"Щоб ти сто років був здоровий", — каже Борис Олійник, 70 років, обнімаючи 74-річного Роланда Франка.
Вони зустрілися на презентації книжки Тамари Гундорової "Невідомий Іван Франко". Проходив захід у приміщенні інформаційного агентства "Укрінформ", на вулиці Богдана Хмельницького.
Роланд Тарасович запізнився на півгодини.
— Спочатку ж казали, що в Українському домі все відбуватиметься, я там був о пів на одинадцяту, як зазначали, — виправдовується.
— Йшов сюди з однією жіночкою, — розповідає далі. — Вона до мене: "Кого ви мені нагадуєте, чи не Дмитра Павличка часом?" — "Ні, я не Павличко", — кажу. Вже як прийшли сюди, вона вигукнула: "Як я могла вас не впізнати?".
Роланд Франко — єдиний прямий нащадок Івана Франка по чоловічій лінії. Він онук по середньому синові поета Тарасу. Старший син Каменяра Андрій помер у 26-річному віці від сердечного нападу. Молодший Петро був інженером-хіміком. Коли почалася війна, його з іншими вченими нібито евакуювали зі Львова, після чого їхній слід загубився назавжди.
На фуршеті після презентації книжки Роланд Тарасович з"їв кілька канапок із сиром, запив їх мінералкою. І поки виголошували черговий тост, непомітно попід стіною прокрався до виходу.
Тільки не беріть на роботу євреїв і галичан
— Там дружина чекає, картоплю треба копати. Непереливки мені буде, якщо запізнюся.
Присідаємо на лавку на подвір"ї. Він пояснює, що збирається разом із на п"ять років молодшою дружиною Аллою Петрівною їхати в село Красна Слобідка під Обуховом на Київщині.
— Там хата після Аллиної матері зосталася, не кинеш же, — каже. — Крім того, що город обібрати, вже й не лишилося ніякого хобі. А раніше у футбол грав, плавати любив.
На краєчок лавки присідає пані в чорній кофтині і брюках. Підкурює дамську сигарету і питає:
— А ви Ролан чи Роланд?
Франко повертається до неї:
— Роланд, як у "Пісні про Роланда". У нас в родині вже було двоє дівчат. На хлопця чекали шість років. Коли я народився, батько на радощах назвав мене на честь свого улюбленого героя.
Кажуть, що ваша старша сестра Зиновія незадовго до смерті написала статтю, де обвинуватила вас у зраді франківству. Нібито через те, що розмовляєте з дружиною російською.
— Мені справді майже все життя доводилося говорити російською. Та й дружина у мене з Донбасу. Зараз викладає французьку в Дипломатичній академії й Інституті міжнародних відносин. Якось гуляв, бачу — дівчина гарна сік п"є біля гастроному. Познайомилися. Вона тоді була студенткою Інституту іноземних мов. Потім переїхала до нас. Я майже весь час працював, їй доводилося вільний час в основному з моїм батьком проводити. Він її українську мову так відшліфував, що коли я в посольстві працював, мені казали: "От Алла Петрівна відразу видно, що з Галичини. А ви звідки? — Роланд Тарасович сміється. — Поки не був одружений, разом із сестрами жили в батьківській квартирі на Володимирській, і все було нормально. А коли обзавівся родиною, із Зиновією справді всілякі неприємності виникали, тертя. Після того, як роз"їхалися, майже не бачилися. Прийшов тільки на її похорон. А от з її чоловіком, Павлом, дотепер спілкуюся. Йому 84 роки, але він тримається молодцем, викладає в політехнічному. У прекрасних стосунках ми і з Андрієм — сином Зиновії. Він викладач математики в університеті, торік захистив дисертацію.
Жива ще одна сестра Роланда Тарасовича — Дарина.
Про Андруховича чув, але не читав
— Вона одинока жінка, досить специфічна у своїй поведінці, — каже він. — Живе у батьківській квартирі, на мізерну пенсію. Родини власної не мала ніколи. Все життя пропрацювала в редакції "Української Радянської Енциклопедії".
Ваша родина отримує якісь кошти за авторські права?
— Ніколи, нічого. Моя двоюрідна львівська сестра Віра колись намагалася порушувати це питання, однак одержала тільки разову допомогу. В радянські роки практикувалося так: через 15 років після смерті письменника спадкоємці не мають права претендувати на будь-що. Якщо не помиляюся, якісь гроші ще в УРСР одержувала дружина Івана Яковича, моя бабуся Ольга.
Ви пам"ятаєте її?
— Вона була хворобливою, до неї не радили заходити. Після смерті сина кілька років лежала в психлікарні. Займала дві кімнати в будинку. Пускала до себе тільки мою матір Катерину, що за нею доглядала. Якось приїхала Ганна, а бабця їй каже: "Ти не моя дочка". Правда, іноді виходила надвір. Мені років шість було. Іноді давала щось солодке, а іноді питала: "Що це він тут бігає?" Коли вона померла в 1941-му, ми були в Станіславі. Три дні добиралися до Львова, ночували в сіні, але на похорон так і не встигли.
Прізвище Франко допомагало в житті?
— Рідко хто думав, що я маю якийсь стосунок до Івана Франка. Хоча в Київському політехнічному інституті, де вчився, дехто знав про мою спорідненість. Якось на іспиті професор запитав: "Франко?", а хтось із студентів викрикнув: "Це ж онук самого Франка!" Професор відклав білет, став мене розпитувати про письменника, родину... Нічого не запитавши по предмету, поставив "відмінно".
30 років пропрацював заступником директора Інституту автоматики. А якось запросили очолити Інститут аналітичних приладів, що підпорядковувався безпосередньо Москві. Займалися серед іншого військовими розробками. Приїжджаю до Москви, а начальник першого відділу КДБ каже: "Молодці, добре працюєте, тільки не беріть на роботу євреїв і галичан!" Потім подивився на мене і виправився: "Ні, ну вас це не стосується". Але через три місяці мене перевели на попереднє місце роботи.
Ви були в компартії?
— Так, тоді без цього дуже важко було. І мій батько також був, і сестра Зиновія. Я і партквиток зберіг, і облікову картку. До речі, вона дуже допомогла. Коли мені нараховували пенсію, у трудовій книжці виявили деякі неточності. А в обліковій картці все було розписано чітко по днях. Завдяки цьому стаж правильно зарахували.
Ніколи не пробували літературою займатися?
— Та пробував вірші складати. Думав — дід писав і я зможу, — махає рукою, усміхаючись. — Але побачив, що якось надумано виходить, і закинув.
Сучасних українських авторів читаєте?
— Багато читав тільки коли в Англії жив, але то були англійські детективи. Про Андруховича чув, але не читав. Знаю, брати Капранови добре пишуть — розумні хлопці. З Юрієм Покальчуком знайомий, читав його еротику. Соромно, залишив би то все Мопасанові.
1932, 28 березня — народився у Львові, батько Тарас Іванович Франко
1938 — родина переїжджає до Станіслава (тепер Івано-Франківськ)
1950 — батька переводять до Києва, в літературний інститут
1954 — закінчує Київський політехнічний інститут, за спеціальністю інженер-гірник
1962 — одружується з Аллою
1964 — відразу по народженню помирає син
1971 — помирає батько, похований на Байковому цвинтарі
1993 — чотири роки радник посла України у Великій Британії
2006 — на парламентських виборах був дев"ятим номером у списку "Партії патріотичних сил України Олександра Зінченка"
Зараз — президент Міжнародного науково-технічного університету
2 
1
Коментарі