Вівторок, 03 березня 2015 15:55

Дві гравюри Якова Гніздовського висіли в кабінеті президента Джона Кеннеді
4

Яків Гніздовський. Котяча дрімка. Дереворит – гравюра на дошці, 1979 рік
Фото: джерело: Національний художній музей України
Учні приватної Чортківської гімназії імені Маркіяна Шашкевича, 1930 рік. Усі предмети, окрім польської мови, тут викладали українською. Яків Гніздовський сидить крайній ліворуч  у першому ряду на дерев’яному ящику. Він учився в гімназії з 1926-го по 1933-й. В атестаті були переважно оцінки ”добре”, тільки з математики й польської – ”посередньо”, а з релігії – ”відмінно”. Рисунок викладали лише в першому класі
Яків Гніздовський народився 27 січня 1915 року в селі Пилипче – тепер це Борщівський район Тернопільської області. Батько Яків був дияконом у місцевій греко-католицькій парохії, мати – Марта з дому Кубей. Яків був наймолодший з їхніх шістьох дітей

Художник прав старі мішки й малював на них

Якось у неділю наприкінці літа 1950-го дизайнер видавництва Brown & Bigelow 35-річний Яків Гніздовський обідав у ресторані міста Сент-Пол, штат Міннесота. За сусіднім столиком сиділа жінка. Раптом з її рук випав папірець. Гніздовський допоміг підняти. Виявилося, жінка також працює дизайнером. А папір, що вона заповнювала, – формуляр учасника виставки графіки, яку незабаром мали відкрити в місцевому мистецькому інституті.

"Чомусь вона виповнювала цей формуляр у ресторані, і то в неділю, коли я там був, і чомусь на столику, що був близько мого, – написав Гніздовський через 15 років у спогадах "Пробуджена царівна". – Чомусь його підняв я, а не хтось інший. Чомусь тоді вона мала ще й другий формуляр, який там же помогла мені виповнити. А тому, що було вже пізно посилати поштою, вона його віднесла разом зі своїм. Так зовсім несподівано для мене два мої дереворити опинилися на виставці, про яку я ще кілька днів тому нічого не знав".

Уродженець села Пилипче на Тернопільщині, дипломований художник – навчався у мистецьких закладах Варшави та Загреба – Гніздовський працював на нудній, хоч і добре оплачуваній роботі. До США приїхав роком раніше, англійської майже не знав. Випадок у ресторані дав йому можливість уперше виставити свої роботи. Гравюра "Ліс" здобула одну з нагород.

За кілька тижнів його картина "Яєчка" отримує відзнаку на Торгово-промисловій виставці штату Міннесота. "Сам факт, що митець DP ("діпі" – displaced persons – так називали осіб, які емігрували на Захід із країн соціалістичного табору. – "Країна"), щойно приїхавши до Америки, дістає нагороди за малярство і графіку, є рідкісним і дивовижним у цій країні, де місцеві митці впродовж багатьох років добиваються визнання – та здебільшого марно", – такий відгук залишає журналіст газети Minneapolis Star.

"Мою картину показували по телевізії, – пише Гніздовський. – Мене відвідав репортер, а на другий день у пресі появилася стаття з моєю фотографією. Мій безпосередній зверхник у видавництві, що звичайно залишав двері, які з грюкотом затріскувалися перед самим носом, тепер їх уважливо придержував, як я ще був за рогом довгого будинку, в якому містилася наша робітня".

Яків Гніздовський залишає роботу в Сент-Полі й переїжджає до Нью-Йорка. Винаймає помешкання на Мангеттені – між Центральним парком і Колумбус-авеню. Це довга кімната, розділена пластиковою стінкою. В одній частині – стара ванна і плита. У другій – диван, крісло і столик.

"Матеріальні труднощі не були для мене найважливіші, – згадує. – Я міг їх сяк-так подолати скромними спорадичними заробітками, що їх не було так важко дістати. Але мені бракувало чогось іншого: більш ніж повітря я потребував заохоти. Льняне полотно я замінив на старий мішок. Став постійним клієнтом однієї з великих крамниць у нижній дільниці східного Нью-Йорка, де за центи купував старі мішки. Вдома прав їх, натягував на підрамники, сам ґрунтував і починав малювати. Але кожну розпочату картину обсідав рій питань, що назбиралися за роки, і я не міг їх зігнати з полотна".

Згодом знаходить дешевше житло – п'ять неопалюваних кімнат у непрестижному Східному Бронксі. Натхнення черпає на виставках просто неба, що часто влаштовують у Нью-Йорку. Власні картини постійно перемальовує. Іноді наносить стільки шарів фарби, що полотно стає важке, як олово. На маленькій кухні ставить електричну піч для випалювання кераміки. "Проводи не були розраховані на таке навантаження струму, і тільки мої сусіди знали, скільки корків (запобіжників. – "Країна") я тоді спалив", – згадував.

Посвідчення про американське громадянство – certificate of naturalization – художник отримує 11 листопада 1954-го. Однак постійно наголошує, що він – українець. Наприклад, на міжнародній виставці графіки в Італії 1972 року СРСР представляли семеро москвичів. Упорядники каталогу заходу зазначили, що учасник від США Яків Гніздовський народився в Україні.

"Дереворити Якова Гніздовського є одним з найбагатших і найоригінальніших звершень в американському графічному мистецтві за останні 30 років", – пише в передмові до видання його творів 1976-го Пітер Вік, куратор відділу графіки бібліотеки Гарвардського університету.

Дереворит "Кущ" купує бібліотека Конгресу США у Вашингтоні. У листопаді 1975-го персональну виставку Гніздовського в Токіо відвідує син японського імператора Хірохіто. Усі роботи викуповує найбільша тамтешня галерея "Йосейдо". Разом із виставкою сучасної американської графіки роботи українця їдуть до країн Латинської Америки, Японії та Індії. Президент США Джон Кеннеді прикрашає свій робочий кабінет гравюрами Гніздовського "Зимовий пейзаж" і "Соняшник".

Наприкінці 1950-х критики звертають увагу на новий підпис Якова Гніздовського на роботах – "Жак". Так на французький манір його називає дружина. А він її – Фанні. Пара познайомилася в Парижі, куди художник вирушив улітку 1956 року шукати натхнення для творчості. Там за невелику платню винаймав кімнату в Українському народному домі. У сусідніх кімнатах також жили українські митці. Дружина лікаря Ілька Хмелюка дозволила Гніздовському влаштувати простору майстерню у своєму будинку в Парижі. Найбільше малював урбаністичні пейзажі.

Їх виставляли у трьох галереях. Про це писала місцева преса.

У вересні тамтешня українська діаспора влаштувала вечірку. Композитор Мар'ян Кузан привів сестру ­Стефанію. Вона – на 13 років молодша від Гніздовського, також дизайнер, працює над оформленням вітрин магазинів у центрі столиці Франції. Знайомляться. Пара зустрічається щовихідних. На свята їздять до Версаля. 16 лютого 1957 року, на 29-й день народження Стефанії, беруть шлюб у римо-католицькій церкві міста Орн – там живуть батьки Кузанів. А 30-річчя Фанні 1958-го святкують у ресторані трансатлантичного пароплава "Нью-Йорк". У січні наступного року народжується донька Марія-­Марта, Міра. Вона також стане художницею.

Гніздовські живуть в орендованій квартирі на 138-й вулиці району Бронкс. "Зайшла у прохолодне помешкання, потім вийшла на вулиці, обставлені брудно-коричневими високими будинками з іржавими залізними драбинами на фасадах, по яких мали рятуватися мешканці в разі пожежі, і відчула пригнічення", – згадує Фанні про перше враження від нового житла. За якийсь час переїжджають у світлішу квартиру на 179-й вулиці. Поблизу – зоологічний сад, де Гніздовські прогулюються. Часто подорожують – до Канади, Японії, Великобританії, Австралії, острова Тасманії в Індійському океані. У липні 1966-го відпочивають на Бермудських островах.

"У Гамільтоні є розкішний ботанічний сад із рідкісними породами дерев, кущів, квітів, – згадує Стефанія Гніздовська. – Жак щодня його відвідував, хоч на Бермудах багато інших гарних місць для огляду й відпочинку. Я відчула, що він виношує якийсь задум, бо надто пильно приглядався до деяких рослин, вивчав і зарисовував листки й квіти з найменшими деталями і всіма дивовижними формами теплолюбних рослин. Якщо звичайний турист приїздить на 10 днів на Бермуди і весь свій час, день у день, відвідує одне й те саме місце, то про нього скажуть, що він – дивак. Може, хтось зі сторонніх і вважав його диваком. Не те, що він відмовлявся від веселощів, від активного відпочинку: він любив життя. Але й у такі хвилини його не залишала думка про творчість, про те, як усе бачене передати пензлем на полотні або штихелем на гравюрі".

"Гніздовський – це творець спокою і щастя. Людина з лагідною усмішкою, що представляє великий, але забутий світ, у якому ні Маркс, ні Фройд не відіграють жодної ролі", – говорив Алексіс Ранніт – філософ, поет і мистецтвознавець естонського походження. Вперше вони спілкувалися 1976-го в колонії Едварда Макдовелла в Пітерборо, штат Нью-Гемпшир.

Такі поселення облаштовували американські меценати. Це був одночасно й курорт, і санаторій, і будинок творчості. Запрошували туди художників, музикантів, письменників – без жодної платні. Відвідувачі колонії Макдовелла могли бачитися тільки у спільній трапезній під час сніданку чи вечері. Або під час камерних концертів знаменитостей: Леонарда Бернстайна, Барона Копленда, Вергілія Томсона, Луїзи Тальми. Обід розвозили по будинках, аби не турбувати митців. Із жорстких правил було два: не курити в лісі й не відвідувати майстерню іншого митця без його запрошення.

"Яблунева тема", що є наскрізною у творчості Гніздовського, сформувалася в колонії Макдовелла. Неподалік був великий яблуневий сад одного з професорів Массачусетського технологічного інституту. Він дозволяв митцеві там працювати, а також брати спілі яблука для малювання натюрмортів. Не менше надихала дорога до саду. "Кленові листя прямо горіли під теплим пополудневим сонцем. Мабуть, ніде в світі немає таких яскравих осінніх кольорів, як у північних штатах Америки, і в ­жодному штаті вони так не горять, як у Пітерборо", – згадує Гніздовський свій перший візит до Макдовелла восени 1963 року.

Про посиденьки там же з колегами-художниками пише: "Неочікувані відвідини в моїй робітні були найприємнішою перервою у щоденній рутині. Ми говорили, сміялися, пили вино й пекли в моїй печі кукурудзу, яку я тоді малював. У той час також працював над більшою картиною про льохи з поросятами. Це викликало жваві коментарі. Хтось зауважив, що до печеної кукурудзи можна мати й смажену свинину. Але я не мав у робітні живих моделів, а працював за ескізами".

Яків Гніздовський помер 8 листопада 1985 року. Урну з прахом помістили в колумбарії Єпископального собору Святого Івана Богослова на розі 112-ї вулиці й Амстердам-авеню у Нью-Йорку. Місце обрали невипадково. За 10 років до смерті художник виконав два дереворити з фасадом та інтер'єром храму. Зараз їх використовують як обкладинки для буклетів і програм собору – як його візитівку

"Яків Гніздовський повертається на батьківщину, залишаючи в Америці багату культурну спадщину. Його твори становлять коштовну частину колекцій наших найкращих музеїв, зокрема Національного музею американського мистецтва, Музею образотворчого мистецтва в Бостоні та колекції Білого дому. Сьогодні громадяни України, яку він так любив, матимуть можливість безпосередньо оцінити його чіткі й іноді кумедні образи, що він часто черпав із життя своєї рідної землі", –

з привітання надзвичайного і повноважного посла США Джона Едварда Гербста, що зачитали 5 листопада 2005 року – під час перепоховання Якова Гніздовського на Личаківському цвинтарі у Львові. Обряд провів владика УГКЦ Ігор Возняк. У Національному музеї у Львові того ж дня відкрили виставку творів Гніздовського, що подарувала Україні дружина Стефанія.

377 гравюр створив Яків Гніздовський. Близько 80% з них виконані рідкісною технікою різьблення на поздовжньому зрізі дерева. Окрім Національного музею американського мистецтва у Вашингтоні, його праці зберігають у Музеї модерного мистецтва Іспанії в Більбао, Інституті Баталера в місті Янгстаун, штат Огайо, "Еддисон-Галереї" в Андовері, штат Массачусетс, Вінніпезькій картинній галереї, університетах Сіетла, Делавара, приватних колекціях 

"Коли Гніздовський діставав гонорар, вони з Левицьким зникали на кілька діб"

18-річним Яків Гніздовський потрапляє до поліції. Тоді, 1933-го, майбутній художник навчається в Чортківській гімназії ім. Шашкевича на Тернопільщині. Галичина в той час належала Польщі. У його кімнаті проводять обшук, знаходять антипольські листівки. Звинувачують у приналежності до юнацтва ОУН. Судове засідання триває тиждень. Увесь цей час хлопець малює у блокноті – суддів, прокурора, адвокатів, конвоїрів, свідків. Коли суддя бачить ці малюнки, розуміє, що той далекий від політики. Його виправдовують, проте з гімназії відраховують.

Рік навчається в Українській малій духовній семінарії, потім – у Львівській промислово-мистецькій школі. З'являються перші заробітки – оформлює пакунки кави фабрик "Пражінь" і "Луна", малює для часописів "Новий час" та "Комар". "Він багато працював як графік-прикладник, – згадує знайомий Гніздовського тих років Василь Самохвал. – Коли за свої праці діставав гонорар – тут же з'являвся маляр Мирон Левицький, і обидва зникали на кілька діб. Гніздовський не був пияком, але погуляти любив. У кав'ярнях, у клубі Асоціації незалежних українських митців він сперечався про мистецтво, а інші в цей час пригощалися і слухали Гніздовського. А слухати його було цікаво, бо був начитаний і вмів добре говорити".

Греко-католицький митрополит Андрей Шептицький дає Гніздовському персональну стипендію на навчання у Варшавській академії мистецтв. Не закінчує її через початок війни 1939-го. Перебирається до Румунії, потім – до Італії. Хоче вступити до Римської академії мистецтв, але не знає італійської.

У жовтні їде в Загреб – столицю Хорватії, вступає до мистецького інституту. 1944-го отримує стипендію для навчання у Дрездені. Але в лютому наступного року місто знищує британська й американська авіація. Гніздовський в цей час перебуває у знайомих. Його особисті речі й картини залишаються у зруйнованому будинку. Після капітуляції нацистської Німеччини живе в таборі для переміщених осіб поблизу Мюнхена. Стає позаштатним художнім редактором місцевого українського журналу "Арка" під редакцією мовознавця Юрія Шевельова.

У червні 1949 року вирушає з Бремена до Нью-Йорка кораблем "Сан Маріно Джампер". Оселяється в місті Сент-Пол, штат Міннесота.

Зараз ви читаєте новину «Дві гравюри Якова Гніздовського висіли в кабінеті президента Джона Кеннеді». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі