Гостей скульптора Миколи Голованя, 63 роки, біля його дивного палацу зустрічає собака з цуценятами.
— Це Юлька, — каже пан Микола. — Підібрав її на вулиці — пожалів.
Юлька крутить хвостом. Господар дає їй печиво.
Довгий паркан довкола будинку прикрашений камінними русалками і драконами. Замість воріт у ньому поки що — діра. Обабіч стоять два камінні леви. На подвір"ї — купи каміння, піску, глини і накриті целофаном скульптури. Я впізнаю Божу Матір, у голубому. За обійстям шумить річка Стир.
Ось уже 26-й рік, як пан Микола зводить у Луцьку "дім з химерами". Подивитися на це диво приїздять навіть іноземні туристи. Двоповерховий палац увесь витесаний із каменю, на даху — камінні царівни та янголята.
Заходимо до кухні. На підлозі лежить прикрита целофаном фігура.
— Роблю пам"ятник Миколі Куделі, — пояснює. — Це єдиний політв"язень, який колись вижив у Луцькій тюрмі. Пам"ятник замовили його дружина і син — на могилу.
Дім пана Миколи поки що не жилий. Скульптор тільки працює у ньому, а родина мешкає у приватній квартирі, кілометрів за п"ять звідси.
Дзвонить телефон.
— Алло! Томочка, зараз уже буду йти, — відгукується господар. — Це дружина, — пояснює. — За сином сумує, Миколою. Він недавно помер, — тяжко зітхає. — То я її підтримую, то вона мене... Поїхав недавно у Львів, — продовжує. — Ішов по бруківці, і раптом здалося, що син зі мною. Приїхав і одразу узявся до роботи. Мушу нарешті закінчити дім.
Кухня слугує зараз майстернею. У ній — великий камін. На стелі — сплетіння жіночих і чоловічих рук із келихами. На дерев"яних поличках — металеві кружка й миска, порожня пляшка з-під вина та оголені жіночі фігури.
— Колись я захоплювався легкою еротикою, — каже він. – Це було на початку 80-х. У КДБ кілька разів викликали, розпитували, навіть майстерню закривали.
Колись я захоплювався
легкою еротикою
Присідаю за широкий дубовий стіл. Господар знімає еластичні бинти із зап"ясть. Пояснює, що носить їх, аби не потягти рук. Не знімаючи брудної спецівки, обережно ставить чайник на каву. На столі — чорний хліб, печиво і майонез. Каже, що сам готує обіди. Поряд, на дубовій лаві, лежить купа ескізів.
— Іноді я боюся і білого паперу, і глини, — зізнається. — Багато розікрали тут, розбили, — скаржиться. — Район поганий, понад річкою вештаються п"яні. Половина енергії, яку вклав у цей будинок, у пісок пішла. Спочатку мене не злюбили: думали, може, комусь дачу зводжу.
Він устає із-за столу. Знімає черевики, які сушив на каміні.
— У вас ніхто не хотів купити цей будинок? — запитую.
— Ще й гроші великі пропонували! — сміється він. — Але продавати я його не збираюся.
1943 — народився у Луцьку
1971 — одружився з учителькою англійської мови Тамарою
1972 — народився син Микола
1975 — облаштовує парк імені Лесі Українки у Луцьку
1976 — народилася дочка Наталка
1980 — починає будувати"дім з химерами"
1998 — народився онук Миколка
2002 — пан Микола вийшов на пенсію
2005 — помер син
2 
1
Коментарі