– Такої безнадії й не пам'ятаю, – скаржиться знайома волонтерка Тетяна. Ніяк не вдається зібрати гроші на автомобіль на покровський напрямок. Соцмережі не показують зборів. Фейсбук кілька разів попереджає, що от-от видалить сторінку з кількатисячною аудиторією. Не допомагають ні посилання на збори далеко в коментарях, ні розіграші призів, ні паузи у проханнях. Збір стоїть. Тетяна переживає, що автомобіль хтось перекупить або хлопці просто не впораються без нього.
– Бракує відчуття єдності. Немає певності, що допоможуть і підхоплять, коли треба буде. У колеги загинув син на початку 2023-го. Недавно заявили їй на роботі, що тепер усім важко, а не тільки їй. Порівняли можливі блекаути і втрату дитини. Я від люті навіть обурюватися не могла. Наступного дня сказала все, що думаю. То відповіли, що я неврівноважена. Хочеться, щоб ми всі разом робили все, що можемо. Пасіонарії догоряють. Хтось має їх підмінити хоча б трошки. Все одно ж ми довго без діла сидіти не можемо.
За два дні збір на автівку закрито. Є кілька великих переказів. Хтось переказав 50 тис. грн. Зі шкільного ярмарку передали 12 тис. Організували його батьки – автівку купують для частини, де служить чоловік учительки.
– Як думаєш: якщо Зеленський говорить про вступ до НАТО, то йому ж щось мали пообіцяти? – перепитує знайомий військовий Андрій. Домовляємося, куди відправити передачу, – попереднє відділення "Нової пошти" закрили. Працювати там надто небезпечно.
Напередодні між іншим говоримо, що той план мусить містити пункт про мобілізацію. І демобілізацію. Після гучних скандалів із торгівлею інвалідностями влада мусить якось прореагувати.
– Можливо, це якраз один із тих секретних пунктів. Не хочуть давати інформацію ворогу, – не знаю, кого більше заспокоюю. – Просто не все одразу.
Обговорюємо список потрібного: батареї, шини, запчастини. Шини потрібного розміру годі знайти – всі перевзувають військові "корчі". Доки країни-партнери дозволять бити ракетами вглиб території ворога, хлопці намагаються втриматися на Курщині. Нарешті знаходимо потрібні – значно дорожче, ніж планували.
– Совісно вже просити. Весь час щось треба, – виправдовується Андрій. – Просто не з усім встигаємо давати собі раду. А не завжди може почекати до наступної зарплати. Машини мають бути на ходу. Це аксіома.
Різницю, майже 3 тис. грн, збираємо за 1,5 год.
За кілька днів отримую звіт – дрони працюють, автомобіль – перевзутий.
– Дякуємо за все! Працюємо, – кажуть молоді хлопці на відео.
По обіді отримую посилання від знайомої. У групі, де діляться рецептами, бот із закритим профілем розписує, як стало важко й доводиться майже голодувати. Риторику підхоплюють іще кілька таких самих профілів. Складається враження, що скаржаться геть усі. – Дорого, важко, надії немає, треба закінчувати війну на будь-яких умовах. Пишуть грамотно, вже немає дурниць про "пекельні борошна".
За якийсь час пост видаляють. Модераторка нагадує про ІПСО і каже, що тимчасово набір у групу закривають через засилля ботів. Увечері у групі відкривають розпродаж соусів, щоб зібрати на РЕБ синові однієї з учасниць. Та обіцяє банку варення кожному, хто задонатить.
– Багато донатити не можу, – виправдовується дружина онкохворого Ірина. – Ми живемо на дві мінімальні пенсії, але хоча б трошки переказую. Та у відділенні сказала, що не платитиму за безкоштовне направлення. Якось повелося, що всі платять, хоч ніби вголос ніхто й не вимагає. Чоловік із нами в палаті обурювався, що синові інвалідності після поранення не давали. Я так надихнулася боротися. Це ж не вони мають відстоювати тут усе.
Направлення отримали без проблем.
– Для мене нічого не змінилося. Воюємо, – підсумовує Андрій. – Росія мусить бути переможена. Гірше було б, якби обіцяли перемогу за два-три тижні. Сподіваюся, політики роблять усе, щоб втілити цей план. Росіяни хочуть, щоб нас жер страх, і все для цього роблять. Залякувати вміють. Але це пункт нашого плану перемоги – не боятися. Усе складно вже давно. Але ж якось тримаємося досі. Чекаємо наших ракет і допомоги.
Тетяна збирає на черговий дрон.
– Нині такий час, що яскравіше бачиш тільки погане. Здатися нині – зрадити тих, хто бився і б'ється. Найменше, що можемо робити, – збирати на необхідне й морально триматися. Хочу піти допомогти сітки плести. Там дівчата засмучуються теж, що черга очікування величезна, а рук бракує.
3 
1
Коментарі