Я вчився в тому самому інституті, що тепер уже університет, про який зараз багато й скандально пишуть шакали в соцмережах. І нехай оцей мій спогад назвуть як завгодно – мені байдуже.
Поміж себе ми називали наш ВНЗ театральним факультетом при кафедрі марксизму-ленінізму. Перебільшення невелике, десь так воно й було. Ту кафедру очолював колоритний чоловік із грізними сірими очима, схожий на капітана піратського корабля. Він – колишній льотчик-винищувач, потім став художником, як сам казав – малював голих баб і носив на базар. І от прийшов сюди. Ми його любили й боялися.
Він викладав істмат – історичний матеріалізм. Наприкінці другого курсу – іспит. Заходимо втрьох: я, мій приятель-режисер і дівчина з акторського. В аудиторії три столи, один із них майже перед столом екзаменатора. Там і сіла дівчина. Ми з приятелем зубрили всю ніч, а вона просто сховала за пояс пачку шпаргалок. А як їх тепер дістати? Дівчина була дуже гарна, а стала ще краща од того стресу.
Викладач дивився на неї своїми сірими очима. Усміхнувся. Узяв зі свого столу здоровенний букет півоній і поставив на її стіл. Мовляв, діставай свої шпаргалки, я тебе не бачу.
Він не дав їй осквернити уста жодним терміном осоружного істмату, просто поставив п'ятірку й відпустив. Ми ж із приятелем одержали по четвірці. Зараз це назвали б сексизмом абощо. Але це було красиво.
Тижнів через два та дівчина загинула на кінозйомках – перекинулася машина. Пізніше загинув і той викладач. Заступився за даму серця, один проти чотирьох зеків-утікачів, і нарвався на ножі.
Я вже старий, і в голові часом все складається дивним чином. Мені, наприклад, іноді здається, що і ту дівчину, і того викладача істмату вбили шакали з інтернету.
Комментарии