78-річний Олекса Віняр живе один на хуторі Качмарі.
— Ото! Гості в хату — а я у вапні, — виходить із літньої кухні пан Олекса. Він у смугастій футболці, на голові — чорний кашкет. Обличчя й одяг заляпані білилом.
Живе дід Олекса за чотири кілометри від села Соколя Мостиського району Львівської області. Решта качмарівців повмирали. Торік залишила цей світ і дружина діда Олекси Парасковія.
— Діти просять, щоб ішов до міста, — розповідає. — Маю двох доньок. Живуть за 30 кілометрів звідси. Але в Соколі моя Параска похована. Через день її на цвинтарі провідую.
Качмарі стоять у сосновому лісі. По обидва боки дороги, що веде до хутора, достигає ожина. Скраю за парканом з дерев"яних брусів ховається велике подвір"я діда Олекси. На сосні висить синьо-жовтий прапор.
— Повісив його, коли на вибори ходив, — каже гордо. — Голосував за партію Ющенка — хлопи біля сільради казали, що він за мир виступає. Але я не люблю політики, — зачиняє ворота на залізний засув. — Перед виборами навіть телевізор у сарай виніс, досі там тримаю.
Глиняна хата побілена жовтим. Двоє вікон закриті дерев"яними щитами. Перед будинком цвітуть мальви, на високих тиках росте квасоля.
На сосні висить синьо-жовтий прапор
— Ще моя покійна квіти садила. А я люблю, як квасоля цвіте, — каже. — Із зими ще 40 кілограмів старої лишилося. А навесні знов насадив, щоб цвіла.
У коридорі деренчить старий холодильник "Донбас", на ньому макарони в целофанових кульках. Стіни у вишитих рушниках. Ліжка застелені гуцульськими килимами. На старій шафі — керамічні лебеді.
— Небога в хаті порядок тримала, — каже господар, спершись на двері. Низом футболки витирає скельця окулярів. — Як пилюку витираю, все на місце ставлю, щоб Параска не злостилася. Коли померла, перебрався в літню кухню. Так більше порядку. Діти й онуки приїжджають раз на місяць. Маю п"ятеро: 21-річна Ліда — найстарша. Далі Андрій, Богдан, Олег, — загинає пальці, — і Наталя, найменша. Їй 15.
Навпроти хати — глиняна літня кухня. Під грушею на столі розкладені тарілки, ложки, металеві каструлі. До стіни притулені старі пожовклі ікони.
— От надумав стіни побілити, — ділиться дід Олекса. — Люблю, щоб свіжий запах був. Може, вам борщу насипати? Або макаронів із молоком зробити?.. Ну, то пийте каву, — виносить з хати горнятка з розчинною кавою й вафлі у глибокій тарілці. Закурює цигарку "Прилуки". — Знаєте, я її цілими днями пив би. А їсти люблю борщ і горохову зупу. У неділю голубці з бульбою робив. За хлібом їжджу до Мостиська, бо в Соколі — дорого. До поїзда вісім кілометрів пішки йду.
А спите добре?
— Як забитий! Нароблюся так, що очі самі злипаються. Маю городу 30 сотих. Треба й дерева з лісу притягти, дров наколоти. Діти намовили корову продати. Трохи ноги болять, — каже винувато. — 12 років тому штучний клапан мені в серце поставили. Жінка як за малим ходила. Правду кажуть: "Хто хворий? Чоловік. Хто помер? Жінка".
Дружно жили?
— Душа в душу 44 роки. Дав би Бог усім так. Параска від мене на дев"ять літ молодша. Жила по-сусідству. Файна дівка була, отакі коси мала, — показує рукою собі на коліна. — Усюди разом ходили — на город, до церкви, на роботу до Львова їздили. Я в кузні на "Сільмаші" робив, а Параня — в депо. Усі до копійки гроші їй віддавав. Другі хлопи на горілку ховали, а Параска, бувало, мені сама до вечері наллє.
Скільки колись тут хат було?
— Більше двадцяти. Хлопці навіть футбольну команду свою зробили. Весело було. Ходіть, я вам паперівок натрушу, — зривається. Веде у великий сад за хатою. Трава між деревами рівненько покошена.
Самі косили?
— А хто ж? О п"ятій ранку почав, а доки сонце зайшло — було по роботі. Сад колись удвічі більший був. Половину комуняки викорчували — за те, що в колгоспі не робив. Я у Львові був, приїхав, дивлюся — півсаду нема. Упав на землю і закричав, що повішуся, якщо весь понищать.
Дід Олекса лізе на дерево, трусить. Збирає яблука в полотняну сумку.
— Приїжджайте у вересні на празник Матки Божої, — каже. — Тоді ренета достигне. Я пиріг із яблуками спечу.
1928, 28 лютого — народився на хуторі Качмарі, Львівщина
1949–1954 — служив у Білорусії
1960 — одружився з Парасковією
1964, 1967 — народилися донька Ганна, Ольга
1957–1988 — коваль Львівського заводу "Сільмаш"
2005 — померла дружина
2 
1
Коментарі