23 липня завершився ІІ Одеський міжнародний кінофестиваль. Журі очолив польський актор та режисер Єжи Штур, відомий українцям за ролями гангстера Поллака в стрічці "Дежа вю" та генерала Іволгіна у "Даун Хаусі". Приз за найкращу режисуру віддали бельгійцю Оліасу Барко за стрічку "Вбийте мене, будь ласка". Найкращим фільмом визнали "Дівчисько" французької режисерки Селін Ш'ямми. Українська стрічка конкурсної програми "Бес Пор No" Олександра Шапіро не отримала жодної нагороди. За дев'ять днів фестиваль відвідали 70 тисяч глядачів
Із глядачем треба розмовляти, інакше він перетворюється на дебіла
Сергій СОЛОВЙОВ, 66 років, кінорежисер. Народився у місті Кемь Карело-Фінської РСР. Закінчив режисерський факультет ВДІКу, де зараз викладає. Із 1969-го працював на студії "Мосфільм". 1981-го та 1987-го був членом журі Венеційського кінофестивалю. Зняв трилогію "Асса", "Чорна троянда - емблема печалі, червона троянда - емблема кохання" та "Дім під зоряним небом". На Одеському кінофестивалі показав фільм "Анна Кареніна" 2007-го. Кошти на екранізацію збирав 15 років.У ролі Анни зняв колишню дружину Тетяну Друбіч. Олег Янковський та Олександр Абдулов зіграли Олексія Кареніна й Степана Облонського
Товаришую з Річардом Гіром. Коли той дізнався, що я планую екранізувати "Анну Кареніну", сказав: "Будь дуже обережний і серйозний. 99,9 відсотків голлівудських акторок мріють зіграти Анну. Жодна з них Толстого не читала, але кожна знає, що наприкінці там щось таке про паровоз".
Стрічка "Анна Кареніна" - пам'ять про мою дружбу з Олегом Янковським та Сашком Абдуловим. На початку зйомок обоє були в чудовій формі. Не готовий зрозуміти того, що сталося потім. Спочатку дізналися, що Сашко хворий на рак. Коли Таня Друбіч сказала, що від тієї самої хвороби помирає Олег, - не повірив. Як та сама біда могла вдарити по нас двічі?
Молодь зараз - виняткової сірості й тупості. Це парнокопиті тварини, які жеруть поп-корн і замість нашого фільму "Летять журавлі" хочуть дивитися американський "Летять пелікани". Один зі студентів запитав мене, хто такий Шукшин. Молодь приголомшує інфернальним ідіотизмом. Ми зробили їх такими своїми руками.
Педагог із мене нікудишній, я - вампір, ходжу тільки аби зі студентів крові попити.
Раніше режисуру вважали чоловічою професією. Зараз до ВДІКу вступають самі дівчата. Їх так багато, що я жартома запропонував відбирати їх на курс за зовнішніми даними.
Учу своїх студентів бути глядачами. Вони мають зрозуміти, що кіно існує не тільки для того, щоб витягати із кишені по 300 рублів на тиждень. Через кіно із нами спілкуються, як із людьми, а не як із дебілами.
Вимоги, що зараз існують у кіно, не відповідають вимогам здорового глузду. Якось у ВДІКу зібралися найкращі продюсери Росії, аби сказати нам, викладачам, що ми погано вчимо студентів. Мовляв, не випускаємо професіоналів, які можуть за одну зміну зняти серію серіалу. І тут заходить режисер Марлен Хуциєв. Йому пояснили суть зібрання, він обвів продюсерів поглядом і сказав: "А ви розумієте, що ви - вороги народу? І народ вам за це обов'язково відплатить".
Молодь зараз - парнокопиті тварини, які замість нашого фільму "Летять журавлі" хочуть дивитися американський "Летять пелікани"
Продюсерське кіно в Росії - це новомодна вигадка. Уявіть, що продюсер заходить на знімальний майданчик до Андрія Тарковського та розповідає йому, де має бути камера і якого актора знімати. Живо уявляю собі фізичну розправу, яку вчинив би Тарковський - вбив би того продюсера, і ніколи про це не шкодував би.
Продюсери вважають, що знають потреби народу. А режисер, за їхньою логікою, має глядачеві догодити. Але мистецтво намагається вдовольнити сподівання Господа Бога, а не народу. Глядача не треба обслуговувати. Із ним треба розмовляти, інакше він перетворюється на дебіла.
Якось на Венеційському фестивалі подивився збоку на свою тусівку - режисер Бернардо Бертолуччі, оператор Вітторіо Стораро, режисер Мікеланджело Антоніоні та сценарист Тоніно Гуерра. Кажу їм: "Ні фіга собі компанія, давайте сфотографуємося разом!" Бертолуччі дав назву знімку: "Реліктові бойові слони, які нікому не потрібні". Це - трагедія кінематографу, який вирішив обслуговувати населення.
Ми надзвичайно щедрий народ - так просто викинули з голови сходи Ейзенштейна, фільми Довженка. Дивимося американське кіно та їмо поп-корн.
У 1980-х були популярні індійські фільми. Вирішив зняти кіно за цією моделлю: нехороший літній чоловік спокушає дівчину, вбиває її молодого коханого. Але була проблема: в індійських картинах багато співали й танцювали. Мені порадили: їдь у Ленінград, там співають і танцюють. Так я познайомився з Борею Гребенщиковим, Віктором Цоєм, зняв фільм "Асса". Потім виявилося, що я - великий прозорливий художник, який передчував зміни. Ні хріна я не передчував!
Треба вміти пояснити акторам, як висадитися на Місяць без космічного корабля
Джон МАЛКОВИЧ, 57 років, режисер, актор, продюсер. Вивчав екологію в університеті Східного Іллінойсу, США. 1976-го разом із друзями організував чиказьку трупу Steppenwolf Theater, в якій за два роки дебютував на професійній сцені. 1984-го вперше знявся в кіно - в стрічці "Місця в серці". Відтоді зіграв понад 70 кіноролей.
Я - щасливчик. Отримав так багато можливостей, адже народився в США після Другої світової війни, і в мене біла шкіра.
Не підозрював, що хочу бути актором. Зустрічався з дівчиною-актрисою, приходив забирати її з репетицій і відтоді все якось закрутилося. Але досі думаю, ким хочу стати, коли виросту.
Дуже часто насправді близькою тобі стає не та людина, з якою в тебе спільні погляди та інтереси. Наприклад, я знявся у Бернардо Бертолуччі в стрічці "Під покровом небес" тому, що ми з ним - зовсім різні люди.
Коли стаєш актором або режисером, можеш по-здоровому позбуватися багатьох емоцій.
Найголовніше, що має знати актор, коли працює над роллю - як дивиться на світ персонаж, коли прокидається зранку
Найголовніше, що має знати актор, коли працює над роллю - як дивиться на світ персонаж, коли прокидається зранку.
Театральний актор - це серфінгіст. О сьомій-восьмій вечора виходиш на сцену й чекаєш на хвилю. Більшість акторів помиляються, коли вважають, що хвиля - вони самі.
Люди припинили спілкуватися один з одним. Нещодавно був у Флоренції, де впродовж 4 годин довелося фотографуватися з різними людьми. І жоден не сказав мені: "Привіт, мене звати так-то, я з Мілана, працюю вчителем у школі". А мені дуже хочеться поговорити з кимось.
Якщо ти не можеш довіряти власним інстинктам, значить не маєш таланту.
Більшість режисерів тільки й знають, що кричати: "Мені не подобається робота камери". Та вони мають бачити не зображення в камері, а атмосферу сцени. Треба вміти пояснити акторам, як висадитися на Місяць без космічного корабля.
Люди мають дивитися кіно й плакати
Микита МИХАЛКОВ, 65 років, актор, режисер, сценарист. Першу роль зіграв у 14 років, перший фільм зняв у 28. 1994-го за картину "Натомлені сонцем" отримав Оскар у номінації "Кращий іноземний фільм". Голова Спілки кінематографістів Росії. В Одесу приїхав шукати локації для нової стрічки - екранізації оповідання Івана Буніна "Сонячний удар". Під час кінофестивалю просто неба показували стрічку Михалкова "Раба кохання", зняту в Одесі 1976-го.
Люди мають дивитися кіно й плакати, а вже потім - обмірковувати сюжет.
Ми власними руками відвернули глядача від вітчизняних фільмів. Коли кіно не користується популярністю у своїй країні - це ганьба. Із неї треба вибиратися. Люди скучили за своїм кіно. Коли ми випускали "Сибірського цирюльника", у Росії було 36 кінотеатрів. 30 копій фільму крутили там протягом чотирьох років. Ми зібрали 2,5 мільйона доларів.
Не треба культивувати погане кіно й називати його "артхаус". Ним оголошують неграмотні, бездарні, принижуючі людську гідність, не у фокусі зняті стрічки.
Сьогодні кіноринок диктують Сполучені Штати. З погляду смаку це погано.
Сьогодні кіноринок диктують Сполучені Штати. З погляду смаку це погано
Я можу шифрувати порожнечу й розповідати, що в мене є плани зробити велику програму українського кіно на Московському кінофестивалі, але це буде неправда. Ваше кіно в кризовому стані.
Приїхати в Одесу не складно. Важко поїхати звідси. Коли приїжджали обирати локації для зйомок "Раби кохання", бідолашний був наш адміністратор. Йому дали гроші на п'ять днів, а він не міг три тижні нас звідси вивезти.
Вдячний своїй дружині за терпіння. У жінки має бути своя справа - тоді вона не лізтиме у твої. І дружина, і діти зайняті кожен своїм ділом, я - своїм. Знаю, що жити зі мною - ворогу не побажаєш.
Чим запам'ятається другий Одеський кінофестиваль
Половина глядачів залишили до завершення прем'єру стрічки данського режисера Ларса фон Трієра "Меланхолія" 16 липня. Присутні засинали - показ почався о 23.55.
"Американським готом" замість "гостем" помилково назвав Джона Малковича арт-директор фестивалю Алік Шпилюк перед фільмом "Бути Стенлі Кубріком".
"І спину натурально ломило, і ноги набрякли, постійно нудило, - згадує російський актор Дмитро Дюжев. Він зіграв вагітного чоловіка в стрічці "Вагітний". Каже, так ужився в роль, що відчував, як у накладному животі ворушилася дитина: "Я стояв у коридорі, прихилившись до стіни, аж раптом один чоловік запропонував мені стілець".
Свій останній концерт дав гурт Esthetic Education 22 липня. Музиканти зробили живий саундтрек до фільму "Антена" аргентинського режисера Естебана Сапіра.
Просто неба на Ланжеронівських сходах щовечора показували фільми з програми "Одеська ретроспектива". Глядачі йшли з показів до закінчення - скаржилися, що їх кусають москіти.
1 
1
Комментарии