Розквіт феміністичного руху в Україні ближчим часом передбачає Тамара Злобіна
Як відреагувала, коли б на 8 Березня тобі подарували квіти?
– Дивлячись які квіти. Якби це були червоні гвоздики й чоловік додав, що це – символ боротьби жінок за свої права, тоді потиснула б йому руку й сказала: "Спасибі, товаришу".
Що для тебе означає Міжнародний жіночий день?
– Це нагода пригадати довгу історію жіночої боротьби. Згадати про такі звичні вже для нас речі, як можливість жінки мати власність і розпоряджатися нею, ходити самій по вулиці, брати шлюб і розлучатися за власним бажанням – усе це здобутки феміністичного руху. Також 8 Березня дає нагоду проаналізувати, що зараз відбувається в країні, й боротися далі.
Зазвичай уважають, жінка вже має всі необхідні права. А на твою думку, фемінізм досі актуальний?
– Куди не глянь – усюди є за що боротися. Дуже часто, коли я відкриваю рота, люди говорять: "Тамаро, припини! Як тебе послухати, то нас оточують суцільний сексизм, патріархат і дискримінація". Насправді так і є.
Подивіться на уряд, де до призначення Раїси Богатирьової не було жодної жінки, чи парламент із 8 відсотками жінокдепутаток. І в повсякденні, навіть після століть боротьби, жінка залишається прислугою. Переважно це вона виконує хатню роботу, також чоловік не бере емоційної відповідальності за стосунки. Адже будьякі взаємини – це робота з озвучення проблем та пошуку компромісів. Наших жінок учать мудрості, вміння поступатися, тобто покладають відповідальність за сім'ю виключно на її плечі. Тому ми продовжуємо боротися.
8 Березня придумали комуністки. Але в СРСР воно перетворилося на "цукерки–шампанське–салат". Чому так сталося?
– Недавно я взялася читати Олександру Коллонтай і відкрила багато нового. Зазвичай про неї згадують як про "сексуально стурбовану комуністку", авторку теорії "склянки води" і дружину матроса. Проте Коллонтай стала першою жінкоюміністром. Її реформи з емансипації були радикальними. Щоб звільнити жінку від хатньої праці, Коллонтай запровадила громадські пральні, їдальні, ясла. На початку 1920х у Москві побудували цілий район без кухонь. Після революції жінкам уперше дозволили аборти. Тоді ж спростили процедуру одруження й розлучення, скасували статтю за гомосексуальність.
Але після 1927 року починається сталінська доба – відбувається консервативний поворот. Коллонтай усунули від жіночих питань і відрядили як посла до Норвегії. За Сталіна аборти знову заборонили, почалися комсомольські суди за "аморалку" й так далі. Відродилася патріархальна сім'я. За сталінських часів 8 Березня перетворилося на "свято проліска" та іншу туфту.
Чоловіки зазвичай пропонують феміністкам спуститися в шахту. Що ти їм відповідаєш?
– Відповідаю, що вони погано знають реальність. В Україні жінки працюють у шахтах. У депресивних районах Донбасу, де чоловіки спиваються, жінки змушені спускатися в копанки. Хто працює шпалоукладальниками? Хто кладе асфальт? У нас багато жінок на контрактній службі, за статистикою Міноборони. За таку роботу погано платять, і чоловіки йти туди не хочуть.
Влада готує податок для бездітних, підвищила пенсійний вік для жінок. Чому економлять насамперед на них?
– Політику жорсткої економії завжди супроводжують пропагандою сімейних цінностей. Чому? Бо це вигідно. Так держава може зняти із себе відповідальність – зменшити допомогу з догляду за дитиною, урізати виплати самотнім матерям. Нам кажуть: "Дбати про дітей і старих – це завдання рідних. Ви ж духовні люди!" Тобто всі соціальні функції перекладають на плечі сім'ї, де більшість роботи виконує жінка. Капіталістів цікавлять тільки здорові працездатні тіла. Тому вони прагнуть, щоб ми власним коштом народжували й виховували робочу силу для їхніх підприємств. А потім іще безкоштовно доглядали за "відпрацьованим ресурсом" – старими.
Чому постійним опонентом феміністок стає церква?
– В Україні церква є першою помічницею влади в пропаганді традиційних цінностей. Тобто допомагає верхівці наживатися на нас. Я виросла у віруючій сім'ї, з дитинства бабуся постійно водила до храму. Пізніше я почала помічати, що в християнстві куди не кинь – скрізь сексизм. Жінкам не можна заходити до церкви під час місячних, їх змушують одягати хустки. Інший приклад: "Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа…" – в цій молитві не згадують матір. Вона – щось зайве чи несуттєве. А молитва до Богородиці вказує лише на дітонароджувальну функцію Діви Марії. Межа її сакральності – бути контейнером для виношування Сина Божого. І потім: коли ангел приніс Марії звістку про зачаття, чи могла вона відмовити? Якщо ні, тоді це типове зґвалтування.
Про фемінізм жваво заговорили у 1960х. Чому тоді постало "жіноче питання"?
– Це був рух білих жінок середнього класу в США. Працювати, будувати кар'єру тоді вважали непристойним. Іншими словами, домогосподарки втомилися бути обслугою. У підсумку, вони досягли свого й вийшли на ринок праці.
Які вимоги відтоді актуальні? Чого досі не виконали?
– Ми маємо декларовані рівні права, які не реалізуються. Наші головні політичні вимоги: рівний розподіл хатньої праці, свобода сексуальності, відсутність подвійних сексуальних стандартів, гідна підтримка материнства, скорочення робочого дня для жінок із дітьми.
Частина вимог – не до держави, а до членів сімей. Хіба можна називати їх політичними?
– Особисте є політичним. Приватні стосунки будуються на загальних стереотипах про норму. Тому власним способом життя ми теж впливаємо на суспільство, змінюючи цю норму.
Чому українські жінки зажили серед європейців слави повій?
– Українок змалку вчать, що єдиний спосіб забезпечити собі майбутнє, – вдало вийти заміж. Ця мета змушує ходити на підборах нечищеними від снігу тротуарами, робити агресивний макіяж, не вдягати шапки в 20градусний мороз. Жінок учать бути товаром. Над цим працюють телебачення, жіночі журнали, реклама. Нам радять інвестувати в зовнішність, щоби потім вигідно продати своє тіло. Енгельс писав про такий шлюб, як легальну форму проституції.
Чим вам заважає моногамія?
– Та чи та форма особистого життя – це прояв економічного устрою. Наприклад, заведено уявляти романтичну любов як "союз двох душ, які знайшли одна одну, злилися в екстазі й мають померти в один день". Ця ідея виникла у ХVIII столітті, в добу романтизму. Доти все було інакше.
Ще півтора століття тому в селянських сім'ях, зокрема українських, одружувалися не по любові, а за домовленістю батьків. Фактично, це була економічна угода. Після шлюбу сім'я ставала основою виробництва. Тому розлучення вважали неприпустимим – без сім'ї ти не виживеш.
На щастя, індустріалізація зробила нас економічно незалежнішими. Для виживання ми не повинні народжувати багато дітей і всі разом працювати від урожаю до врожаю. Тепер ми вільно можемо заводити коханців, обирати партнерів, розлучатися. Тобто моногамна сім'я вже не є економічною потребою, і перед нами відкриваються безліч нових форм стосунків.
І що дає така свобода?
– Можливість раціонально ставитися до особистого життя. Наприклад, найчастіше вважають буцімто шлюб – це на все життя. Коли пара розлучається – це трагедія, знайомі співчувають, мами й бабусі плачуть. Насправді, вчасне розлучення значно краще за довгі роки страждання в нещасливому шлюбі. Коллонтай писала, що класно мати велике кохання. Але оскільки знайти його щастить не кожному, можна мати приємні еротичні дружби й не покладати на них великих сподівань.
Ти пропагуєш поліамурність. Що це означає?
– Любов може існувати не тільки між двома людьми, а між кількома одразу. Потрібно нарешті зруйнувати безглузду зв'язку між любов'ю, сексом і репродукцією. Ми можемо любити своїх друзів, мати секс із випадковими коханцями, а дитину виховувати з гейпарою. Головне, щоб усі були щасливі.
Поліамурність – це нова етика любові. Якщо ти хочеш мати стосунки з кількома людьми, це можливо. Але – тільки на основі чесності, домовленості й компромісів.
Що найважче в поліамурних стосунках?
– Бути радикально чесним. Переконалася в цьому на власному досвіді. У відкритих стосунках ти постійно маєш аналізувати себе, визнати проблеми, не соромитися їх і вміти про них говорити. Бракує уваги? Скажи про це! Але не завжди вистачає духу.
Наскільки такі стосунки життєздатні? Чи можуть вони бути тривалими?
– У дослідженнях про поліамурність у США є респонденти, яким по 70–80 років. Вони практикують таку любов протягом 30 років, залишаючись разом.
Як тоді боротися з ревнощами? Є якісь рецепти?
– Інколи з ревнощами дуже важко впоратися. Недавно я ревнувала і дуже себе засуджувала за це. Але потім зрозуміла, що причина ревнощів – не те, що партнер міг мати секс із кимось іншим, а те, що він міг про це не розповісти. Я боялася нечесності. Найлегший спосіб дати раду ревнощам – поговорити про це.
Чому в Україні більшість жіночих організацій далекі від фемінізму?
– Поперше, є негативна спадщина пізнього СРСР, де всі громадські рухи були деполітизовані й загнані в декоративні форми. Подруге, ідеологія націоналізму, яку активно розвивали протягом останніх 20 років, позиціонує жінку як "матірберегиню". Жінкам залишають тільки приватну сферу – вишивання, кулінарію, співання патріотичних пісень і виховання майбутніх поколінь нації. Фемінізм не вписується в цей проект.
А в українській історії є феміністична традиція?
– На початку ХХ століття такі рухи були надзвичайно сильні. Згадайте Мілену Рудницьку, Ольгу Кобилянську, Лесю Українку, жіночі кооперативи на Західній Україні. Потім були 1920ті роки, із небувалою доти емансипацією.
Які перспективи фемінізму в Україні?
– Усіх задовбали "берегині" й "барбі". Дістали всі ці рабські "реформи" Верховної Ради. Крім того, вже виросло покоління жінок 25–30 років, які заробляють на себе самі, успішні в кар'єрі й устигли побувати в шлюбі. Вони ще не називають себе феміністками, але за півкроку від цього.
2 
1
Комментарии
16