Від початку травня лідери європейських держав одне за одним закликають бойкотувати українські матчі Євро­2012. Погрожують зупинити ратифікацію угоди про асоціацію з ЄС. Причина – ситуація з демократичними свободами в країні та ув'язнення Юлії Тимошенко. Випустити екс­прем'єрку з тюрми вимагають і США. Росія висловила стурбованість щодо умов утримання Тимошенко в колонії. Українська влада відмовчується

 

Сергій ТОЛСТОВ, 56 років, директор Інституту політичного аналізу і міжнародних досліджень

– Нинішня криза загрожує не так нашому діалогу з ЄС, як українським ­позиціям на переговорах із Росією. Успішна тактика для слабкого, затиснутого між двох сильних, – нацьковувати їх одне на одного. А зараз обидва сильні натравлені на нас.

Те, що відбувається з Тимо­шенко, євро­пейцям, звісно, не подобається. Усім видно, що українська влада працює нечисто. Але відомо й про талант ­лідерки БЮТ як політичного актора: все ­могло бути й не зовсім так, як розповідає опозиція. Тому до встановлення фактів європейські політики утримуються від остаточного биття горщиків з Україною. Вони не хочуть закривати нам можливостей для геополітичного маневрування, адже без цього все закінчиться прийняттям умов ­Путіна по всіх інтеграційних проектах. Утім, скоріше за все, так і ­станеться.

Цькувати українську владу в унісон з європейцями Москві зараз вигідно. І час працює на Кремль. Адже економіка світу непевна – зате в Росії все стабільно. Захід із підозрою дивиться на співпрацю України з Іраном та Сирією – а Москва не має нічого проти. ­Геополітично вона стає дедалі комфортнішим партнером.

Україна може ще певний час залишатися в неінтегровному стані, але з кожним роком це ставатиме і важче, й дорожче. ­Глобалізація невпинна, а необхідних вигідних позицій для інтеграції в нас немає. Росіяни хочуть забрати в нас гроші, а потім на них же все купити. Далі, ніхто не дасть гарантії, що ця країна стане менш корумпованою чи технологічно розвиненішою. За таких умов іти туди немає жодного резону. Процес інтеграції з Європою, ­натомість, настільки непевний і затяжний, що може забрати час і увагу цілого покоління.

Тож єдино правильним ­кроком для української влади було б вирішення всіх політичних ­питань, які роблять із країни ізгоя. ­Необхідно залагодити й проблему з Тимошенко та Луценком, але це матиме, скоріше, тактичний ефект. Бо важливо не те, що опозиція не має площі для мітингів,  а те, що людям відбивають нирки в СІЗО, що вони не можуть ­захистити свої права в суді. Що ситуація з правами людини в Україні вже ледве не гірша, ніж за часів пізнього соціалізму. І Європі, й США про все це добре відомо. І влада, яка думає про майбутнє країни, насамперед мала би працювати над цим.

 

Андреас УМЛАНД, 44 роки, німецький політолог, викладач Києво-Могилянської академії

– Не думаю, що дійде до ізоляції України. Вона сама цього не допустить. Ця країна дуже відрізняється від Білорусі. ­Сподіваюся, найближчим часом українське керівництво змінить свій теперішній курс – із почуття самозбереження.

Українську демократію в ­Європі критикували й раніше, але ­зараз ця тема стала привабливіша. По­перше, через наближення Євро­2012. По­друге, є ­загроза загибелі Юлії Тимошенко у в'язниці.

У Євросоюзі розраховують, що нинішній тиск матиме якийсь ефект. Однак його політиці бракує позитивної альтернативи. Батіг санкцій застосовують, але пряника європейської перспективи для України досі немає. Тамтешнім лідерам ­треба ­приїжджати сюди й критикувати українську політику тут. І дати зрозуміти: якщо все ж таки ­Україна повернеться на шлях ­демократизації та європеїзації, то ­матиме перспективу в майбутньому стати ­членом ЄС.

 

Ендрю ВІЛСОН, 49 років, британський політолог, старший науковий співробітник ­Європейської ради з міжнародних відносин

– Зараз у вас розквіт усіх найгірших рис української політики з часів помаранчевої революції. Зате українці вже можуть оцінити наслідки діяльності теперішньої влади й те, як вона дотримується своїх обіцянок. А зовнішня політика – це завжди реакція на внутрішню. І всередині країни, і ззовні українська влада надавала купу обіцянок щодо проєвропейської ­політики. Але нічого з того не виконує. Європейські дипломати цим уже наситилися.

Хибно було б уважати, що нагнітання ситуації довкола України відбувається зараз. Це сталося ще на грудневому саміті, коли відклали парафування й увесь подальший процес щодо ­асоціації України з ЄС. Дипломатичною мовою це не краще за нинішні ­заяви.

Думаю, ЄС, по суті, ігноруватиме Україну й надалі. ­Заморозить ­ратифікацію угоди про ­асоціацію й намагатиметься переконати українську владу в необхідності забезпечити верховенство права. ­Ефективність цього, звісно, під питанням.

 

Анджей ШЕПТИЦЬКИЙ, 34 роки, польський політолог, експерт Інституту міжнародних відносин Варшавського університету

– Суворе ставлення ЄС визначають три основні чинники. Перший – справа Тимо­шенко. Вона тривалий час репрезентувала Україну в західних медіа. Тому політики, за яких голосує європейський виборець, змушені на це знання зважати. Другий чинник – мало кому з політиків не хочеться показати себе захисником прав людини. При цьому слабшу країну критикувати дуже легко. І третє – багато країн ЄС критично ставляться до будь­яких перспектив розширення ­Євросоюзу на Схід. А тут українці самі заварили кашу, тож як із цього не скористатися?

Утім, ЄС уже показав усе, що міг. Що тепер йому – запровадити санкції, як до Мінська? Але хіба там щось змінилося від того? І, зрештою, Євросоюз не може дозволити собі ще одну Білорусь. Бо є газогін, від якого залежать ­європейці, є багато спільних програм – щодо міграції, реадмісії, енергетичної співпраці. Це чудово розуміє і Янукович. Тому він грається з ЄС і робить, що хоче.

×