Із 37-річним Романом Белеєм ми зустрілися у чорному БМВ. Авто припаркувалося біля оперного театру у Львові.
— Він у машині, — каже чоловік у темному костюмі, що рушив мені назустріч.
За лічені секунди, наче по команді, з БМВ вийшло четверо стрижених молодиків. Усі чемно вітаються і відходять убік. Один відчиняє задні дверцята і жестом пропонує мені місце. Роман сидить у самому кутку. Він коротко стрижений, де-не-де видніється сивина. На вилозі чорного костюма у вузьку смужечку прикріплений значок із зображенням Ісуса. Зі львівської "тридцятки", де відбував 12 років за вбивство, його випустили кілька днів тому.
Свою першу картину Роман намалював на стіні в камері житомирської тюрми. З маленької листівки перемалював трагедію корабля "Титанік".
— Я писав листи в одну школу на біблійну тематику. Якось вони мені вислали того "Титаніка". А зі мною художник Сергій сидів, старший чоловік. Я його попросив намалювати це на стіні, бо сам не вмів навіть олівця в руках тримати, — розповідає Роман. — Тоді ж мені приснився дивний сон. Наче я в супроводі ангела йду до якогось майстра і хочу сам завершити ту картину. А замість неї він приносить мені якусь шкатулку з цифрами від 1 до 10. Каже: "Вибирай, яку хочеш". Я взяв усі. Потім ангел сказав, що це були різні таланти. Тобто тепер, до чого не візьмуся, все вдаватиметься. Після того я наказав зекам із камери зібрати сигарети і продати офіцерові за акварелі. Мене всі слухали. Так ми почали малювати на стіні — перше Сергій, потім я.
А хто вам дозволив? — питаю.
— Бог, — робить довгу паузу. — Ніхто не смів перечити, бо кожен думав, що якийсь великий начальник дав дозвіл. А нашого командира я вмовив сам. Сказав, що ремонт у камері заодно зробимо. Після "Титаніка" почав малювати ангелів, образи. За шість місяців камера перетворилася на маленьку капличку.
Коли ж перевели з Житомира до Львова, почав будувати скинію. Це святе місце, куди ходять тільки священики. А була лише одна пуста стіна, до якої можна було домурувати кімнату. Помагали рідні — надсилали цеглу, цемент. Половина потрапляла до мене, решта — охоронцям. Потім це все розмальовував. Три роки на все пішло.
Ходите туди молитися?
— Ні, не маю доступу. Та й часу мало. Будую у Самборі храм. Уже маю макет, ділянку. Скоро почнеться робота.
Це ваші друзі? — показую у вікно на хлопців, які повиходили з машини.
— Так. Зустрічали з тюрми.
А дівчина, дружина?
— У мене нікого немає. Сім"ю не заводив і не планую.
Роман говорить не дуже чітко, ковтає склади.
Прокуророві 20 штук за мене пропонували
— Колись я займався рекитьорами, не давав їм над людьми знущатися. У мене була своя групіровка.
Скільки чоловік?
— Та то неважливо.
Десять чи сто?
— Скажу лише, що на день народження до мене приїхали 53 машини.
То чим ви всі займалися до ув"язнення?
— Допомагали людям. До мене зверталися ті, хто не хотів іти в міліцію. Бувало, автомобіль комусь украли, то ми його шукали своїми шляхами.
Видно, що Роман не хоче про це розповідати. Опускає додолу очі, бавиться мобілкою "Нокіа".
— Я людей лікую, — додає зненацька. — Першою була одна паралізована дівчина із Самбора, ще у 90-х. Дав їй води напитися з колодязя, над якою помолився. А її сестра змастила все тіло тією водою. І над фотографією молився багато. До мене потім часто люди приїжджали. Мені тоді тільки 20 стукнуло. Один священик казав, що у мене велике майбутнє лікаря. А потім я у тюрму попав...
Зараз Роман живе у Самборі з батьками.
— Вони добре живуть, любляться. Маю сестру Світлану — працює бухгалтером, і брата Василя. Певно, його знаєте, він у Львові депутат. Чесно кажу, навіть не знаю, як так сталося, що я попав у тюрму. Бачите, сім"я нормальна. Просто більше не міг дивитися на весь той бєспрєдєл, порядок хотів навести. Потім заважати почав іншим групіровкам, і мене підставили. Купив мотор до "москвича", а він був крадений. На ранок міліція — тут як тут. Пов"язали. Мені тоді 18 було.
У Романа дзвонить телефон. Крутить його, не знає, як увімкнути.
— Модель нова, ще не звик, — пояснює. — Та й тільки тиждень на волі.
За крадений двигун Романа Белея посадили на два роки. Навчання у 23-му училищі на кранівника так і не закінчив. Вийшовши на волю, вдруге потрапив у в"язницю за вбивство рекетира. Його імені Роман не називає.
— Зібралися ми якось біля річки, бавилися собі. Чоловік 30 тоді було. Добре випили, а потім у мою машину один старший чоловік підкинув ножа та гранату. І намовив мене іншого провчити трохи. Я й гадки не мав, що він його різати захоче. Глупа ніч була. Від"їхали трохи від усіх, і той старий дав йому ножем по сонній артерії. Моментальна смерть. А потім це мені приписали.
Убитий був авторитетом?
— Ні, рекетьор звичайний. Шістьорка.
Невже ніхто з друзів не міг витягти вас із в"язниці?
— Не могли, — зітхає. — Прокуророві 20 штук за мене пропонували. Не погодився.
1969 — народився у Самборі Львівської області
1986 — пішов учитися на кранівника
1990 — уперше сів за ґрати, за крадіжку
1994 — ув"язнили за вбивство
1999 — навернувся до Бога
2006 — після 12 років тюрми вийшов на волю
2 
1
Коментарі