57-річний пенсіонер Федір Рябічин із села Ціпки Гадяцького району на Полтавщині 20 років тому притягнув додому бронетранспортер ГАЗ-71.

Із Федором Васильовичем зустрічаємося біля його хати на околиці села. Справа від будинку за огорожею просто неба стоять трактор, "КамАЗ", вантажівка, мотоцикл із коляскою і танк.

— Це гусеничний транспортер, — стукає по корпусу господар. — Такі машини охороняють сєвєрні границі на погранзаставах. У нього сідає 12 чоловік. По снігу біжить 60 кілометрів за годину.

Село Ціпки оточене нафтогазовидобувними вишками. Коли їх відкривали, асфальтових доріг не було. Працівників на бурові возили на БТР, бо вони могли проїхати будь-де. Потім їх почали списувати.

У той час Федір Васильович працював механіком ремонтно-будівельної ділянки в Гадячі.

— Танк я взяв у нєфтяніків. Він був розібраний, без гусениць, — згадує чоловік. — У селі Качанове поблизу бурової вишки їх було багато. Всі посписувані. Поїхав, спитав, чи можна взять. І все.

Цікавлюся, навіщо знадобився танк.

— Понімаєш, молодость, — усміхається чоловік.

— Надоїв він своєю технікою, — підходить Віра Миколаївна, 54 роки, дружина господаря. — Йому все хотілося щось своєобразне, не таке, як у людей. Усе поламане стягував додому.

Віра Миколаївна і Федір Васильович одружені 35 років. Чоловік родом із Ціпків, а дружина — з села Лободине Гадяцького району.

— Вона приїхала в Ціпки учителювати, а я з армії прийшов і робив на молоковозі, — Федір Васильович дивиться на дружину. — Якось їхав до райцентру. Вона зупинила мене на дорозі й попросила підвезти.

— Він мені запав у душу, — озивається Віра Миколаївна. — На гармошці грав харашо в клубі.

За три місяці вони побралися. Рік жили в Ціпках, потім переїхали до Гадяча.

Він мені запав у душу. На гармошці грав харашо в клубі

— Дружина працювала в дитбудинку вихователем, а я шоферував, — згадує Федір Васильович. — Купили стареньку хату, а потом построїлися. 29 років там прожили, а тоді повернулися в Ціпки. Мене потягло додому, до землі. Хату в Гадячі залишив молодшому синові.

Рябічини мають двох синів. Вони одружені, живуть у райцентрі.

— Як бездоріжжя, до моєї мами в Лободине на танку їздимо, — додає дружина.

— Він їздить скрізь, — запевняє господар. — Але по асфальту ним не поїду, бо гусінь б"ється. Полем теж — бо кругом посіви. А взимку по снігу іде куди хоч.

Федір Васильович витягує з багажника маленький ключ.

— Був ним і в Зінькові, і в Миргороді — і в родичів, і на п"янках, — починає відчиняти старі дверцята.

Залазить до кабіни. Там є панель управління, два важелі, педалі  газу та зчеплення.

— Тут немає чим, гад, дихать, — утирає рукою піт із лоба й сідає за кермо. — Ох і жарко.

Потім відкриває двері в задній частині танка. Під його стінами дві дерев"яні лавки. Тут може сісти десятеро осіб.

Федір Васильович розповідає, як вісім років тому втопив танк у річці Псел. Було це навесні. Каже, поїхали з товаришами на полювання.

— Їхав по льоду, вскочив у пробоїну і провалився. Тонув минут 40, поки вода набиралася. А тоді раз — і немає! Ми всі стояли на березі й дивилися.

На глибині 3 м БТР пробув п"ять днів. Потім чоловіки пригнали до річки два трактори.

— Витягли дуже просто, — запевняє Рябічин. — Пропиляли бензопилами лід до берега. Найняли водолаза, щоб той зачепив трос. За годину танк був на березі.

Заходимо до автомайстерні. На стіні висить пропелер від вертольота. Цікавлюся, звідки він.

— До того як у мене з"явився танк, я мав два вертольоти, — каже господар. — Ми з другом-льотчиком Анатолієм Мигалем приїхали до московського аероклубу, а там самольоти стоять у ряд! На той час почали літати на МІ-2, а МІ-1 були без діла. Начальник мені пообіцяв самольот — за трилітрову банку горілки.

Рябічин повернувся додому в Гадяч, узяв КамАЗ і поїхав за літаком.

— Я привіз могорича, сіли ми з мужиками. Один каже: зачем тобі самольот? Для нього нада взльотне поле. Давай тобі дамо вертоліт — де схотів, там і сів. Так я взяв і привіз два вертольоти сюди. Але куди можна полетіти вертольотом, як 240 літрів горючого хватає на 3 часа 8 минут? Один я розібрав на запчастини, а другий виміняв на ще один такий тягач. Два в мене було. Потом я його проміняв на самосвала.

×