"Вважаю створення широкої еліти більш терміновою справою, ніж навчання населення читання"

Усю владу у країні тримав у своїх руках Салазар

"Його фігура влаштовувала промислових магнатів, аристократію і простий люд, підходила для армії та духовенства. Потім він казав: я не граю в політику, я працюю в уряді", – говорив політолог Жейме Пінту про прем'єр-міністра Португалії Антоніу Салазара, відомого встановленням у країні авторитарного режиму. Сам же Салазар повторював: "Я не вірю у рівність, я вірю в ієрархію".

 

Це був диктатор досить дивний. І тиран досить незвичайний. Автократ, проте він не будував для себе палаців, не вів жодних воєн. У владу зайшов просто з університету, де викладав, і протримався на її вершині 36 років, став таким чином найдовговічнішим диктатором Європи. Він автор і творець режиму Estado Novo – Нова держава.

Антоніу де Олівейра Салазар народився 28 квітня 1889-го в парафії Віміейру в Португалії в сім'ї дрібних землевласників і побожних католиків. Відвідував початкову школу у своєму маленькому селі. В 11 років виграв безкоштовне місце в семінарії Візеу, де навчався вісім років. Салазар думав стати священником, але, як і багато інших, хто вступив до семінарії молодим, вирішив не втілювати своїх планів після прийняття священницького сану.

1910 року він поїхав до міста Коїмбра вивчати право в Коїмбрському університеті, одному з найстаріших у Європі. Під час студентських років у Коїмбрі він особливо зацікавився фінансами та 1914-го закінчив юридичний факультет із відзнакою, спеціалізуючись на фінансах та економічній політиці. Отримав 19 балів із 20. Далі став викладачем, очолив кафедру політекономії та фінансів, а 1918-го захистив докторську дисертацію.

У Португалії час був неспокійний. 1910-го на зміну монархії прийшла Перша республіка, 1910–1926 роки. Її епоха була описана як період "безперервної анархії, корупції в уряді, бунтів і грабежів, убивств, довільних ув'язнень і релігійних переслідувань". Салазар став свідком інавгурації восьми президентів, 44 реорганізацій кабінету міністрів і 21 революції. Перший уряд республіки проіснував менш як 10 тижнів, а найдовше правління уряду тривало трохи більш як рік. Революція в Португалії стала притчею в Європі. Прожитковий мінімум зріс у 25 разів. Між 1920-м і 1925 роком, за офіційними даними поліції, на вулицях Лісабона вибухнуло 325 бомб. Британський дипломат, сер Джордж Репдел, сказав, що жалюгідне політичне середовище того часу дуже відрізнялося від притаманного упорядкованій та добре керованй країні, якою Португалія стала згодом за часів правління Салазара.

Перебуваючи на посаді професора економіки Коїмбрського університету, Салазар висловлював своє бачення виходу з кризи. Після військового перевороту у травні 1926-го йому запропонували посаду міністра фінансів. Саме його модель корпоративного устрою зацікавила нового правителя країни. Але Салазар зажадав, щоб йому до всього надали можливість контролювати державу, інакше пообіцяв піти у відставку. Такого права контролю йому не надали, й за два тижні він обіцянку виконав – повернувся до університету.

"Я реально відчував, як мене гнітить думка про те, що треба покинути університет. І потім я боявся. Я справді боявся, а що як мені не вдасться виправити ситуацію. Що думатимуть про мене мої студенти?" – розповідав Антоніу Салазар.

А 1928-го генерал Антоніу де Кармона, який був тоді президентом, знову запропонував Салазару очолити міністерство фінансів. Тільки цього разу вже з повноваженнями повного контролю над доходами та витратами уряду. І Салазар погодився. Став міністром фінансів і вирішив змінити традицію дефіциту бюджету країни, що складалася століттями.

Протягом одного року Салазару вдалося стабілізувати португальську економіку, він зміцнив курс національної валюти, а ще створив профіцит бюджету. Це була подія, яка шокувала Португалію тих років.

Салазар почав із того, що встановив жорсткий контроль над фінансами, тобто фінансову диктатуру. Прибрав корупційні схеми й потоки. Далі скоротив видатки урядових міністерств. Завдяки таким діям виявилося, що гроші у країні були і є.

Увесь зовнішній борг було погашено, інфляцію переможено, а за кілька років країна вже експортувала свою пшеницю, хоча раніше закуповувала її за кордоном. Салазар домігся такого ефекту простим способом – він скоротив окремі статті витрат бюджету. Така політика виявилася вельми ефективною, й рейтинг професора одразу злетів угору в очах не тільки еліти, а й народу. У країні почали працювати католицькі профспілки, завдяки фінансуванню ожив аграрний сектор і відбулася модернізація війська.

5 липня 1932-го президент Кармона призначив Салазара сотим прем'єр-міністром Португалії. Той отримав можливість прямого управління країною. У президенти він не йшов, а ось Кармона шляхом виборів переобирався постійно й залишався президентом Португалії практично до своєї смерті 1951 року. Реально ж усю владу у країні тримав у своїх руках Салазар.

Авторитарний уряд складався з правої коаліції, і він зміг кооптувати поміркованих представників кожної політичної течії за допомогою цензури та репресій, спрямованих проти тих, хто не входив до неї. Тих, кого вважали фашистами, ув'язнювали чи засилали.

Консервативні католики були найперші й найвідданіші прихильники Салазара, тоді як консервативні республіканці стали його найнебезпечнішими опонентами в ранній період. Вони здійснили кілька спроб державного перевороту, але ніколи не виступали єдиним фронтом, тому ці спроби легко придушували.

1933-го Салазар розробив нову конституцію, яка повністю реструктурувала політичну систему Португалії за авторитарним принципом. В основі її лежав корпоративізм – явище, що виникло ще в середньовіччі й відродилося 1922-го разом з італійським фашизмом.

Салазар подавав корпоративізм як засіб для гармонійного поєднання інтересів усіх соціальних груп і без будь-якої капіталістичної експлуатації. Люди, об'єднані в корпорації, працювали на загальне благо, класові конфлікти нівелювалися, а виробництво, як передбачалося, мусило показувати високе зростання.

А ще Салазар проголосив своєму народу три головні цінності: Бог, Батьківщина, сім'я. Католицька церква, яка після революції 1910-го втратила вплив, поновила його за Салазара. Бо сам диктатор був побожний.

Португальський парламент Салазар зробив декоративним додатком до своєї влади. Там засідала лише одна партія – "Національний союз". Її членами були винятково прихильники уряду. Салазар сам вибирав міністрів і контролював їхню роботу.

В одній зі статей конституції йшлося про те, що уряд має право обмежувати свободу слова та зібрань, а також преси просто так, "для суспільної користі". Салазар завжди вважав, що керувати країною має еліта, а не народ.

Таким чином, політичні свободи в Португалії обмежували, військова поліція придушувала дисидентів, а увагу зосереджували на відновленні економіки.

Салазар назвав свій новий порядок у Португалії Estado novo – Нова держава. Чільну роль в управлінні грала державна воєнізована організація "Португальський легіон". Європейська політика 1930-х запам'яталася тенденцією до встановлення й розвитку авторитарних режимів. Режим Салазара був одним із них. Однак у ньому не було ані націоналізму, ані расової дискримінації, на відміну від італійського фашизму чи німецького нацизму.

Салазар влаштовував багатьох досить довгий час, і в цьому пункті він обійшов інших тиранів. Серед прихильників його влади були підприємці, великі ділки агросектора, фінансові акули, церква, вищі чини в армії, а також чиновники. Простих людей теж багато що влаштовувало. Попри відносну бідність за режиму Estado Novo мінімальні соціальні гарантії вони все ж отримували.

Якщо говорити про найближче оточення Салазара, тут усе зрозуміло: на ключових постах у парламенті й уряді – його хороші знайомі, здебільшого випускники Коїмбрського університету. Університетський товариш Салазара навіть став патріархом Лісабона.

Вражала неграмотність майже 40% португальців кінця 1950-х. Для повоєнної Європи це було щонайменше дивно. Ось реалії дій Салазара та його політики. Хоч сам походив із небагатої сім'ї, простий народ він недолюблював. Вважав, що народ має тільки коритися, а ось керувати державою – цим займатиметься він сам і підконтрольна йому еліта. Тому, на його думку, давати людям освіту – зайве.

"Вважаю створення широкої еліти більш терміновою справою, ніж навчання всього населення читання. Бо великі національні проблеми має вирішувати не народ, а еліта", – казав Салазар.

Диктатура Салазара трималася на тотальній цензурі й репресіях. Хоч у штаті Міжнародної поліції захисту держави (португальською Polícia Internacional e de Defesa do Estado, або PIDE. – Країна) було майже 300 працівників, цей репресивний орган влади був ефективний завдяки безлічі інформаторів. Вони були присутні як в армії, так і в корпораціях, а ще в муніципалітетах. Директорами PIDE були найближчі сподвижники Салазара, ключові фігури його режиму. А створили цю таємну поліцію із залученням німецьких інструкторів із гестапо. В 1936–1974 роках у країні популяризували вступ до Португальського легіону й у скаутську організацію "Португальська молодь". Головне завдання цих організацій зводилося до гасла Салазара: "Все для Батьківщини. Нічого від Батьківщини".

Формально у країні не було смертної кари, але агенти PIDE все одно розправлялися з неугодними без суду і слідства. В'язниця Таррафал на островах Кабо-Верде перетворилася на концтабір, ув'язнені помирали там від хвороб і тортур.

Якщо вірити цифрам, майже 30 тис. осіб стали жертвами репресивного апарату. На це пішло майже 40 років диктатури прем'єр-міністра Салазара. Людських втрат було набагато менше, ніж за правих режимів у Іспанії, Німеччині й Італії, ось чому про режим Салазара деколи говорять, як про м'яку диктатуру.

А ще Салазар діяв на випередження, він передбачав приховані загрози і знаходив способи нейтралізації своїх потенційних опонентів. Щоправда, збій у системі владарювання одного разу стався. Це були вибори 1958-го. На посаду президента свою кандидатуру несподівано висунув генерал Умберто Делгадо, представник Португалії в НАТО. За реальної перемоги генерала на виборах Салазар організував підтасовування голосів на користь суперника Делгадо Амеріку Томаша. І одразу після цього випадку португальський диктатор підвищив градус репресій, особливо проти комуністів та інших лівих. А щоб народ не нарікав, став проводити реформи в економіці. Якщо до початку 1960-х Португалія була відсталою аграрною країною, то тепер уряд різко змістив акцент у бік будівництва доріг і спроб стимулювати розвиток промисловості.

Коли в сусідній Іспанії спалахнула громадянська війна, Салазар не збирався залишатися осторонь. Ще й тому, що Франсіско Франко також належав до ревних католиків і мав намір втілити мрію про християнську державу. Португальський корпус Салазара допомагав іспанцям битися з "найманцями комінтерну" і скинути комуністичний режим.

Салазар зберіг нейтралітет Португалії під час Другої світової війни. У ці роки несподівано покращилося фінансове становище країни. У Португалії завжди був у надлишку вольфрам – метал, що його використовують у військовій промисловості. Попит на нього різко зріс. І Салазар зумів цим скористатися. Він продавав вольфрам не тільки англійцям, а й німцям. У підсумку золотовалютний запас Португалії зріс усемеро. І вперше за довгі роки Лісабон перестав бути вічним боржником Лондона і став його кредитором.

Під час війни в Португалії разом зі своїми капіталами ховалося багато королівських сімей Європи. Гарантій чітко дотримувалися. Інвестиції зростали, економіка теж – країна розвивалася.

Португалія приєдналася до західного блоку в холодній війні проти комунізму вже після закінчення Другої світової – її прийняли в НАТО 1949 року.

Повоєнне життя практично нічим не нагадувало військову диктатуру. Салазар задавав ритм життя власним прикладом. Жив скромно. У невеликій двокімнатній квартирі. Не пив і не курив. Його іноді можна було побачити у старому потертому костюмі. Прем'єр не витрачався навіть на закордонні поїздки. Тільки одного разу побував у гостях у Франко, з яким досі лише листувався чи спілкувався телефоном.

Тоді як великі європейські держави йшли шляхом деколонізації, втрачаючи свої імперії, Салазар за будь-яку ціну підтримував колоніальну присутність Португалії в Азії й Африці. Це змусило країну витрачати великі кошти на колоніальні війни.

Повстання в колоніях почали спалахувати на початку 1960-х, на їх придушення надіслали майже 200 тис. португальських солдатів. Щоб утримувати армію, доводилося витрачати до 40% держбюджету. Економіка просідала шаленими темпами. Фінансування на розвиток промисловості, освіти й медицини доводилося раз по раз урізати. Так у Салазара під кінець життя з'явилася ідея фікс – зберегти колоніальну імперію. Він, як мала дитина, яку образили, страждав від втрати португальських колоній в Індії.

Антоніу Салазар мав репутацію людини рішучої, небагатослівної та скромної. Його особисті якості суперечили рисам, притаманним португальській нації: він був аскет, ніколи не одружувався й не терпів публічності.

1968-го 79-річний Салазар несподівано впав із крісла-­гойдалки й ударився головою, що призвело до інсульту. Відновитися йому вдалося не повністю, він став частково недієздатним і керувати країною вже не міг. Дивно, але йому вирішили продовжити задоволення бути тираном і повідомляти про відставку не стали.

До вже колишнього диктатора приходили міністри з "доповідями", приносили на підпис "документи". У єдиному екземплярі для нього друкували газети з "правильними" новинами. Від старого Салазара вдалося приховати навіть новину про висадження американців на Місяць.

Салазар помер 27 липня 1970-го. Його режим протримався трохи довше – до 1974 року.

2007-го Салазар посів перше місце в національному опитуванні "Великі португальці". Земляки назвали його найвидатнішим португальцем усіх часів.

×