Олеся, Ганна, Ігор, Роман, Андрій, Тарас, Галина, Ольга, Петро, Уляна, Вікторія — діти 48-річної Марії Явної. Старшій Олесі — 29 років, молодшій Віці — 11. Велика сім"я живе у селі Паланки Яворівського району. Від траси до старої хатини — кілометр. На тлі сусідських двоповерхових особняків хата пані Марії геть непримітна.
— Та вже заходьте, раз прийшли, — зустрічає господиня. — Але то нема про що писати, — чорний піджак на ній аж обвисає. Темна блузка і зав"язана на підборідді хустка підкреслюють худорбу. — Не вcтигла навіть переодітися. Як прийшла з роботи, то зразу до хліва, бо корова здихає, — бідкається вона. — Вночі телилася: теля здохло, а вона ледь тепла. Вже й ветеринара викликали. Не поміг. І продати її на м"ясо я тепер не годна, бо ліками наколота.
У темній стайні видно корову, яка лежить, накрита якоюсь капою. Стогне. Біля неї порається замурзана жінка.
— То сестра моя молодша, Олександра, — пояснює Марія. — Прийшла помогти. Вона мені колись дітей няньчила. Своїх не має, заміж не вийшла. Тепер за онукою Мар"янкою дивиться — старшої моєї, Лесі. Мар"яна її називає бабою. А Леся в мене молодець! Віддалася до Рудного за Львовом. І вже другий раз вагітна.
Із хати виходить висока вагітна жінка у спортивному костюмі й у туфлях на низькому ходу.
А ви скільки дітей хочете? — питаю у Лесі. — Як мама?
— Жартуєте? — сміється вона, тримаючись за низ живота. — Ну може, якби грошей було багато... А так і двох вистачить. Чоловік мій на будівництві працює, а я в декреті. Мар"яна тільки підросла: чотири роки скоро буде, — показує на біляву дівчинку, яка енергійно вибирається на сперту до хати драбину. Поруч, на фірі, лежить на животі ще одна дитина. Руками підперла голову, перебирає ногами.
За кілька днів до смерті мали пенсію виписати
— То Вікторія розложилася, роботи не має, — невдоволено пояснює Марія. — Вона завжди молоко на дачі носить. По дві з половиною гривні за півтора літра. Он скільки тут панів живе! — махає рукою. — Ми шо? Хатина нещасна, кінь, корова, пара курок. Трохи землі... А то всьо — підприємці. В одного моя дочка працювала — чіпси пекла, тепер пішла на другу роботу. Інша донька пече торти у Львові, булочки. Сини на будівництві, по всій області підробляють. Найстарший, Ігор, у Москву на заробітки їздить. Діти роблять на дітей.
А де чоловік ваш?
— Умер... Рак легенів мав, трохи пив. Але робив до останнього, — відвертається.
— Вона пенсії за нього не вибила! — голосно гукає сестра Марії зі стайні. — За кілька днів до смерті Андрієві мали пенсію виписати. А вона тримає всі документи в хаті — боїться, сама не знає чого. Сусіди пальцем показують, а вона лише мовчить.
— Сміються, що я стільки понаплоджувала... — бурмоче Марія, опускаючи голову. Носком чорного черевика креслить на землі риски. — А то Бог так дав. От одного сина — Андрійка — вже нема, — сумно продовжує. — Тоже помер. Нецікаво так стало...
Що сталося із сином, розповідати жінка не хоче. Каже, краще говорити про живих.
— Старші дві доньки заміжні. А сини всі холостяки. Одному вже 25, а женитися ніяк не хоче. Вже мала би невістку, — Марія вперше посміхається. Зуби є через один. — Та най би трохи розходилися по своїх сім"ях. Бо тісно всім на купі... Хочете подивитися, де спимо?
У хаті — дві кімнати, кухня, ґанок і коридор. Стіни помальовані вапном, двері — білою фарбою. Підлога де-не-де протерта до голих дощок. На ґанку стоять накритий клейонкою стіл і кілька табуреток. У кутку — старий низенький холодильник.
Сини всі холостяки
— Усі тут спимо, — відчиняє двері у спальню. Три ліжка зсунуті докупи. Поряд ще два. Зверху порозкидані подушки, кілька ковдр. — Але вже вміють накапарити! — господиня швидко згортає все докупи. — Тут є телевізор, то всі пхаються в одну кімнату. В іншій спати не хочуть.
Маленький кольоровий телевізор стоїть на єдиній тумбочці. До ніг господині припленталося руде кошеня. Вона відганяє його.
Туалет — надворі. Ванни в сільській хаті немає. Коли тепло — миються на подвір"ї в балії, коли холодно — у хаті. Воду беруть з криниці. Перуть на вулиці.
— Пральні машини так скоро ломляться, — скаржиться жінка. — Мала стару, то мотор згорів. Тепер руками треба прати. Добре, що старші самі обпираються.
Їсти ви варите?
— Як коли. Маю такий баняк на десять літрів, — сміється, прикриваючи рота. — Зупа з фасолі чи гороху йде добре. І бульбу люблять. Яйця і не бачу: все з"їдають діти. А макарони, гречка — в писок коле. Не хочуть, най не їдять! Бо на них не накупишся. Скільки тої зарплати? Я на пошті роблю, листи розношу. 200 рублів і пенсія за дітей — 380. Йой, та вже не питайте, бо корова зараз точно здохне, — Пані Марія вибігає з хати.
1958 — народилася в селі Поланки на Львівщині
1975 — пішла працювати на Львівський конвеєрний завод
1977 — вийшла заміж за Андрія. Народилася перша донька Олеся
1995 — народилася остання дитина Вікторія
1999 — родина Явних відгуляла перше весілля. Заміж вийшла донька Ганна
2001 — помер син Андрій
2 
1
Коментарі