звичайний гайморит, але антибіотики не допомагали. Була ломка. Ішла в магазин і бачила, що люди збираються на виставу. А мене там нема! Без оплесків, без квітів. Відпустило за чотири місяці.

Пристрасть може бути різна – влада, слава. Щоб хата блищала, і можна світу не видіти за тою хатою. Або інша: "Я така добра мати!" Потім дитина йде з батьківської хати – і в матері життя закінчується.

Цигарка – ніколи. А от самогонку люблю. У гарній компанії, з родиною. Батько жене добру.

Театр, який я сповідую, будується не на емоціях, а на присутності людини. А щоб бути присутнім, маєш бути тверезий.

Досі маю страх перед виходом на сцену. Щоразу думаю: "Чи буде ще життя після цього концерту?" Ніби ступаєш в інший вимір і не знаєш, чи повернешся.

"Якщо ти сповняєш своє життя, все повинно сходитися", – казав режисер Сергій Ковалевич. Ця підказка дуже допомогла. Якщо мені роз'їжджаються лижі, то щось не так роблю. Намагаюся уточнити.

У дитинстві не молилася. Батьки були партійні. Та бачила приклад бабуні. Коли вона поверталася з церкви, її обличчя розгладжувалося, ставало простіше і променилося. Це мій перший духовний досвід.

Коли зустріла першого чоловіка, одразу зрозуміла, що це він. Торкнувся моєї руки і спитав: "Не холодно?"

Василь їздив до мене із сусіднього села на мотоциклі свого друга. Якщо той сам їхав до своєї дівчини, я цілу ніч чекала його на дорозі. Наступного дня батько казав: "Наталочко, аж так не можна!" Я думала: а доки можна? Де міра? І все життя про це думаю.

У мої 34 втратила чоловіка. Я тягнулася до нього внутрішньо. Знала, що він десь там – у Бога. Це була моя перша свідома молитва – безсловесна. Згодом помітила, що лише в церкві можу дихати. Так і вижила – від храму до храму.

Василь водив мене в дідову хату в сусіднє село. Вона стояла собі ціленька, курна хата під стріхою. Акуратна, вибілена, мати її доглядала. На горищі ще були його дитячі іграшки, вирізані з дерева. Якось ми пішли туди, обдивилися, а він каже: "Тепер іди додому, а я почну її розбирати. Бо ще обвалиться комусь на голову". Повернувся пізно вночі, обличчя сіре. Приніс шмат центральної балки з хрестом. "Не міг лишити…" Я відчула: відбулося щось велике. Не можна забрати із собою все, що хочеш. Ти маєш сам розібрати і взяти лише хрест.

Коли мати пішла в засвіти, батько сказав: "Не можна передати, що таке втратити друга". Дружина для чоловіка – це друг на кожен день. Де садимо картоплю, яке насіння вибрати, яку краватку надіти. Це дрібниці, яких ти не розділиш із дитиною. А що вже казати про таємниці, які знають лише двоє.

Дозволяй собі любити. Пройди цей досвід, додивися, нащо тобі це дано.

Якщо чоловік не буде духовним поводирем у сім'ї, він стане жінці нецікавий. Нема для кого танцювати.

Час від часу ходимо з чоловіком на каву. Спілкуємося про таке, чого не обговорюємо в хаті. Творчі таємниці, роздуми, побоювання, очікування. Це дає нам багато сили.

Заборонила собі ревнувати. Інакше це не лікується.

Батьки повторювали: "Вибирай один раз на все життя". Часто люди не націлюються на таку дистанцію. "Спробуємо", "поживемо разом", "подивимося". Коли це точно твоє – ти не пробуєш.

Люблю дощ. Бути сама в цей час. Мені добре думається тоді.

Ми багато пропускаємо. Проспав, провисів, пролінувався, клопотався, переймався. Мірило якості життя – це скільки ти в ньому присутній.

Ми з чоловіком закохані в бузок. Він росте в нас довкола вікон. Коли цвіте, виходжу частіше на балкон. Молюся там, думаю. Дивлюся, як він із вітром, а як із дощем. Це мені щось дає. Такі самі стосунки з липою. Коли вона вся в бджолах, мені важливо з нею набутися.

Сказала своїй учениці, що не треба журитися через гроші. Досі зі мною не розмовляє.

Втратила чоловіка й лишилася з дитиною. Не мала постійної роботи, довго не було замовлень, почалися борги. Мати казала, що в мене навіть голос змінився. Потім я здогадалася: але ж можу попросити помочі! Помолилася. На ранок три дзвінки. Одна людина запросила на роботу, друга поклала гроші на випуск диску. Третя замовила роботу, що коштувала рівно стільки, як я була винна.

Батько часто каже: "Нам не щастить на дурничку". Це означає, що ніщо не дається легко в житті. Все потребує багато праці.

Цукерки від Бога приходять після тривалих випробувань. Господь ніби підморгує тобі: "Нічо-нічо, будем жити!"

Запізнююся з дитинства. Все життя борюся з цим і програю. Пробувала різне. Встаю раніше, розписую все по хвилинах. Та все одно не встигаю.

В Італії під час пересадки спізнилася на літак. Батькам написала, що в аеропорту страйк. Чоловіку сказала правду – й ми пореготали. Розпачувала години дві. А потім випила кави й зрозуміла, що я нарешті вільна людина. Кидаю валізу в камеру схову. Сідаю на електричку і їду в Рим. Гуляю нічним містом, на базарчику купую альбом Рембрандта за 15 євро. Вскакую в останній нічний поїзд назад до аеропорту. Ще пару годин на лавці – і вилітаю.

Працювати легше з чоловіками.

Жіноча дружба є. Але не на все життя. Жінка мінлива. А от друзі-чоловіки – це назавжди.

Як довго не їду додому, до батька – вихолощуюся. Тому не можу жити за кордоном. 10 днів – уже заважко.

Пропонували лишитися в Америці. Останній раз спокуса була велика – дамо роботу, здобудеш світову славу. Ніч думала. І вирішила: їду додому. Згодом часто поверталася до цього. Ніби ще раз себе перевіряла. Щоразу розуміла, що й зараз зробила б так само.

Співаю з цієї землі. Я з нею зв'язана. Енергетично, містично. Це вже від мене не залежить.

Зараз ви читаєте новину «"Ми багато пропускаємо. Проспав, провисів, пролінувався, переймався. Мірило якості життя – скільки ти в ньому присутній"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 150
Голосування Який результат покаже збірна України з футболу на Євро-2020/21?
  • 1) не вийде з групи
  • 2) дійде до 1/8 фіналу
  • 3) дійде до 1/4 фіналу
  • 4) дійде до 1/2 фіналу
  • 5) дійде до фіналу
  • 6) виграє турнір
Переглянути