Нема такого слова

– Імпровізуй, – радить однокурсниця моїй молодшій сестрі перед іспитом з англійської. Складають свою першу сесію. У малої виходить тверда четвірка, йти на ризик заради п'ятірки їй лінь. Подружка ж вирішує діяти.

– Як буде англійською "намет"? – викладачка, яку люблячі студенти вже прозвали "качкою", майже півгодини намагається знайти в її голівці знання, гідні п'ятірки.

– Сoch, – випалює екзаменована.

– Неправильно. Нема такого слова. Намет буде – tent.

– Ну так правильно! Сoch – це синонім до слова tent.

Здається, я його бачила

Дівчина так щиро, самозречено й упевнено доказує, що вигадане слово існує, що викладачка починає сумніватися. І таки ставить п'ятірку.

"Головне – вірити в те, що говориш", – каже вже моя подруга, теж майстер імпровізацій.

"Хочу запросити тебе у кінотеатр, – пишу їй СМС. – Вгадай, що виходить у прокат".

Із 7 лютого на екранах – фільм українського режисера Валентина Васяновича "Звичайна справа". Розпо­відає про 40-річного лікаря Толіка, якого виганяють із роботи через бійку з пацієнтом. Герой вирішує втілити свою юнацьку мрію – стати поетом. Помирає в психлікарні.

Моя подруга щиро вірить, що бачила "Звичайну справу". Про драматургію, сюжет і недоліки стрічки з півгодини може говорити, мало того – цитує вір­ші Толіка. Але фільм вона не дивилася. Прем'єра відбулася торік на Одеському кінофестивалі. Подруга потрапила на останні 5 найдраматичніших хвилин картини – інтерв'ювала у фойє знімальну групу. Потім вечірка, враження глядачів. Написала про цей фільм три статті у три різні видання.

"Не піду, – відповідає. – Співчуваю Толіку, але нічого нового там не дізнаюся. Дарма згаяний час. Мені дійсно здається, що я його бачила".

Сестра ж ні своїй, ні чужій уяві не довіряє. Після перегляду британської "Анни Кареніної" взялася за книжку Толстого. Наступною здавати літературу.

×