Розробка може коштувати мільйон доларів. Реклама – вдесятеро більше

Раніше на іграх заробляли примітивно – за рахунок ­їх продажу. Зараз більше грошей приносять внутрішньо­ігрові покупки, за допомогою яких можна вийти на новий рівень.

У 15 років уже мав до 5 тисяч доларів на місяць. Здобував ресурси й продавав іншим гравцям. Потім за допомогою системи розпізнавання образів автоматизував цей процес. Написав бот, який за мене грав у "Бійцівський клуб". У складнішій Lineage2 поставив амбітну мету – об'єднати 12 кланів, у які входили 400 гравців, і захопити п'ять замків. Грав по 12 годин на день. За два місяці знайшов спосіб автоматизувати й цю гру. Мені почала заважати адміністрація сервера. Тоді створив аналог і заробив майже 100 тисяч доларів.

 

У 19 років відкрив комп'ютерний клуб у центрі Києва. Коли почалася криза 2008‑го, втратив. Не вважаю це невдачею. Зрозумів: офлайн-бізнес не для мене. Створив власну компанію з розробки ігор. Нині маємо п'ять студій у трьох країнах.

Ігри – це модель і життя, і бізнесу. Ти не просто тиснеш на клавіші та здобуваєш артефакти. Треба розумітися на людях, ухвалювати рішення й передавати повноваження. Організаційні здібності важливіші за брак ресурсів. Якось домовився про союз у грі з іншим кланом. Здавалося, замок уже мій. Але почалася битва й союзники зрадили. Це стало уроком.

Український ринок надто малий. Не стежу, чи пішла тут гра. Всі розробники орієнтуються на Сполучені Штати – там основна аудиторія, гроші.

У країнах СНД популярніші хард­кор-ігри, в Європі – казуальні. Нашим людям звичніше розв'язувати проблеми, ніж розслаблятися. Ще одна особ­ливість – вони не хочуть ні за що платити. Зламати гру простіше, ніж витратити пару доларів на ресурси й бонуси. Такі ж проблеми в Індії та В'єтнамі.

Один із моїх співробітників захопився грою у слоти. Програв. Позичив гроші у друзів, знайомих, пішов у мікрокредитні спілки. Знову все спустив. Коли я дізнався про цю історію, в нього було понад 30 кредиторів і 200 тисяч гривень боргу. Сипалися погрози, доводилося ховатися. Я заплатив його борги й допоміг пройти курс лікування від ігроманії.

Якщо розробник витратив 30 тисяч доларів на гру і безкоштовно отримав трафік – наприклад, Ґуґл розмістив її на головній сторінці – то вона може окупитися за місяць. Частіше, щоб добре заробити, потрібно не тільки створити щось варте уваги, а й сильно вкластися у просування. Розробка може коштувати мільйон доларів. Вкладення в рекламу – в 10 разів більше.

Рік тому в Ґуґлплей було майже 5 мільйонів додатків. Прибуткових – менш як 10 тисяч. Якщо компанія сумнівається у грі, то випускає її під іншою назвою. Перевіряє, "докручує". Якщо справа не йде, вона так і залишається "анонімною". Якось ми об'єднали казуальну гру з хардкорною, так хотіли залучити нових учасників. Продукт хороший, а люди виявилися не готові.

Успішною вважається гра, що окупається протягом року. Найуспішніші компанії заробляють до 5 мільйонів доларів на добу. Наша мета – ввійти в топи за прибутками й почати заробляти по мільйону на день. Сьогодні є приблизно 100 таких компаній.

Раніше для смартфонів доводилося писати дві різні програми – на Android і для iOS. За допомогою технології Adobe AIR зробили гру одразу на всі платформи. В результаті наша Battle of Zombies 2014 року стала найкращою стратегією серед безкоштовних ігор у США. Заробили 5 мільйонів доларів.

Звичайна практика, коли команда місяцями працює над покращенням гри, а отримує приріст у кілька відсот­ків. Я запропонував змінити іконку – і кількість завантажень зросла в 10 разів. "Вистрілив" варіант, який на перший погляд здавався невдалим: поле битви, якісь будівлі, фігурки. Нічого до ладу не роздивитися. Часто люди голосують не за зрозуміле, а за нове.

Вираз "команда розробників" застарів. Над серйозною грою може працювати група команд – програмістів, художників, аналітиків, економістів, гейм-дизайнерів, маркетологів. Зараз на новій стратегії в нас залучено понад 150 людей. Казуальна гра створюється в середньому пів року, хардкор – до двох років.

 

Якось почув від програмістів, що вирішити завдання можна за місяць. Не став сперечатися, сів і зробив за день. Приблизно раз на місяць вирішую якусь проблему як програміст. У картинг-центрі розробив систему для онлайн-таймінгу. Тепер відвідувач може прикріпити до керма телефон і бачити свої показники на треку в реальному часі – скільки проїхав, скільки лишилося, на якій ти позиції, що в інших.

Ніколи не працював на когось. У певному сенсі це погано – немає досвіду підпорядкування, гнучкості. Коли є начальник, дієш обережніше, прораховуєш кілька варіантів. Але уявити, що реалізую чужі ідеї, не можу. Не роблю того, з чим не погоджуюся або в що не вірю.

Раніше був такий самовпевнений, що "йшов у бій" без аналізу та розрахунків. За комп'ютерний клуб переплатив майже вдвічі, але зрозумів це надто пізно. Мріяв про нього з дитинства. І це завадило тверезо мислити. Зараз, коли відчуваю, що емоції переповнюють, беру паузу. За кілька днів приймаю рішення.

Роботів почав створювати чотири роки тому. Сьогодні покупці до них не надто готові, а в той час і поготів. Але я більше не міг чекати – заробляти гроші для мене мало. Треба ще й робити щось першим. Штучним інтелектом зацікавився на початку 2000‑х. Але тоді це було реально лише у Сполучених Штатах і Японії. Зараз запчастини так подешевшали, що роботи скоро будуть, як мобілки, – в усіх.

Інновації технологічних компаній мають кілька стадій. Коли ринок зароджується, не всім очевидно, як це вигідно. Потреби мізерні, а витрати на створення технології величезні. Але у процесі масштабування все змінюється з точністю до навпаки. Робототехніка – це супервигідно, але на довгій дистанції.

Щоб створити якийсь пристрій фізично, навіть прототип, слід розробити технічну документацію, проєкт. Потім замовити обладнання й чекати, доки приїде. Зараз у світі дефіцит електронних компонентів. Їх доводиться очікувати по три місяці. Потім прототип збирають, перевіряють гіпотезу. Якщо щось не так, наступний буде готовий ще через три місяці. Тобто ціна помилки стрімко зростає. Але в цьому є й плюс – якщо в розробці якоїсь технології ти пішов уперед, то конкурентам уже не наздогнати.

Найкрутіші витвори Boston Dynamics – роботи-собаки, які евакуювали поранених нерівною місцевістю. Круто у плані технологій і вау-ефекту. А якщо говорити про заробіток, то всі ці робопси так і не вивели компанії на прибуток. Її продали Hyundai Motor.

Лідирують на цьому ринку американці та китайці. Найбільше створюють промислових роботів. На другому й третьому місці – сервісні та професійні пристрої.

Хочу максимально автоматизувати те, що людина робить руками. На нашому серійному виробництві роботів збиратимуть роботи. Найперший мій пристрій шліфував паркет. Домоглися того, що він це робив краще за людину. Стали пропонувати будівельним компаніям – мовчать. Домовилися провести безкоштовний тест, але останньої миті власники квартири теж відмовилися: "Боїмося за паркет. Тільки людина!" А я мрію, щоб мені ремонт виконували роботи. Люди часто підводять – і з якістю, і з термінами.

Років за 10 половина ремонтно-будівельних операцій буде на роботах. І ми на цей час опинимося в лідерах. А поки що сфокусувалися на складській робототехніці. Логістика за останній рік зросла вдвічі. Людей, які бажають працювати на складах, постійно не вистачає. Подібна історія сталася нещодавно у Великій Британії – на заправках закінчився бензин. Сховища заповнені на пів року вперед, а доставляти пальне нема кому.

Роботи нікого не підсиджують – люди самі не хочуть трудитися. Фізична праця дедалі менш престижна. Тому потреба в машинах зростатиме. Незабаром за них платитимуть будь-які гроші. Адже вони можуть функціонувати у вихідні, без помилок і вчасно.

Вклав власний мільйон доларів у робототехніку. Залучив ще мільйон зовні. А всього треба 20. Але в українських інвесторів великий апетит: "Ми даємо тобі так багато грошей! Дай нам за це половину компанії".

Спочатку був план розробляти робототехніку у Штатах. Та зрозумів, що Україна – найкраще місце для таких стартапів. У нас немає жодного законопроєкту, що змушував би отримувати ліцензії чи дозволи, забороняв би тестувати роботів. Тож можу швидше створювати нові технології. А у країнах, де все зарегульовано, прогрес рухається повільніше. З іншого боку, інвестори звикли до Америки та Європи, їм ці майданчики здаються найзручнішими. Українська ж дійсність непередбачувана – не таке законодавство, не такі суди. Але варто представити на ринку готовий продукт – і все зміниться.

На залучені гроші плануємо збудувати серійне виробництво в Києві. Розробили таку архітектуру управління, що в ній зможуть працювати будь-які види роботів – складські, будівельні, секретарі. Зараз спілкуємося з 13 клієнтами в Україні, є два закордонні. Це найбільші ритейлери й логістичні компанії. З усіма підписали договори про спів­працю. Цього року наші пристрої складатимуть посилки на "Новій пошті".

Я чекаю на робота-доставника. Дратує, коли порушуються терміни замовлення. Особ­ливо їжі. Зростає популярність робокухні. Щоб скуштувати страву від найкращих шеф-кухарів світу, не обов'язково летіти за тридев'ять земель. Потрібні лише якісні продукти.

×