Два роки тому Росія розв'язала повномасштабну агресію проти України. Ворог планував за кілька днів захопити Київ та змусити нас капітулювати. Однак кремлівський задум зруйнували українці, які згуртувалися і дали відсіч агресору.
За час великої війни активні бойові дії велися на Сумщині, Харківщині, Чернігівщині, Київщині, Миколаївщині, Херсонщині, Запоріжжі, Луганщині та Донеччині. Нині вони продовжуються на півдні та сході нашої держави. Росіяни тиснуть не рахуючись із втратами. Тому чимало воїнів закликають українців знову згуртуватися, як у перші дні повномасштабної війни. Переконують: тільки так ми зможемо вистояти та перемогти росіян.
У річницю великої війни кореспондентка Gazeta.ua поспілкувалася з військовим ЗСУ Павлом Долинським із позивним "Удав". Він захищає Україну ще з 2014-го. Розповів про зміни у війні за останні два роки, імовірні плани росіян, бої, мобілізацію та сказав, що нам потрібно для перемоги.
Треба було взяти висоту, щоб хлопцям було трохи легше утримувати позиції в самому Донецькому аеропорту, - згадує на початку розмови бої на сході Павло Долинський. - Потрапили в засідку. Двоє моїх побратимів із "Правого сектору" загинули, втрати отримала й 95-та бригада. Стрибнув з БТР, щоб допомогти побратимам, але вони, на жаль, були мертві. БТР пішов вперед, а я залишився на полі бою сам. Уже відстрілюючись виходив на прострілених ногах, із простреленою спиною - отримав чотири кульових, вісім осколкових і контузію.
У будь-якій критичній ситуації в Україні нас завжди рятує консолідація патріотично налаштованого народу. На жаль, це не стосується всіх, а тільки 5-7% суспільства. Якщо помічаєте, що навколо багато таких людей - це чудово, адже це означає, що ви знаходитесь в правильному оточенні. Але не всі такі. Якщо ми підемо в бізнес-центр, театр, нічний клуб, кафе, тобто змінимо коло спілкування, то побачимо, що багато хто байдуже ставиться до ситуації в країні. Якби було більше правильно налаштованих людей, які готові витягувати державу, відбудовувати її - було б швидше і простіше.
Для українців перші дні повномасштабного вторгнення стали хаосом. Більшість була дезінформована. Тобто ті, хто мав досвід з 2014 року, розуміли, що наступ от-от почнеться. Але засоби масової інформації доносили інформацію інакше. Через це українці не знали, як і що робити - тому стояли черги, затори.
Через ускладнення ситуації з цивільними були проблеми і у військових. Одразу згадую проспект Перемоги, коли стояли затори, а важка техніка намагалася виїхати в Житомирському напрямку, щоб уже приймати бої і ставати в оборону. З військовими все було зрозуміліше, адже ми готувалися до цього.
Бої були тяжкі, попри розуміння військовими всієї ситуації заздалегідь. Ми не очікували, що будуть прямо такі звірства з боку росіян. Ми заходили, відбивали території - і чули всі ці жахливі історії. Бачили на власні очі наслідки російського наступу.
Війна - це багатофакторна й мінлива ситуація. На її перебіг впливає багато чинників. Успіхи українських захисників у перші місяці можна пояснити не тільки тим, що росіяни не зовсім розуміли ситуацію. Короля робить свита, і якщо керівнику ворожої країни доносили інформацію про те, що тут росіян очікували, то фактично - це було не так.
Якась частина населення держави, попри вже десятирічну війну, очікувала окупанта. Але далеко не всі, тому росіяни отримали спротив і те, на що заслуговували. Нам допомогли погодні умови і ще багато факторів. Це не зводиться тільки до того, що Росія недооцінила обставини.
Ворог і зараз продовжує виправляти свої помилки
Війна розвивається й надалі, а ми біжимо у гру наввипередки. Якщо робимо один хід, то супротивник робить інший, але вже з поправкою на наші дії. Так створена війна, а ворог і зараз продовжує виправляти свої помилки. Цьому нас вчить історія багатьох країн, бо Росія переважно живе від війни до війни. Щоб народонаселення не звертало увагу на свої проблеми, управління цієї держави завжди створює якогось зовнішнього "ворога". У даному випадку вони знайшли супротивника в нас.
Здатність Росії виправляти помилки ми можемо побачити на прикладі Чечні. Перша кампанія - врахування помилок, друга кампанія - і так далі. Не можна сказати, що росіяни тупі, бо це неповага до ворога, що є найбільшою помилкою. Ти розраховуєш, що супротивник слабкий і не готовий до багатьох його ходів. Тому Росія як організм - постійно розвивається і вчиться. Треба робити те ж саме, але у два рази швидше і якісніше.
Для мене повноцінна війна - це повністю сформована стратегія проти ворога. Ми не можемо мірятися людською силою, бо чудово розуміємо, що нас набагато менше. Тому треба шукати сильні сторони в дипломатії, техніці, програмному забезпеченні, але точно не в людських ресурсах. У них гине гірше населення, а у нас - найкраще.
Будь-яка операція, особливо така масштабна як контрнаступ, має проводитися за черговістю дій авіації, артилерії, а потім вже - зачистка за рахунок людської сили. У нас немає настільки багато боєприпасів, літаків, людей. Ми не можемо отримувати таку кількість озброєння, яка потрібна, від наших партнерів. Це основна причина, мабуть, чому не вдалося минулого року здійснити успішний контрнаступ.
Ворог дуже якісно укріплює, бетонує усі свої зайняті позиції. Це буде впливати, на мою думку, на наш контрнаступ. Бо вибивати супротивника з поля це одне, а з укріпрайонів без авіації і артилерії - надскладно. Звичайно краще, щоб ми мали свої укріплення, адже це набагато би зменшило втрати.
Мені шкода, що так сталося з Авдіївкою. Будь-який вивід із майже закритого кільця - це завжди втрати. У 2014 році також брав участь у звільненні Авдіївки і бачив очі людей, що втратили надію. Повернувся туди вже у 2021-му на запрошення друга Дмитра Коцюбайла "Да Вінчі", щоб отримати нагороду міста. Тоді бачив, які люди були щасливі, обнадійливі і з планами на майбутнє. І знову у 2024 році події повторилися - для мене це дуже болісно.
Ворог буде намагатися просуватися вперед. Ми маємо розуміти, що Росія як система спалила вже всі мости. Замість розбудови своєї країни з великими ресурсами, зокрема інтелектуальними, вона створює стратегію зовнішнього ворога, знаходячи його в сусідніх країнах, які росіяни, на їхню думку, можуть подолати. Але чомусь на Китай вони не дуже хочуть сунутись. Тому окупанти до останнього будуть просуватися будь-якими способами. Питання не втому, чи вони розслабились, а в тому що нам не можна розслаблятися в жодному випадку.
Для ворога Київ - вишенька на торті
Стратегічно у питанні повторного наступу на Київ ми маємо сподіватися на краще, але розраховувати на гірший варіант. Наше керівництво має розробити план на такий випадок, його не треба відкидати. Якщо спробували один раз, то що їм заважає зробити це вдруге? Для ворога Київ - вишенька на торті. Росія переслідує мету знищити історію України як держави, а осередок її створення починається з Києва. Тому вони в жодному випадку не відступляться від того, щоб захопити столицю.
Найбільше завдання України на найближчий рік - розвиток військової промисловості. Війна триває вже 10 років, але ми не бачимо масштабного виробництва власного озброєння державою, а тільки з боку приватних ініціатив. Також варто направляти зусилля на дипломатичні відносини з нашими партнерами. Важливим є розвиток економіки, адже це - забезпечення людей, які повернулися з війни, залучення нових інвестицій. Так ми зможемо повернути в країну тих, хто виїхав за кордон.
Людину не можна примусово загнати на війну. Це не працює. Найбільші успіхи, для порівняння, у нас були у 2014 році, коли майже закрили питання на сході України силами мотивованих людей, у яких іноді не було ні гарантій, ні забезпечення. Бійці мали на меті тільки перемогу. Багатьох із цих людей вже немає в живих.
Той самий успіх ми мали і в 2022 році, бо українці морально мобілізувались. Відновилося волонтерство, люди масштабно пішли на фронт, бо треба було воювати. Наразі на рівні держави немає мобілізаційної ідеологічної складової.
Я б не хотів воювати пліч о пліч з людиною, яка не має на рівні свідомості бажання перемогти, розбудувати Україну й забезпечити краще майбутнє для своїх дітей, а хоче тільки вижити. Це теж правильно, але ми маємо розуміти, що є більша мета. Ідеологічна кампанія в мобілізаційній історії дуже важлива.
Нам не вистачає техніки. Тягатися з країно, що має втричі більше населення, ніж ми, невдячна справа. Ми не повинні жертвувати людьми. Наших захисників - моїх побратимів і посестер, які покинули своє життя, поставили його на паузу - треба поважати. Залізяччя коштує набагато менше порівняно з людським життям. Без техніки контрнаступ неможливий.
З історії очевидно, що все йде по спіралі. Будь-яка війна закінчується домовленостями. Головне для України - не поступитися своїми інтересами, бо земля вже занадто окроплена кровʼю її найкращих синів та дочок. Якщо ми поступимося, то задля чого все було - 10 років війни, і це тільки за нашу історію.
Ідеологічна система, яку ми називаємо Росія, - це не Путін. Не лише в ньому проблема, а в самих людях. Війна триває насправді вже триста років. То для чого ми боремося, якщо з такою легкістю дозволимо здавати свої території. Питання не в часі, а в спроможності досягти наших основних цілей - так має закінчитися війна.
Коментарі