"Час лагідної українізації минув, переходимо до наступальної"

Порушники Закону про державну мову загрожують національній безпеці, особливо під час воєнного стану, – каже уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь

Секретаріат уповноваженого із захисту державної мови розташований у самому центрі столиці. За словами Кременя, місце має значення. За сприяння Кабміну та наполегливості Тараса Кременя розташування офісу уповноваженого в центрі Києва, на Хрещатику, символізує провідну роль української мови в державі як чинник буття незламної нації.

 

Перед інтерв'ю Тарас Кремінь проводить екскурсію відомством – це два великі приміщення, розділені перегородками, в різних кінцях коридору. На дверях одного – стікер "Тут говорять українською". За штатним розкладом у секретаріаті мовного омбудсмена мало би працювати, якби не війна, 50 осіб. Нині їх трохи більш як 30 разом із мобілізованими до Збройних сил України, а також кількома представниками уповноваженого по Україні.

На полицях книжкової шафи в кабінеті не лише наукові праці з літературознавства, мовознавства й історії, словники, довідники та енциклопедії, а й Пересопницьке Євангеліє, Шевченківська енциклопедія, Енциклопедія сучасної України та книги віршів батька Дмитра Кременя

Закон "Про забезпечення функціонування української мови як державної" запрацював п'ять років тому. Кожні пів року набувають чинності його положення. 16 липня 2024-го набрала чинності 25-та стаття закону, за якою всі друковані медіа у країні зобов'язані мати українськомовну версію.

– Була масштабна дезінформаційна кампанія – мовляв, закон, як і його окремі норми, розколюватиме суспільство. Були політики, які намагалися звинуватити закон у намірах знищити бізнес, бо сфера обслуговування нібито не готова перейти на українську. Був час, коли всупереч закону телеканали транслювали фільми й серіали недержавною мовою. Засилля музики, книжок, газет, реклами, вивісок, оголошень, сайтів, інтернет-магазинів, екскурсій недержавною – все це колись було нормою, яку не поспішали змінювати. Але ж весь світ знає, кому було вигідно зафіксувати двомовність, захистити "російськомовних громадян" і піти війною проти України. Наше суспільство, особливо з повномасштабним вторгненням, чітко знає, що означають державна мова, національна ідентичність, безпека й оборона. Упевнений, що мовний закон, як і створення нашої інституції, за ці п'ять років пройшов найбільші випробування і продемонстрував свою державницьку місію.

Українізація, яка активізувалася 24 лютого 2022 року під бомбами й ракетами, неоднорідна. Більшість перейшла на спілкування українською, але навіть у столиці можна почути мову країни-агресора. Невже люди не бачать зв'язку між мовою та путінським "захистом" так званого російськомовного населення?

– Звісно, можна все списати на багаторічне зросійщення, що призвело до синдрому манкуртства, меншовартості. Є і проблема диглосії – це про світоглядні пріоритети, національну самосвідомість і гідність. Тож для переважної більшості громадян України війна стала й мовним Рубіконом. Але для деяких чиновників – ні. Ми й тепер маємо порушників закону серед керівників адміністрацій, депутатів, керівників комунальних установ.

Я переконаний: період лагідної українізації минув, щойно набули чинності всі норми мовного закону. Тому початок наступальної українізації в умовах війни цілком природний і виправданий. Нам варто боротися із засиллям антиукраїнської пропаганди, когнітивного спотворення, шкідливих спроб применшити значення державної мови.

Концепт наступальної українізації полягає в тому, щоб надати кращі законні можливості громадянам України захистити свої права й бути захищеними державою. Закон працює, і його повинні виконувати. Усе, що стосується нових можливостей розвитку, популяризації та поширення української мови, – це питання Державної мовної програми, підтриманої урядом.

Мої завдання як омбудсмена – захищати українську мову як державну та право громадян України на інформацію і послуги державною мовою на всій території держави в усіх сферах суспільного життя. Водночас ми сприяємо й тому, щоб масштабувалися нові можливості для опанування державної мови, підвищенню правової культури, зміцненню мовної стійкості, утвердженню національних інтересів.

За цим законом, людина, яка відмовляється вивчати мову, використовувати її в публічних місцях, фактично перебуває на маргінесі суспільного життя?

– Можливість призначення на визначені законом посади передбачає наявність сертифікату про рівень володіння державною мовою. Українська – це запорука громадянства нашої держави, доступ до освітньої траєкторії та професійного зростання. Закон про мову поширюється на всі сфери, крім приватного спілкування і релігійного життя. Водночас що більше української буде в неофіційних сферах, то більше її буде в офіційних. Тобто якщо батьки частіше спілкуватимуться українською з дітьми вдома, спонукатимуть їх до читання, перегляду фільмів чи вистав, то більше її буде в садках і школах, на подвір'ях між дітьми та в інтернеті. Упевнений і в тому, що рівень присутності державної мови на регіональному рівні визначає збільшення частки української і у світі. Війна показала, що наші громадяни, опинившись за кордоном, стали на шлях українізації світу: відкривають школи, розмовні клуби, вимагають обслуговування рідною мовою. Українізація має бути наступальна і в Україні, і за кордоном. Бо наш шлях до Євросоюзу, на якому ми здобудемо статус української як мови ЄС, це про наш цивілізаційний, закріплений у Конституції України свідомий вибір.

Якщо українська стане офіційною мовою ЄС, що це дасть?

– Україна неодмінно стане членом ЄС, а українська мова набуде статусу офіційної мови співтовариства. Гарантовано стане мовою діловодства та документообігу, мовою виступів і заяв, актів та резолюцій. Водночас це дасть доступність інформації та послуг українською на всій території ЄС – від школи до університету, від муніципалітету до органів влади. І це нормально.

Скажімо, для прикордонних областей України володіти мовами ЄС – це питання доступу до нових можливостей. Так мої родичі із Закарпаття володіють щонайменше п'ятьма-шістьма мовами – англійською та німецькою, які викладають у школі, а також угорською, словацькою, румунською, чеською. Хіба ж це погано в сучасному світі? Усе це потужний сигнал громадянам України, що в цьому багатомовному, глобальному світі володіння державною мовою, а також взаємодія з громадянами країн-членів ЄС – це додаткові можливості для посилення нашої безпеки та оборони, акаде­мічної мобільності, міжнародної спів­праці, економічного зростання, транскордонних комунікацій.

Хто сказав, що в Німеччині не володіють англійською мовою? Але німці базово забезпечили громадянам своєї країни права на німецьку мову в усіх сферах суспільного життя. Хто сказав, що французи в північних чи південних регіонах не спілкуються іншими мовами? Спілкуються, але насамперед вони дбають про чистоту, якість і вивчення мови, тому що захист мови від слів іншомовного походження (пуризм) – це питання їхньої національної безпеки.

Які інструменти впливу на суспільство має секретаріат уповноваженого із захисту державної мови? Розкажіть про ваш "пиріг" і "батіг"?

– У період лагідної українізації ми користувалися здебільшого пирогами. Напередодні набуття чинності 30-ї статті мовного закону 16 січня 2021 року ми зробили акцент на медійній складовій, проводили зустрічі, виступи, заяви, роз'яснювали людям, як працює закон, які інституції задовольняють їхні права, в яких сферах обов'язкова українська, як легше на неї перейти, які сфери охопить закон за певний період часу, куди звертатися, як зафіксувати порушення. Пів року ми мало не щодня говорили про важливість спілкування українською в супермаркетах, кав'ярнях, у центрах надання правових послуг, тренажерних залах, на заправках, на вулиці, якщо ви купуєте фрукти-овочі.

Я працював із керівниками найбільших торговельних мереж, комунікував із бізнесом, неодноразово зустрічався з транснаціональними компаніями, Американською торговельною палатою в Україні, Європейською бізнес-­асоціацією, Українською ТПП, пояснюючи тисячам компаній пріоритети й норми мовного закону.

Ірма Вітовська, Kozak Sysem, Ахтем Сеїтаблаєв на наше прохання знялися в соціальних роликах, які виготовив телеканал Еспресо. Ми погодили їх із Нацрадою з питань ТБ і радіомовлення і також безоплатно розмістили на провідних телеканалах. Тобто робили те, що мали робити. За особисті кошти ми друкували рекламу для бігбордів, оголошення в метро чи на зупинках громадського транспорту. Це був складний процес. Треба було досягти потрібних результатів. 16 січня 2021 року, в день, коли запрацювала 30-та стаття закону, інформація про важливість української мови у сфері обслуговування була третьою за статистикою запитів в Україні після інформації про вибори президента у США та пандемію. Українські ресурси писали про важливість українізації однієї з наймасовіших сфер, російські чи проросійські писали про знищення цим законом малого й середнього бізнесу, про Кременя як поліцая, про те, що закон порушує права російськомовних, що він іде супроти Хартії про міноритарні мови. Але ця антиреклама пішла на користь – на нашу інституцію, яка пройшла становлення і завдяки суспільному резонансу, і завдяки запиту суспільства, і через протистояння з боку п'ятої колони, звернуло увагу суспільство.

А "батіг"?

– Батіг – це набуття чинності змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, за які ми штрафуємо. Восени 2022-го я наклав перший штраф на доцента авіаційного університету, відтоді в нас були сотні попереджень і десятки штрафів. Є дві опції в ­КУпАП – попередження чи санкції. За перший проступок є можливість накласти попередження. Скажімо, зовнішню рекламу, вивіску чи оголошення, чи стартову сторінку інтернет-­ресурсу виконано недержавною мовою. Після попередження традиційно ситуація виправляється. Штраф – наступний крок. Якщо порушення відбувається повторно, штрафуємо. 3400 гривень – перший штраф, кожен наступний збільшується в геометричній прогресії – 6800 гривень, і так далі. Є інтернет-ресурси, які ми штрафували тричі, від 3400 до 20 000 вони заплатили до місцевого бюджету.

У нас є алгоритм взаємодії на випадок, якщо викликають поліцію за фактом порушення мовних прав громадян України, вона фіксує – фото, відео – і відповідно до процедури може передавати нам або здійснювати свої провадження. Якщо дія підпадає під Кримінальний кодекс – це їхня парафія, якщо підпадає під дію мовного закону, передають матеріали нам. Російська пропаганда каже, що всі штрафи йдуть у наш бюджет. Насправді ці гроші поповнюють місцевий бюджет за місцем правопорушення.

Те, що російська – у прямому й у переносному значенні – вбиває, бачимо, на жаль, мало не щодня. Двомовність так само вбиває. Вона, на жаль, зберігається в містах-мільйонниках. За шість місяців 2024-го до нас надійшло понад тисячу скарг. Серед таких міст-лідерів залишаються Київ, Одеса й Харків. Це говорить про те, що продовжуються порушення мовного закону, але водночас і те, що активність громадян зростає, вони вимагають у місцевої влади виконувати свої повноваження. Вимагають від мерів розібратися з вивісками, адже найбільше звернень стосується зовнішньої реклами, стартових сторінок інтернет-ресурсів, обслуговування, освіти й охорони здоров'я.

Чи розробляєте ви якісь програми на майбутнє спільно з іншими державними інституціями для людей із деокупованих територій, які 10 років не чули української?

– Відповідно до закону про мову, кожен громадянин України зобов'язаний вільно володіти державною мовою. Це означає, що, звільнивши Севастополь, Донецьк, Луганськ, Мелітополь, Маріуполь й інші населені пункти, першими заходять Збройні сили України, далі – правоохоронні органи, відновлюється діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, суддів, прокуратури тощо. Кожен із них зобов'язаний вільно володіти державною мовою, тобто здійснювати свої повноваження українською. Щоб на звільнених територіях не виникало мовних конфліктів, ми працюємо над посиленням присутності української у при­фронтових областях. Наприклад, на території Херсонської області разом із керівником ОВА Олександром Прокудіним розробили 37 місцевих мовних програм, які віддалено діють і на тимчасово окупованих територіях. Тобто є курси, збираємо літературу, готуємо вчителів, проводимо заходи з популяризації мови, культури, ідентичності. 64 мовні програми – в кожній громаді Закарпаття. Недавно на запрошення керівництва Запоріжжя я взяв участь у розробці місцевої мовної програми. Наша мета: кожній громаді, особливо на півдні та сході, – свою мовну програму.

На окупованих територіях виросли діти, які ніколи не чули української мови, бо вони жили в "русском мире". Як їх перевчити?

– А як таке могло бути, що з моменту набуття мовного закону і навіть в умовах повномасштабного вторгнення пів мільйона школярів навчалося російською мовою чи вивчало російську як іноземну на території Дніпропетровської, Запорізької, почасти Харківської областей? Як так сталося, що в місцях компактного проживання болгар на півдні Одещини навчальний процес здійснювався російською мовою? Це ж нонсенс. А як так сталося, що з деокупа­цією частин Донецької та Луганської областей 2014 року громади продемонстрували найбільший рівень переходу закладів освіти на українську мову? Прекрасно пам'ятаю Сіверськодонецьк 2015-го, Волноваху, Краматорськ, Авдіївку, де ми проводили виїзні засідання нашого комітету, Маріуполь, Мелітополь, Нову Каховку, коли ще не було Закону "Про освіту". Я був один з авторів цього закону, де ми вперше в національному законодавстві визначили українську як обов'язкову мову освітнього процесу. Ми пояснювали, переконували, що українська мова дає можливість для професійного зростання, кар'єри, професійного вдосконалення. Тому ми повинні відійти від того, що там буде складно. Там справді є запит, і цей запит забезпечуватимемо в тій інфраструктурі, яку вибудовуємо вздовж лінії розмежування. Тим паче, в законі про мову нічого про перехідне законодавство не написано.

Закон забезпечив нас підставами вимагати державної мови, але активісти на своєму рівні вирішують це питання в рамках закону, мають більше впливу. Як вважаєте?

– Кожен обирає для себе шлях. Ті, хто навчився захищатись і захищати, співпрацювати з нами й демонструвати приклад іншим, заслуговують на повагу.

Громадські активісти – це й ті, хто були на мовному Майдані, й ті, хто готували до голосування закон про мову, й ті, хто виступали на підтримку нашої інституції, щоб нарешті відбувся конкурс і призначили уповноваженого. Громадські активісти – це й ті, які щорічно готували звіт до Дня української мови про стан української мови в Україні. Це тривало десяток років поспіль, ті, хто заявляли про порушення мовного закону або бачили ризики у виконанні мовного закону в контексті тих або тих проєктів. Це ті, хто працюють у громадському секторі за внутрішнім переконанням. Серед таких я назвав би Володимира Василенка – на жаль, нині покійного, Тараса Шамайду, Сергія Оснача, Наталку Федечко, Святослава Літинського, Івана Капелюшника. З такими громадськими лідерами ми співпрацюємо, тож їхній досвід і конкретні дії слушні. Водночас мені важливе слово авторитетних закарпатців, особливо в контексті міжнародної мовної комунікації. Так мій приятель Вадим Сухаревський – Герой України, командувач Сил безпілотних систем – уродженець Берегова, а також поет і волонтер, директор Інституту Центральноєвропейської стратегії Андрій Любка – ужгородець. Кожен із них – надійний союзник нашої команди.

Усі, хто зловживає питаннями державної мови, можуть нести загрозу національній безпеці та обороні, особливо під час воєнного стану. Тому, коли на окремі суспільно-­резонансні виступи чи заяви реагують правоохоронні органи або правозахисні організації, включаючи уповноваженого з прав людини, суспільство повинно почути відповідь: було порушення чи ні.

Якби у вас була можливість зробити з офісу уповноваженого інституцію своєї мрії, які функції, важелі, повноваження, сфери додали б?

– Наявність у країні з єдиною державною мовою такої інституції, як наша, – нонсенс. Такої посади немає в жодній країні, натомість у всіх країнах є інституції, які займаються дослідженнями, кодифікацією, стандартами, лексикологією, правописом. Тому, сподіваюся, що колись зникне потреба в захисті прав українців на українську мову. Але в умовах війни підтримка нашої інституції повинна бути одним із найбільших пріоритетів.

Сьогодні ми потребуємо інституційної підтримки. Ми шукаємо потужних представників у всіх регіонах України. Нам треба можливість максимально комунікувати на міжнародному рівні. Важливо запустити державні мовні курси. Тому в перспективі я бачу Національний мовний центр, де має бути вільний доступ усім охочим до словників, термінологічних баз, іспитів, до всього, що становить основу української мови та її конституційного статусу. І це буде вільний простір, де кожен зможе відкрити для себе Україну, мову, культуру тощо.

Питання української мови – це питання нашого сталого майбутнього, тому що в ній – дух національної пам'яті, нашої ідентичності й культури, наша боротьба, єдність і гідність. Українська мова в умовах бездержавності була носієм пам'яті, тому так багато портретів Шевченка було в домівках, а великий пласт українського фольклору, літератури та духовності – про наші здобутки й перемоги. Прекрасно пам'ятаємо, наскільки важливо було толерувати українську мову та відстоювати національні інтереси в 1920–1930-ті, яку роль зіграло Розстріляне відродження, що обстоювали українські шістдесятники, яка роль національного дисидентства, про що мріяли українці світу. Але боротьба сьогодні вийшла на інший рівень, і вона повинна відбуватися з тією ж одержимістю і рішучістю, адже питання незалежності Української держави – на порядку денному світу. Сьогодні чи не вперше українська мова стала не тільки явищем культурним, вона стала міцним голосом свободи у світі. І наше "Слава Україні!" викликає захоплення в багатьох людей світу. Нація незламних переможе, адже українська – мова Героїв!

×