"Відданість у мені не зменшиться і тоді, коли б я побачив вас в обіймах іншого"

Тарас Григорович подарував Марку Вовчку золотий браслет

"… Була мовчазна, мало говорила, так що трудно було узнати її розум. Може, од того Куліш назвав її "Вовчком", що вона наче злякана, мовчуща!"; "Нам вона здалась боязкою чи несвітською, не прикидливою до людей. Якось ні до хазяйки, ні до мене, ні до Куліша не горнулася. Як по-нашому темпераменту була непривітна, негаряча. А ми всі ласкаво до неї оберталися. А вона якось погордо!.."; "Бідна!.. Може, її горе ще дитячого життя прибило, і таке приниження терпіла у тітки між людьми! Може, й вона од прислуги терпіла яку наругу, то їй усе й здається нелюдське!.." – писала у спогадах письменниця Ганна Барвінок про колегу по перу Марка Вовчка (псевдонім Марії Вілінської. – Країна).

 

Марія Вілінська народилася 10 грудня 1833 року в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії. Її батько Олександр Олексійович був дрібномаєтний дворянин. Родина Вілінських була українсько-польського походження. 1839-го батько захворів і помер. Невдовзі мати вийшла заміж удруге. Вітчим влаштовував у маєтку гульбища, пропивав і програвав у карти сімейні гроші, цінності та землю, знущався з дітей та дружини.

У 12 років Марію віддали до приватного пансіону мадам Наґель фон Мортеллі в Харкові. День за суворим графіком був розписаний похвилинно, а кожна непокора каралася голодом. Марія не витримала та втекла з пансіону до тітки Катерини Мордовіної, в деяких джерелах Катерина Мордовцева, в місто Орел. Там довелося важко працювати по господарству. Незважаючи на розкішний будинок, дівчина не мала навіть власної кімнати – лише ліжко за перегородкою. У домі тітки часто проходили різні вечірки та бали. На одну з таких вечірок завітав учений-етнограф Опанас Маркович, тоді ж його вперше побачила 15-річна Марія Вілінська. Він був членом Кирило-Мефодіївського братства. За це його заарештували та відправили в заслання до Орла, де Маркович працював у канцелярії військового губернатора.

"Високий брюнет з м'якими рисами чистого обличчя, з великими синіми очима, скромно одягнений, що бездоганно говорив французькою мовою і потрясно грав на фортеп'яно, виконуючи українські пісні, був сприйнятий як "знаменитість", – згадувала потім Вілінська. Марія швидко почала симпатизувати старшому на 11 років чоловіку, але Опанас сумнівався, чи зможе зробити дівчину щасливою.

1850-го закінчився термін заслання Марковича. Він вирішив їхати до Чернігова, і з ним поїхала Марія. У січні 1851 року вони побралися. Опанас Маркович не переймався ні посадами, ані грошима. Молодята постійно переїжджали. Чоловік ходив від села до села, від базару до базару, слухав лірників, вивчав народний побут, записував казки, прислів'я, перекази. Компанією йому була молода дружина. Марія майже за рік опанувала українську мову та почала писати короткі оповідання. Маркович був вражений такими здібностями дружини й вирішив відіслати ці оповідання давньому знайомому, письменнику Пантелеймонові Кулішу. Той саме намагався відкрити типографію для друку українських книжок у Петербурзі.

Куліш захопився Вілінською. Він усіляко допомагав їй у творчості, став редактором і вигадав загадковий творчий псевдонім Марко Вовчок. 1857-го в Петербурзі вийшла друком її перша збірка "Народні оповідання". Невдовзі Марія з чоловіком і 4-річним сином Богданом приїхали на запрошення Куліша до Петербурга.

"Тепер Марко Вовчок коло мене, – писав Пантелеймон Куліш. – Він мені сизим голубом гуде і соловейком співає. Він мене з великої туги визволяє. Він мене на світі задержує…" "Це мовчазне божество" – так Куліш називав Вілінську. Вона його зачаровує. Почуття виявилися взаємними. Куліш відверто афішував стосунки з Марією, яка була молодша на 14 років. Про них швидко дізнався чоловік Марії, проте ніяк не відреагував. Не маючи грошей та боячись втратити дружину, він закривав на все очі. Про невірність чоловіка дізналася й дружина Куліша Ганна Барвінок. Пантелеймон вирішив піти від дружини, погрожуючи самогубством, якщо вона його не відпустить.

З легкої руки Куліша Марко Вовчок увійшла до творчої еліти. Почала читати свої твори на літературних вечорах. Її творчістю захоплювалися. На одному з таких вечорів у домі Карташевських, де Марія зачитувала свою "Інститутку", познайомилася з письменником Іваном Тургенєвим. Вони потоваришували.

Тургенєв у спогадах про Шевченка згадував: "Я приїхав в академію разом з Марією Олександрівною Маркович (Марко Вовчок), яка незадовго перед тим теж переселилася в нашу північну столицю і була окрасою і основним центром невеличкої групи малоросів, що згуртувалася тоді в Петербурзі й захоплювалася її творами…"

"Марко Вовчок – це псевдонім якоїсь пані Маркович. Чи не знаєш ти її адреса? Як не знаєш, то спитай у Каменецького в типографії Куліша. Я чув, що він її добре знає. Як довідаєшся, то напиши мені, треба буде хоч письмом подякувать їй за її сердечні, щирії оповідання", – писав у листі 9 лютого 1859 року до близького товариша Михайла Лазаревського Тарас Шевченко. Він назвав її своєю донею, яку виблагав у Бога як "кроткого пророка" для України. Після особистого знайомства Тарас Григорович подарував Марку Вовчку золотий браслет.

У квітні 1859-го Марко Вовчок розійшлася з Опанасом Марковичем і вирушила в Німеччину. Водночас Марія намагалася тримати дистанцію з Кулішем, адже у стосунках чоловік був авторитарний та деспотичний, весь час ревнував.

"Даючи занадто багато, я не хочу отримувати занадто мало. У вашій душі холод. Досить мені мучитися божевільним захопленням до жінки, нездатної любити гаряче! Знаючи велич любові моєї, ви не змогли подолати відомого вам слабкого почуття. Мене злякала перспектива безрадісних моїх бажань, надій. Я зважився відступити, поки ще не зійшов з розуму. Лишіть мені хоч братську прихильність. Розлучимося як друзі, якщо не могли зійтися як коханці. Ми без фізичних насолод знали хтивість високих думок. Відданість у мені не зменшиться і тоді, коли б я побачив вас в обіймах іншого. Ви зробили зі мною чудо: до мене ще раз повернулася юність моя. Я знову запалав чистою і глибокою любов'ю. Знову пізнав муки гарячих сліз, ще раз побував на небі і в пеклі", – писав Куліш Вілінській.

Проте Куліш, не вагаючись, поїхав за Марком Вовчком. Призначив їй зустріч у Берліні. Погрожував самогубством, якщо вона не прийде.

"Виїхати, не побачившись з нею, нема для чого: між нами залишилося би щось вороже. У мене ж її білизна, в неї мої гроші. Ми зустрінемося і розлучимося друзями. Я можу залишитися з нею в Берліні одну годину", – нотував Пантелеймон Куліш.

На зустріч Марко Вовчок приїхала в супроводі Тургенєва. Куліш влаштував скандал, але Марія лишилася спокійною та байдужою. Тому він ображений повернувся до Петербурга й разом із дружиною Ганною Барвінок поїхав у подорож.

"Я йому не заздрю. Майже радію їхньому зближенню. У цьому мій порятунок від найбільших лих, які спіткали б мене при її вічно загадковому душевному стані. Вона звикла обманювати. Фальшиве ставлення до чоловіка понівечило її характер. Я б хотів, щоб вона відкрито жила з Тургенєвим", – писав Пантелеймон Куліш.

Декілька місяців Марко Вовчок жила з Тургенєвим. Поселилася в Парижі. За сприяння Івана Тургенєва познайомилась із Жулем Верном, Олександром Герценом і Львом Толстим. Закоханий у неї Жуль Верн дав ексклюзивне право на переклад його творів російською мовою.

"І що в цій жінці, що всі нею так захоплюються? Зовнішністю – проста баба. Має противні білі очі з білими бровами і віями, пласке обличчя. У компанії мовчить. А всі чоловіки сходять по ній із розуму. Марія вміє так зробити, що її шанувальники у всьому заступаються за неї", – написала в щоденнику графиня Катерина Юнге.

Її повість "Маруся" стала класикою французької дитячої літератури

1833, 10 грудня – в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії в родині збіднілих дворян народилася донька Марія.

1845 – вступає до приватного пансіону в Харкові, але через суворі правила тікає до тітки в місто Орел.

1851 – виходить заміж за етнографа Опанаса Марковича. У подружжя народжується син Богдан.

1857 – виходить друком перша збірка "Народні оповідання", яка приносить авторці популярність. До збірки уві­й­шли 11 творів, серед яких "Сестра", "Козачка", "Чумак". Починає також писати соціальну повість "Інститутка".

1859 – переїздить до Петербурга разом із чоловіком і сином. Там вона входить до кола українських діячів. Того ж року виїздить за кордон. Спочатку в Німеччину, а згодом у Францію, Швейцарію, Італію. Пише короткі оповідання та казки французькою, займається перекладами. Її повість "Маруся" про хоробру дівчинку, яка допомагає запорозьким козакам, стала класикою французької дитячої літератури. У Франції її перевидавали понад 100 разів.

1867 – повертається до Петербурга. Починає писати повісті російською, зокрема "Жили були три сестри", "Червоний король". Також починає друкуватися в журналі "Отечественные записки", де веде рубрику зарубіжної літератури.

1872 – переїздить до знайомих у Таврійську губернію. Продовжує писати російською. У цей час з'являються романи "Тепле гніздо", "Відпочинок у селі".

1878 – виходить заміж удруге за молодшого за неї Михайла Лобача-Жученка.

1907, 28 липня – Марія Вілінська помирає на 74-му році життя.

×