Ексклюзиви
Понеділок, 10 грудня 2007 15:30

Тамара Сосновська 25 років в інвалідному візку

Автор: фото: Галина ВАКАР
  Мешканка міста Кам’янець-Подільський на Хмельниччині Тамар Сосновська з помічником Анатолієм, який працює в товаристві інвалідів
Мешканка міста Кам’янець-Подільський на Хмельниччині Тамар Сосновська з помічником Анатолієм, який працює в товаристві інвалідів

У 72-річної Тамари Сосновської 25 років паралізовані ноги. Вона живе в Кам"янці-Подільському Хмельницької області, очолює місцеве товариство інвалідів.

Із жінкою зустрічаємося в її кабінеті. Сосновська — в інвалідному візку, на голові темно-руда перука, на шиї висить мобільний телефон-"розкладачка". Худі ноги в теплих мокасинах. На столі кілька папок і темні окуляри.

— Мушу носити, — бере окуляри до рук, — бо світло мені поражає сітківку очей, — повіки в Сосновської червоні й низько опущені на очі. — Лікарі казали, що катаракта. А торік виявили рани на роговиці. Ерозіями в мене покритий стравохід і шлунок, постійно сиджу на дієті, — жінка говорить тихо. Голос хриплий.

Питаю про хворобу.

— Я працювала викладачем харчового технікуму, захворіла на грип, — згадує Тамара Георгіївна. — Мене послали в Ніжин і Білу Церкву перевіряти практику в студентів. Була осінь, різко похолодало, я одягла короткі чобітки, тоненький плащик, капронки і спідницю. Грип дав ускладнення, піднялася температура, ангіна, нежить. Лікарі ставили неправильні діагнози, казали, що ревматизм. Боліло ліве коліно і права рука. Медики й досі не знають, яка саме інфекція поражає мої суглоби і як її лікувати. Мені викручує руки, ноги, коліна, їх боляче вирівнювати. Зараз я навіть не розгинаюся. А пальці в мене наче зацементовані.

Лікарі досі не знають, яка інфекція поражає мої суглоби і як її лікувати

Її короткі пальці викручені вбік. Нігті нафарбовані світлим лаком.

Тамара Георгіївна удвох із чоловіком Євгеном Ромуальдовичем мешкають у трикімнатній квартирі в центрі міста. Сини Олександр та В"ячеслав мають свої сім"ї. Старший  живе в Білорусі, молодший — у Дніпропетровську.

— Я вийшла заміж через 20 днів після закінчення школи, Геннадій був секретарем військової частини, — згадує Сосновська. — На весіллі була в позиченій сукні, а на ноги взула мамині туфлі. Чоловік любить мене більше, ніж я його. Усе мені пробачає, готує, пере. Але не дарує подарунків.

Тамара Георгіївна згадує батьків. Георгій Іванович Карменний працював у НКВС, Віра Павлівна — в госпіталі.

— Мама вийшла заміж у 16 років, у 22 вже мала троє дітей. Коли почалася війна, нас вивезли у Сталінабад. Коли звільнили Кам"янець-Подільський, вернулися додому. Нам дали бумагу, що батько пропав безвісти. А йому сказали: ми загинули. Насправді, тато попав у полон. Утік звідти, але його виключили з партії, зняли офіцерські лички й відправили у штрафний батальйон рядовим. Батько утік і звідти. Його приютила Марія. Тоді дівчат забирали у Німеччину, не брали лише вагітних. Тому вона завагітніла від батька. Але тато в неї довго не затримався, пішов до іншої — Олени Станіславівни. Її батько завідував продовольчими складами в німців. Олена тримала нашого тата біля себе погрозами, що інакше видасть його. У той час у Марії народилося двоє близнюків, — прокашлюється Сосновська. — До нас батько вернувся через три роки. Мама знала, що він ходив до тьоті Лялі, я так називала Олену Станіславівну, і страшенно ревнувала його. Він жив по черзі — то в нас, то в тьоті Лялі.

Віра Павлівна мала ще два шлюби.

— Але мама нікого не любила, — запевняє Тамара Сосновська. — Старший лейтенант Олексій Ільченко жив з нами три роки. Він приносив супи, крупи. Із рідних у нього була лише мама. Вона жила окремо, просила, щоб ми забрали її до себе. Моя матір сказала, що не хоче нічиїх мам. Через це Олексій нас покинув, на прощання написав записку: "Знайди собі ще такого дурня, щоб годував чужих дітей і відмовився від своєї мами".

Кілька років мати прожила на Кубані із підполковником і кандидатом наук Деркачем Іваном Міновичем, — веде далі Сосновська. — Він працював у науково-дослідній станції, мав машину "победа". Зі своєю попередньою дружиною розлучився через смерть єдиного сина. Іван Мінович організовував "добровольців" і відправляв їх на передову. Якось він не подивився у список із прізвищами і підписав бумагу, де був його 18-річний син. Коли той загинув, його дружина оглохла і вигнала Івана Міновича. У мами був дім, машина, але не було любові. Деркач казав, що вона лягає до нього в постіль з огидою. Після його смерті матір знову зійшлася з батьком. Разом вони були 15 років, але ненавиділи одне одного, жили в окремих кімнатах. Коли тата не стало, мама почала хворіти і через півтора року теж померла.

1935, 20 вересня — Тамара Карменна народилася в м. Кам"янець-Подільський на Хмельниччині
1954 — одружилася з Євгеном Ромуальдовичем, викладачем в індустріальному технікумі
1956 — народився син Олександр
1960 — закінчила фізико-математичний факультет Кам"янець-Подільського педагогічного інституту
1961–1982 — працювала викладачем у технікумі харчової промисловості
1962 — народився син Святослав
1975 — захворіла на грип
1982 — сіла в інвалідний візок
1992 — голова міськрайонного товариства інвалідів
2000 — вручили відзнаку "Честь і шана". Це найвища нагорода в Кам"янці-Подільському

Зараз ви читаєте новину «Тамара Сосновська 25 років в інвалідному візку». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода