Закон України "Про засади державної мовної політики", проштампований 3 липня у другому читанні Верховною Радою, був так ретельно проаналізований експертами, що нема сенсу зупинятися докладно на його незліченних недоліках. Якщо геть коротко, то найсуттєвіші застереження до цього документа, більше знаного за прізвищами його одіозних творців – Колесніченка й Ківалова, зводяться до чотирьох пунктів:
По-перше, закон не враховує специфічної – постколоніальної – ситуації в Україні і не передбачає жодних гарантій для української мови, яка в більшості регіонів країни потребує захисту й підтримки значно більшою мірою, ніж панівна російська.
По-друге, низка положень закону допускають використання "регіональних" мов, реально – російської, не поряд із державною, а замість неї. Натомість жодних правових механізмів, що чітко забороняли б, і карали, таку підміну закон не передбачає. Це відкриває широкі можливості для витіснення української мови з ужитку в більшості регіонів країни, ставлячи місцеве україномовне населення в стан найбезправнішої національної меншини.
По-третє, закон, за влучним спостереженням науковця Володимира Кулика, змішує дві різні проблеми, що потребують окремого вирішення: захист мовних прав і захист малопоширених мов. Російська мова не потребує захисту, натомість караїмська не може мати тих самих прав – із цілком очевидної причини своєї малопоширеності. Найрозумніше в цій ситуації – вивести російську мову з числа міноритарних мов, описаних Європейською хартією, і регламентувати її регіональний статус окремим законом, зосередившись не на її захисті – такому ж безглуздому, як і захист англійської чи китайської – а на правових аспектах її використання поряд із державною – проте в жодному разі не замість.
І по-четверте, закон розглядає проблему прав у фатальному відриві від проблеми обов'язків. Право українського громадянина використовувати свою мову в спілкуванні з органами влади й отримувати нею всю належну інформацію матиме сенс лише тоді, коли органи влади матимуть обов'язок спілкуватися з громадянином зручною для нього (а не для себе) мовою. Реально – українською або російською, хоча в окремих регіонах це може бути й угорська, румунська чи кримськотатарська. На практиці це означає, що законом має бути передбачено порядок вишколу та атестації держслужбовців з обох мов – державної та регіональної, а також порядок накладання санкцій за відмову спілкуватися з громадянином зручною для нього мовою – державною чи регіональною. Причому саме в такому порядку: починати будьяке спілкування український державний службовець зобов'язаний державною мовою, після чого, за бажанням громадянина, може перейти на регіональну.
Прикметно, що майже ніхто з критиків Ківаловсько-Колесніченкового закону до проблеми співвідношення прав і обов'язків так і не дійшов – чи то просто не усвідомлюючи важливості цієї проблеми, а чи, навпаки, надто добре розуміючи, що у нашій засадничо неправовій державі обсяг прав і обов'язків визначають собі самі держслужбовці, а не їхні клієнтигромадяни. Здається, лише журналіст Борис Бахтєєв, слідом за Володимиром Куликом, зауважив, що державна мова – хоч одна, хоч дві, хоч чотири – "це передусім обов'язок самої держави. В особі її чиновників, зокрема". Натомість для громадян державна мова – це не обов'язок, а право, зокрема, право отримувати повну й вичерпну офіційну інформацію зручною для громадянина, а не для чиновника мовою. "Власне, розв'язання мовної проблеми, – писав Бахтєєв, – є дуже й дуже простим: коли в моєму діалозі з чиновником – я, а не чиновник, буду вирішувати, якою мовою той діалог вести; коли чиновник підлаштовуватиметься під мене – а не вимагатиме, щоб я підлаштовувався під нього, – лише тоді жодна офіційна багатомовність не буде страшною.
Чітка регламентація мовних обов'язків – із жорстким санкціонуванням за їхнє порушення – мала би протягом певного перехідного періоду поширюватися не лише на державних службовців, а й на всю сферу обслуговування. Лише тоді мовні права громадян – і російськомовних, і україномовних – будуть посправжньому забезпечені.
Схоже, що зовсім не про таку регіональну двомовність – європейського, а не совкового типу – йшлося панам Ківалову-Колесніченку та їхнім прибічникам. Саме тому вони й не допустили жодного обговорення законопроекту в парламенті, протягнувши його суто шахрайським голосуванням. І саме тому ніхто з їхнього табору так і не дав посутньої відповіді на цілком конкретні застереження до законопроекту. Усі їхні контраргументи в масмедіа звелися до суто пропагандистської риторики про "права" – без обов'язків, зрозуміло. Особливо, якщо йдеться про обов'язок забезпечити відповідні права українофобам. А також – до брутальних лайок та інсинуацій на адресу опонентів. Вести жоден суспільно значущий діалог із такими персонажами неможливо. Хіба що – в телевізійних токшоу, де Ірина Фаріон може бути єдиним адекватним для них співрозмовником.
Кожне суспільство має своїх радикалів і фриків, тож не було би для України нічого страшного, коли би партія Колесніченка мала приблизно ту саму електоральну підтримку, що й партія Фаріон, – на рівні 5 відсотків, і таке саме представництво в парламенті – на рівні кількох депутатів. Проте реальна ситуація в Україні істотно відрізняється від телевізійної. Партія українофобів у цій країні в десятки разів чисельніша і в сотні разів багатша. За 20 років вона остаточно утвердила своє економічне й політичне домінування на успадкованій території, і вже не відчуває потреби якихось компромісів з аборигенами.
3 липня ця партія "кинула их, как котят", – за цинічним висловом головного партійного диригента Михайла Чечетова. Якщо "котята" за два роки, починаючи від сумнозвісних "харківських угод", так і не зрозуміли, в чиїй країні і під чиєю владою вони перебувають, бурякові плантації можуть справді бути для них найоптимальнішим місцем.
На 21-му році так званої незалежності нас усіх чекає нелегке усвідомлення, що головними акціонерами тої "незалежності" є колонізатори та їхні нащадки, а не тубільні "котята", яких хазяї країни дедалі успішніше й енергійніше на всі боки "кидають"
Коментарі
25ВАМ шана та низький уклін.. Як можна подякувати ще вам. На даний час ви ГЕРОЙ УКРАЇНИ. Більше нам таких ПУБЛІЦИСТІВ.======= в основному запроданці та окупанти.
Ложь Рябчука в слове "оккупация". Просто еще раз надо просмотреть историю Украины.
Мова окупаційної влади не може бути другою офіційною мовою. "А чому має бути офіційною? Наприклад, ми окупували вашу країну, а через 50 років ми говоримо, що ви повинні зробити естонську мову державною. Окупаційна влада захоплює країну, депортує сотні тисяч людей у Сибір і надсилає сюди своїх людей. І тепер, коли ми, нарешті, здобули незалежність, чи повинна мова окупаційної влади бути другою мовою країни? Не ставте мені смішні запитання! — цитують Ільвеса естонські ЗМІ.
Виходь, виходь, народе, з тюрем
Туди, де вже воля витає,
Де носять в халявах свячені ножі,
Де полум'я помсти палає.
Русский язык - официальный язык ООН, Международного Почтового Союза, язык межнационального общения народов СССР, и только в 4-ю очередь госязык РФ. Это украинцам надо учить русский язык, чтобы с людьми общаться.
ООН бореться з колонізаторами. А у даному випадку так званий руССкій язик є засобом колонізації Українців та України. А ви, москидні хами, цього не збираєтесь визнавати...
Зачем нам изучать русский язык ? Чтобы изучать руководство по эксплуатации русских валенок?
Українські націоналісти не будуть робити хороші товари (фотоапарати, відеоапаратуру, автомобілі, телевізори тощо), дороги, будувати дамби в західній Україні, щоб там не було затоплень. Для цього багато сил треба докласти, ось бездарі й придумали лякалки про російську мову. Їм простіше забороняти. Чому ж такі турботники за рідну мову не перевидають Франка, не знімають українське кіно на студії Довженко. Та для цього праці треба докласти і кошти потрібні, але ж шкодують, а на свої "лякалки" тратять неміряно. Не за українську мову вони вболівають, жадоба помсти очі їх заліпила. Націоналізм, однокорінне слово з нацизмом.
Зберіть краще гроші, на серіали про Бандеру, Петлюру, січових стрільців!
Цей пан повинен змінити ім"я на Кочубей!
mazepa3, дурень, незачем тебе было переводить на украинский язык твою абсолютную хренотень. Лучшие в мире р-локационные комплексы были сделаны в Украине, а космические ракеты? (и многое-многое другое). Лучшие умы из Украины "выкачивала" метрополия. Первый в ссср газ получила москва (моксель) из Украины и весь высосала из газ. месторождения Дашава, забыли? колонизаторы чертовы. И теперь вы своим ненасытным татарокацапским рылом лезете в "чужой монастырь со своим уставом" подсылая разного рода украинофобов зубаровых и фсб-ных лжесвятош прохиндеев-гундявок, (мало поборов со своей паствы, давай еще с Украины).
Ты мазепа3 проплаченный кацапстановский перевертыш. ГИДОТА!
Когда ж ты на Донбасе такой дебил появился??
Мазепа 3,ты совсем тупой или выродок?
Jak by rosijany, jaki zhyvut' v Ukrajini, buly tolerentni do Ukrajins'koji Derzhavy, to nebulob nijakyx problem. Rozumiju, poliubyty, vy Ukrajinu, nikoly nepoliubyte, tomu sco uvas v golovi til'ky odyn SS SR, ale tolerantni do DERZHAVY povynni buty.
Мені дуже цікаво перед ким так заграе автор-коли повторюе пр.Фаріон ? Якщо ви такии Великии толераст і лібераст-то з ким збираетесь виграти у тих украінофобів?Напевно з Ванеи Драчем або Дімою Павличком - Яворівськии поможе.Статтю написав непогану-але по холуиськи (як справжніи малорос)людину яка е взірцем проти хохлацтва-так і хоче замарати! А дарма ! Вже не вииде !
Власне, пан Рябчук абсолютно точно вказує на проблему. В нашій країні дуже багато живе нащадків колишніх вертухаїв та інших "ветеранів". І не лише нащадки свідомих комуняк всіляких. А й тих, кого сюди завозили вагонами з Тамбова й розселяли на українських землях, а зараз з тих рабів-кацапів вийшли тупі внуки безбатченкі.
якщо твій рідний кацапський то переїзди жити до кацапії тобто до московії