Мама 42-річної Таїсії Повалій, 64-річна Ніна Данилівна Гирявець, прихворіла. Але на інтерв"ю погодилася. Одразу ж попередила, що людина вона "теплична" і при найменшому холоді застуджується. Проте, навіть хвора, Ніна Данилівна багато жартувала і сміялася.
Ми почали бесіду одразу по тому, як зачинилися двері за лікарем. Він порадив Ніні Данилівні не виходити з дому. Живе вона в Петропавлівській Борщагівці, разом із Таїсією, зятем Ігорем Ліхутою, 44 роки, та дорослим онуком Денисом.
Тая легко народилася?
— Ой, дуже легко! Я жила в селі, де роботи зажди багато. До самих пологів на коромислі по два відра води носила. Щодня з тими відрами по чотириста метрів бігала: біля хати криниці не було... Навіть не зрозуміла, коли вже прийшло врем"я рожати. Мама каже: давай, збирайся. А до роддому — кілометрів чотири. Запрягли конячку, посадили мене у візок і повезли по розбитій дорозі без асфальту. Я кажу: е ні, краще я вже пішки піду. Так чотири кілометри й пробігла. А народила легко. Малу показали: очки здорові, губки здорові — ну просто жабеня, — Ніна Данилівна сміється, показуючи, якою маленькою була Тая.
Артисти люблять розказувати, як в дитинстві ставали на табуретку, брали у руки мамин дезодорант замість мікрофона та співали...
— Тая співала у скакалку. А грала на піаніно: бабушка їй купила малесеньке. У дитсадку всю програму утрєнніка розповідала — знала назубок.
Ви були доньці подругою?
— Ми все удвох робили. Оце підемо до магазину, наберемо краму... Тая кроїла — ходила у школі на курси крою та шиття, ми разом шили. А ще вона вишивала, в"язала, талановита вона у мене.
А особистим ділилася з вами?
— Ні, приховувала. Та я все знала, хто там у неї і як — мене ж не обдуриш! Весь час когось їй сватала, а вона відмахувалася. У мене на роботі працював один гарний хлопчик, все мені допомагав. Кажу: "Ну глянь, нам би такий хороший хазяїн був!". А вона: "То й виходь за нього сама".
Малу показали: очки здорові, губки здорові — ну просто жабеня
Більше вона ділилася з двоюрідною сестричкою — Валею. Вона старша за Таю на два роки, у нас жила. Зараз, до речі, теж у Києві, працює у поліклініці на Солом"янці. Вони досі дуже дружні. А тоді ходили на якісь вечірки. Пам"ятаю, на Новий рік поставили ми ялинку, прикрасили, а вони кудись утекли. Ялинка була на вертушці: крутилася та й... загорілася, — Ніна Данилівна схопилася за голову. — Заходжу в кімнату, а там уже занавіски горять! Я ту ялинку схопила в руки, пальці печуть. Бігом несу її, наряджену, у ванну, під воду. І бігом назад — гасити штори. Сама справилася, без пожежників!
А зараз ялинку прикрашаєте?
— Усі разом. І святкуємо разом. Правда, цього року її не було ні на Новий, ні на старий Новий рік. Ми святкували з онуком та його дєвочкою. Ще їхні друзі приходили.
Що донька дарує вам?
— Сережки, цепочку, хрестика. Таке, щоб я наче носила.
А ви не носите?
— Ношу, чого ж. Останнє, що подарила, — сережки, дуже гарні, голубі, як мої очі. А ще хрестик гарний подарувала. Якраз на Петра її пригласили у монастир. Там шось було — не знаю шо, придумайте самі. Тая каже: мені вже треба йти, бо в мами день народження. То настоятель подарував їй золотого хрестика, із голубими камінчиками, спеціально для мене. А внук привіз з Єрусалима свічки — стільки, скільки апостолів. Я їх потроху палю — економлю, щоб на довше вистачило.
А Микола Басков щось подарував, коли гостював?
— Він Таї шубу подарував — таку, для сцени. А мені — нічого, хоть подарувать должен, — але спохопилася: — Ой, нє! Откриточку подарував та підписав. У мене вона на видному місці. А ще я з ним фотографувалася. І з Кіркоровим теж. Я з усіма, хто до нас приїжджає, фотографуюся.
Басков Таї шубу подарував — таку, для сцени. А мені — нічого
Кіркоров вам сподобався?
— Він восени у нас гостював, коли знімав кліп у Києві. Ой, такий же ж гарний хлопець! — Ніна Данилівна сплеснула в долоні. — А високий же який! Як я його люблю! Вопше, я всіх їх люблю — і Філіпа, і Колю. У нас навіть котик був — називався Філя, але помер. Це не на честь Кіркорова назвали... Денис його так назвав — не знаю, на честь кого. Але вже три роки, як Філі нема.
А Кіркоров у вас просто повечеряв і поїхав?
— Так, повечеряв, поговорив і поїхав. Він любить смажену картоплю. Це Ігор мені перед вечерею розповів. Філіп непривередливий.
А пив що — горілку?
— Нічого не пив. І Коля не п"є, і Філіп. Ігор теж нічого не п"є. Тільки винця може. А у нас же стільки випивки вдома, можна свадьбу зробить! Дарують весь час. Летіли в літаку — їм вино подарували, цукерки. Я роздаю сусідам.
До вас вигідно ходити в гості.
— У нас часто бувають гості. Але майже ніхто не п"є: Кричевський — хіба винця трошки. Зібров теж не п"є, — Ніна Данилівна замислюється. — А знаєте, артісти не п"ють. Ті, шо до нас приїжджають, це точно. Сидять, анекдоти розказують. Так цікаво з ними!
У нас навіть котик був — називався Філя, але помер
А сусіди не заздрять?
— Завжди питають: "Що це у вас стільки машин було?". Оце якби в моїм селі побачили, яка я щаслива, які до мене люди приходять. Іще хочу, щоб мені Пугачову привезли. Обіцяли, що привезуть. І Ротару.
Якийсь час всі обговорювали, скільки пластичних операцій зробила Повалій.
— І я Таї кажу: "Що це коїться, що вони пишуть?". Родичі дзвонять, починають випитувати. А вона мені: "Мамо, хай що-небудь пишуть... Мамо, ти повинна мене розуміти. Це моя робота".
То робила вона операції?
— Та ви що!? Я їй не дозволяю! Вона як почне: от, я собі те зроблю, й те. А я їй: я тобі зроблю! Ну яка мама хоче, щоб дитина таке з себе робила?
Багато у Таї костюмів сценічних?
— Хватає. Вона ж його один раз оділа, а далі вішає. Їй один костюм багато раз не можна показувать. Така в неї робота.
А скільки шаф її одяг займає?
— Та у нас нема шаф, — зітхає. — Воно все ото, як у магазині, висить. Бо їй же треба зайти й подивиться, шо одівать. А в шафу — то вже треба залазить.
А пісні вам які подобаються?
— "Одолжила" дуже нравиться. Але більше подобається її відкритий голос. Якось я в лікарню з Таєю ходила. Вона зайшла до лікаря, а я сиджу в коридорі. Жіночка, яка прибирає, каже: "Знаєте, до нас Таїсія Повалій приходить!" — Я її мати, — кажу. Вона не повірила. Люди ж думають, що артист — це щось святе, ну, як піп. Словом, прийшла я потім у ту поліклініку сама. А прибиральниця питає: "Де ж ваша дочка?" — "На роботі", — кажу. – "А яка ж у неї робота?" – "Та яка ж? Співає". – "Та хіба ж це робота?.." Наші люди вважають, що співати – це не робота. А ви представте: виходиш на сцену, на тебе стільки очей дивиться, скільки енергії з тебе виходить! Це ж важка робота! Я завжди хотіла, щоб вона співала. Ще з дитинства. У школі вчитель музики її забере і на якісь концерти везе. Він на акордеоні грав. Якось привів її в десять вечора. Я чуть його не набила.
А Таю не били?
— Ну як же це, канєшно — за оцінки. Вона гарно вчилася, але як тільки трохи спускалася, я давала рукою по жопці. У мене не було ремнів. А учитель музики, щоб я не сварилася, почав їй платити за виступи гроші. Дав якось 100 рублів, вона мені принесла. У музичній школі Тая навіть на гастролі їздила, вже тоді була солісткою симфонічного оркестру! З Москви привезла мені імпортні сапожки. В той час сапожки попробуй купить.
Іще хочу, щоб мені Пугачову привезли
А потім був якийсь музичний конкурс, — пригадала. — Вона виступала. А в залі сидів викладач Поцелуєв, із училища Глієра. Підійшов до викладачки й каже: щоб після закінчення школи мені оцю дєвочку прислали на навчання... Коли Тая закінчила школу, я поїхала в Глієра і знайшла по прізвищу того Поцелуєва. Кажу йому: "В Білій Церкві ви були? Дєвочку — Таю Гирявець — слухали? Просили, щоб ми приїхали? От ми й тут". Так вона поступила в Глієра.
Ви, здається, більше любите, коли вона арії співає?
— Так, оце я вже кайфу-ую! — протягла Ніна Данилівна. — Особливо, коли зранку розспівується...
А вона рано встає?
— Та ні, — махнула рукою. — Вони ж раніше двох часов ночі не лягають, навіть коли роботи нема. А вже сплять до 10–11. А я готую сніданок. Тая тільки каву п"є, а Ігор вівсянку їсть. Вона, вопше, як мені кажеться, нічого не їсть. Все любить, але дотримується дієти.
Вона гарно вчилася, але як тільки трохи спускалася, я давала рукою по жопці
Як ви поставилися до їхнього з Ігорем одруження?
— Ой, важко, — зітхає. — Це була трагедія. У Таї уже був чоловік — композитор Володя Повалій, син Денис. Та й у Ігоря діти... Зараз я розумію, що це Господь їх соєдинив. Ігор — дуже добра людина. Такий податливий. Буває, він на мене крикне, і я на нього. Але це скоро минається.
У шоу-бізнесі його вважають душею компанії. А який він удома?
— Такий самий.
Вам не сумно самій у домі?
— Та ви шо? Я тут як на світ народилася! Київ мені не подобається. Все життя — у Білій Церкві та в селі. А в Києві — що? Тут господарством час від часу займаюся. Тут же он — собака, кішка Маруся. А так... цілими днями відпочиваю. Приходить дівчинка, яка прибирає, вона й гладить, і посуд миє. То ми з нею поговоримо. Чомусь сьогодні не прийшла... А ще сусіди заходять, гості приїжджають, телефон рідко мовчить. Так що мені роботи хватає.
2 
1
Комментарии