Ексклюзиви
Четвер, 21 жовтня 2010 13:27

Своєму першому сексуальному досвіду завдячую Михайлові Горбачову

Автор: малюнок: Володимир КАЗАНЕВСЬКИЙ
 

Мої батьки були послідовними противниками онанізму, перебуваючи в полоні якихось дивних стереотипів. Рівно доти, доки їм до рук не потрапила книжка мастодонта радянської сексуальної психології Ігоря Кона "Вступ до сексології" (Москва, 1989). У ній він їм популярно пояснив, що від онанізму не відсихають руки, не слабне зір і не гасне слух, не розвивається рання імпотенція й не руйнується особистість піонера. Ба більше, мудроокий науковець прямим текстом на весь Союз оголосив: "онанізм - це прийнятна форма сексуальної поведінки". У радянській книжці було надруковано чорним по білому. І неважливо - піонер ти, комсомолець чи член партії. Відтепер тобі навіть це дозволено!

Послаблення свого зору я схильний пояснювати радше складною екологічною ситуацією після аварії на Чорнобильській АЕС. Хоч аварія на станції й початок моєї сексуальної практики під знаком мастурбації майже збігаються в часі. Тож простежити причинно-наслідкові зв'язки в цьому випадку неможливо через задавненість подій. У мене це почалося в липні 1986-го. Тоді батьки на вихідні дні їздили на присадибну ділянку боротися з першими колорадськими жуками. Саме цього року Михайло Ґорбачов почав видавати інженерам по шість соток землі. І саме цьому чоловікові я завдячую своєму першому сексуальному досвіду. Я нарешті міг залишитися один. А батьки могли, нарешті, чимось зайняти свої руки на вихідні.

Із дівчатами в мене, як і в кожного підлітка, була проблема. Інакше й не було б чогось такого, що звикли називати "важким віком". Бо воно справді важко, коли ти зависаєш між однокласницями, яким ти вже не потрібен, і малявками з початкових класів, яким ти ще не потрібен. У наших дівчат уже округлювалися груди, а відтак невпинно зростали апетити: вони дивилися на своїх потенційних наречених із випускних класів, відкидаючи нас із прагматичністю поважних матрон. Натомість нам треба було якось миритися зі своєю самотністю й навіть використовувати її на власну користь.

У батьківській уяві онанізм тісно пов'язувався з гомосексуалізмом, будучи мало не його початковою стадією. В цьому, звісно, було певне зерно істини. Я й сьогодні віддаю належне батьківській проникливості. Бо якщо серйозно розібратися, онанізмом чоловік займається на самоті з собою, тобто також із чоловіком. Не знаю, чи саме цією логікою користувалися мої мама й тато. Вистачало їхньої переконаності в тому, що онанізм - це зло, і нормальним хлопчикам, у яких попереду ціле майбутнє, цим займатися не варто. Я ніколи не питав і не наважуся запитати тата, чи він колись грішив цим. Мені забракне сміливості, хоч стосунки в нас максимально наближені до відвертих. Мій тато - прихований лібертаріанець і бонвіван, попри те, що іноді вдало маскується під порядного й навіть серйозного та ділового чоловіка. А нещодавно він навіть почав ходити до церкви.

Якось батьки не поїхали на дачу: був дощ і, до того ж, тато захотів подивитися футбол. Київські "динамівці" грали вдома зі своїми московськими одноклубниками. Був черговий тур футбольної ліги Радянського Союзу. У перерві матчу я зрозумів, чого саме в цей момент мені хочеться найбільше. Я вже звик до цього й не міг стримувати своїх бажань.

Отже, просто серед білого дня я зачинився у своїй кімнаті на ключ і почав. Зрозуміло, що час вибрав максимально невдало, але що могло тоді стримати підліткове лібідо? Уже наближаючись до кульмінації, почув за дверима перелякано-зацікавлений голос батька. Він говорив мамі: "Що Андрій там робить?". Мама бігала по квартирі стривожена, наче полярна лисиця. В її голосі вчувалися нотки страху.

Раптом цікавість батька перемогла залишки його вродженої тактовності. Він постукав і голосно наказав:

- Андрію, відчини двері!

Я зірвався з дивана й переляканий, червоний від напруження абияк натягнув спортивні штани й відчинив двері. На порозі стояв тато й так само перелякано дивився на мене.

- Що з тобою? - запитав він, наче побачив перед собою людину без голови. - Що з тобою? - повторив, помахавши в мене перед обличчям рукою. Згадав, мабуть, про згасання слуху і послаблення зору.

- Мені погано, - нічого мудрішого не міг вигадати я.

- Що з тобою, Андрію? - стурбованість синовим здоров'ям поступилась переляку.

- У мене голова болить… І серце… - брехав я. Не міг же йому в очі сказати: "Тату, я мастурбував, а ти мені перервав процес"

- Може, вип'єш якусь таблєтку? - він так і сказав: "таблєтку". - Чому ти такий червоний?

Мені довелось вдатися до спортивних пояснень - я також уболівав:

- Я дуже переживаю за наших, - після першого тайму наші, на моє велике щастя, поступались москвичам 0:1, що, з огляду на домашній матч, було тривожним симптомом. - Може, того в мене голова заболіла? І серце…

- Ну, полежи трохи, - сказав тато і зачинив двері.

Я послухався - зачинив двері й ліг на диван. На другий тайм я вже не вийшов. Той матч так і закінчився - 0:1 на користь московських "динамівців". Це був чемпіонат вищої ліги СРСР 1987-го. Того року гра киян пішла на спад: після тріумфального попереднього сезону, коли нашим удалося виграти чемпіонат країни, Кубок Кубків Європи і показати видатну гру на Кубка світу в Мексиці (із 22 гравців лише кілька не належали до команди великого Лобановського). "Динамо" посіло тоді ганебне, як на великий клуб, шосте місце, а чемпіоном СРСР став московський "Спартак" - головний суперник киян. Досі переконаний: наші програли тоді саме тому, що я не вийшов на другий тайм. Батько зіграв роль кайфоломщика й остаточно цим розладнав гру нашої улюбленої команди: він вчинив не по-спортивному.

Того ж року до армії пішов мій старший брат Павло, який, власне, і навчив мене, як це робиться. Коли проводив зі мною перші теоретичні заняття, мені було 11 років, а йому 15. Із нього вже кілька років витікала світло-сіра рідина запаху стиглого розрізаного каштана. Так він мені пояснював. Цілий рік минув у тренуваннях, але з мене нічого так і не витікало. Через рік мій живіт уперше залила світло-сіра рідина запаху стиглого розрізаного каштана. Було страшно й холодно, але без цього жити я вже не міг.

22 грудня 1987 року Павлові виповнилося 18. Наступного ж дня він пішов до військкомату й попросився, так і хочеться сказати, на фронт. Хоч міг зустріти Новий рік із нами і спокійно добути вдома до весняного призову. З весни 1988-го вже обіцяли не забирати в Афганістан. Ще через два дні він сам прийшов за повісткою, а вже 27 грудня нас покинув. Була сьома година світло-сірого вологого ранку. Надворі 0..-1?. Павло був у тілогрійці, яку потім, коли видадуть військовий мундир, не шкода було б викинути, і розтоптані зимові черевики. Замість них, як я думав, йому видадуть кирзаки, зняті з якогось убитого солдата. Ми проводжали його всією родиною. Мені більше не хотілося жити. Так закінчилося моє дитинство. В Афганістан Павла не забрали. Він служив у білоруському селі Мишанка Мозирського району Гомельської області. Це був його перший Новий рік без родинної ялинки. І, водночас, він мав море ялинок і сосен у густих поліських лісах.

До прочитання батьками книжки Ігоря Кона залишалося півтора року. Але мене вже не турбувало їхнє ставлення до підліткового онанізму. Батьки знали, що я мастурбую і їм було важко жити з цим знанням. У мені вже почав формуватися сильний і переконаний онаніст. Онанізм був першою стадією мого гострого індивідуалізму. Хоча згодом виявилося, що в цьому віці ним починають займатися всі без винятку підлітки. Онанізм - це одна з перших форм особистої свободи, коли задоволення належить тільки тобі й виходить із тебе самого. Павло подарував мені це знання, зоставивши мене наодинці з ним.

Я й тепер не знаю, чи досі мої батьки вважають онанізм чимось напівкримінальним і неприпустимим. Однак, ніяк не можу наважитись їх про це запитати. Уявляєте, приходжу до тата й кажу: "Тату, як ти ставишся до мастурбації?". Він, звичайно, щось мені відповість. Хоча я й сьогодні не переконаний, чи батько у свої 70 знає, що воно таке - "мастурбація" і чим вона відрізняється, приміром, від "турбуленції". Тому не знаю, чи буде та його відповідь достатньо кваліфікованою і відвертою? І головне: що вона в принципі змінить у моєму житті, де вже не залишилося жодних таємниць?

Зараз ви читаєте новину «Своєму першому сексуальному досвіду завдячую Михайлові Горбачову». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода